Глава 8.2

На його подив, Ізабелла лише плечима стенула:

— Не хочу хизуватися завчасно. Втім, ось дружня порада: тобі варто або надати комісії хоч якісь результати найближчими днями, або визнати неспроможність розібратися з артефактом самостійно. — Вона посунулася вперед майже впритул й злегка стиснула його лікоть. Запах її парфумів — яскраво-солодкий, насичений, з нотками апельсинів та сандалу — важким серпанком огорнув співрозмовника. Марко інстинктивно відсахнувся, чим викликав чергову холодну посмішку. — Керівництво з останніх сил стримує тиск служби магконтролю. Якщо ти не в змозі надати методику використання настільки перспективного зразка, то не факт, що цього не можуть зробити інші. Або інша.

Вона розтиснула пальці, підійняла келих в пародії на тост, допила вміст до останньої краплі й недбало сунула спорожнілий посуд асистенту:

— Все колись закінчується, Марко. Іноді варто поступитися й відійти в тінь, аби не втратити залишки репутації. Гарного вечора. — Вона обернулася до супутніх й злегка кинула: — Ходімо, час танцювати.

Джакомо полегшено зітхнув й обмахнувся обома руками, наче йому не вистачало кисню у повітрі, й повернувся до друга. Марко похмуро дивився в спину жінці, однак жодного образливого слова так і не було сказано уголос.

— Дивлюся я на неї та не розумію, — Джакомо змахнув піт з лоба, — ви справді зустрічалися? Це ж отруйна ґракха, а не жінка. Ні, не сперечаюсь, розкішна фігура, ніжне личко, навіть певна вишуканість в манерах присутні. Але ж тільки розкриває рота — хоч тікай. Як ти примудрився розгледіти в ній щось настільки привабливе, аби запросити на побачення?

Марко глибоко вдихнув та видихнув, провів долонею по обличчю, ніби липке павутиння зняв, й заперечно хитнув головою:

— Вона запросила. І була цікавою співрозмовницею: все-таки спільні інтереси, однаковий тип магії, та і її жага до знань здалися мені вартими поваги. Багато ти бачив таких цілеспрямованих жінок, як вона? Я вважав це гарною основою для чогось більшого, ніж проста романтична зацікавленість, розумієш?

— В тебе дивні критерії оцінки жіночих вад і чеснот, — Джакомо злегка підштовхнув друга до столиків, заставлених мініатюрними канапками. — Людина має бути насамперед людиною, а не хижаком, що чекає, колись хтось помилиться і його можна буде зжерти. А буде ця людина просувати науку чи виховувати десяток ваших спільних дітлахів — це справа другорядна. Ти взагалі в курсі, для чого укладаються шлюби? Сумісні дослідження там не на першому місці.

— А ми могли б змінити тему? — скривився Марко. 

— На яку?

— Приміром, ти в курсі, на що це Белла натякала, коли казала про артефакт? 

Натовп за їхніми спинами пожвавився: перші пари вийшли на танцмайданчик. Повітря замерехтіло сотнями крихітних золотих вогників, що складалися над головами гостей в дивовижні візерунки. Марко простежив за ними байдужим поглядом, поглинутий власними роздумами. Джакомо вправно сервірував дві тарілки з різноманітними закусками, додав до кожної по серветці й сунув здобич другові:

— Ось, їж і не нервуйся. Нічого такого вона на знайшла. Поки що. Замовила купу старих історичних збірок, змусила свою лаборантку штудіювати їх кілька діб поспіль, виписуючи всі факти, пов’язані з тим шахтарським містечком, де ти знайшов артефакт. Схоже, цю штукенцію використовували чи то для розвідки ґрунтів шляхом вивертання простору навиворіт, чи то для прокладання тунелів до найбагатших родовищ. Така теорія не позбавлена сенсу, але навряд енья Белла розуміє, як приборкати цю штуку.

— Якщо мова йде про передачу права дослідження її відділу, то я не був би таким впевненим, — Марко оглянув тарілку й механічно засунув до рота перший-ліпший шматочок частування. 

Джакомо пирхнув:

— Ну то покажи комісії власні напрацювання — й питання зніметься.

— Вони не готові. 

— Готові частково.

— Не готові.

Лаборант лише пустив очі під лоба й розвів руками:

— А може попсуємо собі настрій завтра з ранку? Ти тільки подивись, яке свято!

Навколо й справді відбувалося щось неймовірне. Джакомо майже примусово провів Марко по всьому парку, показуючи застиглі вогняні скульптури, лабіринт з дзеркального льоду, в нутрощах якого встигли загубитися романтично налаштовані парочки. Але найбільше Марко вразила мережа доріжок, зроблених з того ж матеріалу, що й танцмайданчик, от тільки тяглися вони серед крон дерев на рівні кількох десятків метрів над землею. Кожну огортало непомітне силове поле, що зберігало людей від падіння, проте прогулянка по такій доріжці все одно здавалася виставою канатохідців. 

— Як пікантно, — Джакомо провів поглядом якусь молоду леді, яка якраз перетнула відкритий простір над їхніми головами. Багатошарові нижні спідниці добряче заважали уяві, втім ніжки в легких пантофлях все одно виглядали цікаво. — А я все думав, чому не зробили більш традиційну огорожу. Мушу визнати, в цьому є сенс. До речі, гадаю вже…

Раптом він обірвав себе на половині фрази й застиг, роздивляючись щось за плечем Марко. Очі його розширилися від здивування:

— Бути того не може!