Глава 4.3

Мікроскопічна хвиля просторового викривлення ковзнула до куба ледь помітним вогником, але куб спалахнув, наче блискавка.

— Трясця! — Джакомо затулив обличчя долонями й кілька разів кліпнув, намагаючись позбавитися кольорових спалахів перед очима. — Міг би попередити!

— Я попередив.

— Ти дав сумнівну пораду, це не одне й те саме.

— Зате тепер ти точно знаєш, що я не мухлював, — Марко вказав за скло.

Тягарці помінялися місцями. Червоний тепер стояв на підставці праворуч, а синій — ліворуч. Джакомо здивовано свиснув.

— Нічого собі! І на яку відстань це працює?

— Теоретично? Судячи з кількості залишкового випромінювання при мінімальних активаціях — на два, може, три кілометри. Але підкреслюю: на мінімальних. Відстань збільшується квадратично. Уявляєш, що буде при хоча б середніх показниках енергії?

— А напрямок? Звідки ця штука знає, що із чим міняти?

— Тут складніше. Треба вибудовувати вектори окремо, бо сам артефакт працює суто механічно, як підсилювач: що вклав, те й отримаєш. Наскільки я розумію, природні перешкоди на кшталт каміння, дерева або рідин теж не впливають на результат. Ця штука, ніби голка, робить прокол у просторі й максимально наближує його ділянки одне до одної. Тож усі напрямки, розрахунки й обмеження залежать від того, що в мага тут, — Марко постукав себе по лобі.

— Друже, ти хоч розумієш, що відкрив? — Джакомо змахнув руками у повітрі, ніби намагався злетіти й обхопити щось дуже обʼємне. Це ж справжня революція у сфері транспортування: миттєве переміщення будь-чого будь-куди! Предметів, листів, цінностей, може, навіть людей! Уявляєш, скільки королівська розвідка заплатить за такий патент? Чи служба безпеки, чи відділ магічного контролю? — Джакомо від душі ляснув друга по спині. — Ти станеш багатієм, до того ж відомим на всю Співдружність королівств. Відчуваю, посада наймолодшого за всю історію декана або хоча б начальника власного дослідницького відділу в тебе в кишені!

Марко криво посміхнувся і потер забите плече:

— Не зовсім.

Він знов наблизився до куба й замінив тягарці на зелені яблука, позичені з кошика, що стояв на столику в кутку.

— Виглядають однаковими, правда? Один сорт, майже однакова вага, стиглість і діаметр. — Знов відбувся спалах. Одне з яблук хитнулося і завмерло на новому постаменті, але інше — зі значно пошкодженим боком — скотилося на підлогу. Марко пірнув за скляну перегородку й передав постраждалий фрукт другові:

— Хочеш скуштувати? Частково спалене, частково розтрощене на рівні клітинної структури. Найменші відмінності у вазі чи ще бозна чомусь — і все, один із двох предметів буде зіпсовано. Гадаю, плани переміщувати кого-небудь живого поки скасовуються?

Джакомо уважно оглянув нещасний фрукт, проковтнув клубок у горлі й квапливо повернув яблуко Марко:

— Щось у мене апетит зіпсувався.

— Угу. А тепер уяви, що станеться, коли я доповім про проміжні результати нагору, і про них дізнаються вищеперераховані організації. Щонайменше за мною буде встановлено цілодобове спостереження, аби я раптово не викрав якусь королівську регалію. А в найгіршому випадку я буду змушений працювати над технологією в підвищеному темпі, наплювавши на систему безпеки.

— Ох… — Джакомо обтер долоню, перемазану яблучним соком, о халат. — Тоді, гадаю, нам обом краще мовчати.

— І не вести жодних записів, добре?

Лаборант знизав плечима:

— Просто надай мені список зіпсованих зразків чи обладнання, я куплю заміну або вигадаю, як це пояснити у відділі матеріального забезпечення. Дякувати небу, хоч яблука наші власні, за них звітувати не треба.

Марко мовчки потиснув руку другу й із похмурим виглядом повернувся до місця біля підвіконня. Адептів на галявині під деревами суттєво побільшало. Якийсь молодик картинно вклонився і випустив нагору цілу жменю квітчастих напівпрозорих ілюзій, наче збирався влаштувати якусь виставу. Одна з глядачок заплескала в долоні, інша несхвально пустила очі під лоба й хитнула головою, випадково помітила у вікні привабливого молодого викладача, спалахнула і квапливо зашепотіла щось подрузі на вухо.

— Гадки не маю, що робити далі, — поскаржився тим часом Марко, навіть не звернувши увагу на те, якими замріяними стали погляди дівчат. — Жодної цікавої ідеї, а найпаскудніше — крім тебе й обговорити проблему нема з ким.

— Наукове натхнення — дивна річ: приходить за власним бажанням і тоді, коли на нього зовсім немає часу. Отже, пропоную створити для нього пастку.

— Тобто?