Глава 7

Кількома тижнями раніше, м. Палерм’ю, острови Співдружності королівств.

В цьому житті Марсела Гейб не переносила лише три речі. 

Перша — популярні десерти зі збитими вершками, посипані різноманітними кольоровими прикрасами з цукру й марципану: суцільний вульгарно-приторний несмак, ще й помножений на зайву вагу й зіпсовані зуби. Друга — неосвічені й небезпечні люди, що намагаються вдавати з себе зразок чеснот виключно заради досягнення якоїсь жалюгідної мети. Після спілкування з такими Марсела неодноразово зітхала, що краще б провела цей час в компанії вершкового десерту. Ну й третя річ, яку скандально знаменита красуня (нині — справжня леді, законна дружина нового канцлера Ареона, а у минулому — коханка короля без титулу й статків) абсолютно не переносила — це коли хтось втручався у її старанно прораховані плани.

І, на її превеликий жаль, еньян Говард Брамс став уособленням усіх цих трьох речей одночасно. Від нього буквально тхнуло небезпекою, зневагою та нахабством, не надто старанно замаскованих солодкою люб’язністю слів, а на додачу саме його втручання в життя Марсели зруйнувало приватну й чуттєву атмосферу медового місяця. Звісно те, що новоспечена леді Гейб проводила свою весільну подорож в компанії колишнього секретаря, а не чоловіка, справи не змінювало. Кохання — взагалі штука дивна, незрозуміла й така, що не надто охоче вміщується в затісні рамки шлюбу. Сперечатися з почуттями в Марсели не було ні бажання, ні змоги. Законний чоловік, напевно, волів би не бачити дружину ще місяці зо три-чотири (якщо не до кінця життя), з грошима проблем теж не виникало. Тож Марсела просто насолоджувалась щастям, і чи не вперше в житті єдиним її планом була повна відсутність планів *.

Рівно до того моменту, як приблизно два місяці тому до її столика не підійшов еньян Говард Брамс й не зробив пропозицію, від якої, як казали на півдні, було неможливо відмовитися. 

* Біографія леді Марсели є, без сумніву, однією з найскандальніших за всі часи існування Співдружності Королівств, однак її минулі пригоди ніяк не впливатимуть на події цієї книги. Про подробиці життя колишньої фаворитки можна дізнатися з книги «Кохання по-королівськи, або Не гай мого часу», де Марсела є нехай і не центральною, але дуже важливою фігурою. Для читачів, які з цим романом поки не знайомі, коротко резюмую його суть: не варто зневажати жінку, здатну на щирі почуття та рішучі дії. Особливо, коли це дуже-дуже розумна жінка.

Ні, звісно леді Гейб ніколи не вважала себе захисником моралі (не з її минулим перейматися такими дрібничками), але застосування примітивних фізичних погроз та залякувань вона сприймала як визнання слабкості й розумової неспроможності. А після збору свідчень відносно улюблених методів впливу Говарда Брамса, поза сумнівом лишалося тільки одне: погрози можуть-таки перейти з теоретичної площини у практичну. Причому дуже швидко.

Тож оскільки безтурботність медового місяця була остаточно зруйнована, а коханий чоловік дійшов висновків, що у спокою їх не залишать, Марсела вимушено погодилася надати «родині» Говарда Брамса кілька добре оплачених консультацій. 

Як Марсела й припускала, справа мала відношення до шлюбної авантюри. Здебільшого консультації стосувалися цілком нормальних речей: етикету, підбору одягу, негласних правил поведінки у вищому суспільстві, відточуванню мистецтва зваблення й допустимого флірту. Говарда також цікавили юридичні аспекти укладання магічних шлюбів, а головне — чи існують особливі методи перевірки молодят, через які шлюбний контракт можна було б анулювати. В цілому, нормальні, дотепні й виправдані питання менш досвідченого шахрая до колеги найвищого рівня. 

От тільки роль головної героїні цієї авантюри мусила зіграти жінка, в якої до цього не було ні бажання, ні хисту. Вероніка Вампо — а саме таке ім’я носила племінниця Говарда — виявилася дрібною злодійкою з видатними здібностями до просторової магії й майже повною відсутністю магічної освіти. Бурного особистого життя у Вероніки не було, а всім просторовим трюкам вона навчилася сама за допомогою вельми мізерного переліку книжок, шаленій впертості й схильності до експериментів. Дівчина не хапала зірок з неба, проте виявилася старанною ученицею. Пояснення слухала уважно й постійно робила нотатки в зошиті зі шкіряною обкладинкою. Мало того, за кілька занять Марсела переконалася, що деякі суто жіночі трюки злодюжці вдаються непогано. Але… 

Ну от чому в кожній справі завжди знаходилося це «але», що знецінювало усі попередні досягнення? 

Вероніка була самотньою недосвідченою дівчиною, що червоніла від натяків на близькість з нареченим й навряд могла б дати раду справжнім почуттям, якби ті увірвалися у її життя. А вони увірвуться. Завжди вриваються, коли тобі ледь за двадцять і ти ніколи не знала ні кохання, ні пристрасті.

Свою власну жіночу силу Марсела усвідомила ще в юності, коли до неї, скромної подавальниці замизканого трактиру, почали залицятися і працівники, і відвідувачі. В неї вистачило мізків запхати емоції якомога далі та не використовувати тіло як товар, бо куди веде ця доріжка вона бачила десятки разів. Натомість Марсела навчилася блискуче продавати обіцянку чогось більшого: обожнювання, близькості, відданості. Що б там не казали заздрісниці, реальних коханців в неї було приблизно стільки ж, скільки й у поважних леді з гучними титулами та репутацією скромниць. Але прагнула Марсела зовсім не кохання чи заміжжя. Вона відчайдушно бажала свободи, впевненості й незалежності, яких врешті і домоглася всупереч традиціям самими традиційними засобами.

Вероніка теж прагнула стати вільною. Від дядька, що не був дівчині не тільки дядьком, а й взагалі родичем. Від бідності. Небезпеки. Вимушеної самотності. Як і Марсела, Вероніка мала внутрішній стрижень, таку собі злу впертість й невгамовну тягу до кращого життя. Не вистачало лише однієї важливої риси характеру — здатності до холодного розрахунку.