Глава 3.3

До вечора я встигла не тільки привести себе до ладу, а і значною мірою відпочити та погортати нотатник із найважливішими даними про себе саму й лорда Марко.

Отже. Аделіна Анастазі, світлошкіра кароока шатенка, була молодша за мене лише на два роки й мала досить типові для південних мешканок риси обличчя: повні чуттєві губи, широкі брови, акуратний рівний ніс та виразні вилиці. Ми справді могли б бути сестрами, тільки вона — привабливою яскравою трояндою, я — її скромною тінню. Ілюзія вдало скорегувала більшість відмінностей, а правильно підібраний макіяж та зачіска мусили закінчити справу. Про те, що Марко Контаріні здогадається про підміну, я не хвилювалася. Батьки Аделіни запевнили Говарда, що не надсилали майбутньому нареченому мальованих портретів та ілюзорних знімків дочки вже три роки, тож я мала право трохи змінитися. Якщо додати сюди, що чоловіки в принципі не надто уважні істоти, то приводів до занепокоєння через зовнішність не лишалося.

А ось знання про життя сім’ї Анастазі, їхні звички, родинний виноградний бізнес, кількість тіток і кузенів та навіть планування маєтку й околиць варто було освіжити. На пам’ять я наче ніколи не скаржилася, втім справжня підготовка вимагала значно більше часу, ніж виділив мені Говард, і я страшенно боялася переплутати імена чи дати під час розмов за столом та прогулянок.

Друга половина нотатника була присвячена моєму нареченому. Зображення Марко доволі часто з’являлися в пресі та наукових журналах, тож перше уявлення про молодого лорда Контаріні я встигла скласти. Двадцять сім років, на чотири роки старший справжньої мене, вміє вдягатися, хоча уникає занадто відвертої демонстрації розкоші. Стриманий у промовах, щиро закоханий у науку, проте не відлюдник. Став наймолодшим в історії університету лауреатом Королівської стипендії, а згодом отримав мантію магістра з просторової магії на два роки раніше звичайного. Із задоволенням грає в шахи й карти (завжди виграє), робить ставки на іподромі (завжди програє). У пияцтві та непристойній поведінці не помічений.

Приємний співрозмовник, принаймні його останнє інтерв’ю для університетської збірки викликало в мене справжню зацікавленість. Наскільки я зрозуміла, Марко із задоволенням присвячував час читанню та дослідженням, не уникав світського життя, але жодних серйозних стосунків не заводив. Чи то чекав на наречену, чи то як і більшість аристократів його кола не планував обтяжувати себе зобов’язаннями передчасно. У будь-якому разі, відсутність на його рахунку купи романтичних перемог трохи спрощувала мені життя: зваблювати бабія або самозакоханого засранця завжди складніше, ніж зацікавити кабінетного щура. Втім, справедливості заради варто було зазначити, що зовні Марко був значно привабливіший не тільки за щура, а й навіть за свого дідуся на портреті.

Мені імпонував його впевнений погляд, підтягнута фігура, гордовита постава й правильні риси обличчя. Коротко підстрижене темне волосся відтіняло сіруватий колір очей, а тонка оправа окулярів надавала загальному образу легкої вразливості й загадковості. Схоже, мені й справді пощастило з завданням. Шкода тільки, що наші стосунки приречені від самого початку: лорд і шахрайка — це вже занадто.

Перед самою вечерею до будинку під'їхала самохідна повозка з гербом університету на дверцятах. Мене охопило не абияке хвилювання, я поквапилася запнути фіранки на вікнах, аби Марко не вирішив, що я чекала на нього цілий день. Ще не вистачало!

— В тебе щоки червоні, — зауважила саламандра. — Заспокойся вже, це просто знайомство, а не вінчання.

— Я б на тебе подивилася на моєму місці.

— Ця сукня мені завелика. І я не вмію червоніти.

— Ти розумієш, про що я.

— Ой, та годі вже. Дихай глибше, горе-наречена.

— Ніж давати поради, краще б заховалася. Наявність у моїй кімнаті майже легендарної істоти теж може привернути зайву увагу.

— Не легендарної, а нерозповсюдженої. Настільки, що мене сприймуть за звичайну ящірку незвичайного кольору.

— Балакучу ящірку.

— Все одно ніхто, крім тебе, не чує. Ми перевіряли багато разів.

— Вдома, але тут. Ти не бачила той портрет, старий лорд…

Закінчити я не встигла: у двері постукали, саламандра миттєво ковзнула під ліжко, а ввічлива Мія запросила мене до вечері. Я кинула останній погляд у дзеркало. Непогано, хоч і небездоганно. Втім, трохи хвилювання виглядатиме навіть доречно. Я глибоко зітхнула й рушила з кімнати, аби не спізнитися до вечері. Лорд, не лорд, а я маю грати свою власну роль, тож уперед!