Глава 3.1

— Як? — опішила я. Нареченого немає, його батьків — теж, не з портретом же мені вітатися.

— Як я і казав, новини про ваше прибуття трохи затрималися, а лорд і леді Контаріні досі не повернулися з подорожі. Прикро, але, на жаль, вони просто не змогли дістатися Сан-Фелісіо вчасно. Але запевняю, ваше перебування в цьому маєтку є для нас честю і задоволенням. Якщо дозволите, я покажу вам вашу кімнату.

— Але… — я трохи розгублено роззирнулася навколо, відверто не знаючи, що маю робити в такому випадку. — Хіба я можу залишитися сам на сам під одним дахом з… — мені довелося прокашлятися, адже горло раптом пересохло, — нареченим? Це трохи непристойно. Можливо, мені варто тимчасово зняти номер у готелі або пошукати інше житло?

Взагалі-то ідея була так собі. По-перше, тому що перебування далеко від Марко могло додатково ускладнити виконання мого завдання, а по-друге, у мене банально не було грошей на престижне житло в місті. Родина Аделіни Анастазі не купалася в золоті, тож без вагань погодилася на те, аби мені виділили кімнату в маєтку Контаріні. Але… Говард сотню разів повторив і півсотні разів підкреслив, що я маю не тільки поводитися, а думати й дихати, як справжня Аделіна, аби не викликати зайвих підозр. Одне діло — вимушена подорож без камеристки, але проживання наодинці в домі з майбутнім чоловіком без укладання шлюбу — це вже занадто. Щось я сумніваюся, що справжня леді схвалила б подібні пропозиції.

— Запевняю вас, у цьому немає потреби. Та й можливості теж: курортний сезон уже розпочався, усі пристойні вілли заброньовано ще місяць тому, а жити в готелі з пересічними мандрівниками — приниження для леді, тим більше напередодні весілля.

Я полегшено зітхнула й кивнула: пручатися і заперечувати всупереч власним інтересам я точно не стану. Еньян Леоне посвітлішав обличчям і дав знак рукою дівчині у формі покоївки, що якраз зазирнула до вітальні.

— Леді Аделіно, дозвольте представити вам Мію, вона проведе вас до кімнати й допоможе розібрати речі після подорожі. Наказати подати вам сніданок у кімнату?

— О ні, дякую, — квапливо відмовилася я. — Краще приведу себе до ладу і трохи відпочину, аби зустріти нареченого в доброму гуморі. Адже лорд Марко обов’язково приєднається до нас за обідом або вечерею?

В очах дворецького промайнув дивний вираз, чи то збентеження, чи то невпевненості:

— Гадаю, молодий пан приєднається до нас за першої ж можливості.

Кишеня в моїй спідниці сіпнулася і завмерла, а я подарувала дворецькому чарівну посмішку й попрямувала за покоївкою на другий поверх. Моя кімната розташовувалася в дальньому лівому кінці довгого коридору, кімната Марко — у дальньому правому. Що ж, уже непогано: між нами буде добрих двадцять метрів вільного простору, купа додаткових спалень, комор та вихід на широкі парадні сходи. Навіть якщо одного разу я опинюсь не в тому місці не в той час, можна буде з легкістю посилатися на власну неуважність і незвичність оточення.

Втім, варто було мені переступити поріг власної спальні, як думки про справи миттєво випарувалися з голови. Звісно, я знала, що родина Контаріні досить заможна, та й оздоблення вітальні на першому поверсі натякало на поєднання хорошого смаку й чималих грошей, проте життя навчило мене, що приватний та загальнодоступний простір — не одне й те саме.

На щастя, не цього разу.

Наче зачарована я пройшлася просторою світлою кімнатою з ідеально відполірованим паркетом, торкнулася кінчиком пальця витонченої різьбленої поверхні білого комода, такого ж столу та кількох стільців, ковзнула поглядом по ліжку в ніші, вкритому шовковим покривалом, ніжно-лазуровому балдахіну над ним, напівпрозорим білим фіранкам із тонкими квітчастими візерунками, що погойдувалися від дихання ранкового бризу. Покоївка квапливо розчинила стулки дверцят, за якими виявився невеликий балкон із неймовірним краєвидом на яскраві блакитні води гавані й порт. На столику в кутку перед прекрасної якості срібним дзеркалом на мене чекав свіжий букет із різнобарвних орхідей та блакитних гортензій, узголів’я ліжка прикрашав розсип лазурних подушок кількох відтінків, та і взагалі кімната нагадувала пронизаний сонцем квітчастий сад на узбережжі.

Але після того, як покоївка провела мене до особистої ванної, де гарячу та холодну воду не треба було черпати зі старих іржавих діжок, а вона сама подавалась по системі труб у будь-яку пору дня, мені ледь вдалося стриматися і не почати плескати в долоні. І все це тепер моє?! Нехай на кілька днів, але все ж моє! Свіжість, простір, розкіш, відсутність необхідності поратися на кухні чи носити відра сходами вгору — то он як живуть багатії? Покоївка тим часом потяглася розбирати мою валізу, розглядаючи її з неприхованим здивуванням:

— Така маленька! Я миттю відпрасую і розвішу ваші сукні, міледі. Можливо, ви бажаєте зустрітися з кравчинею та капелюшником? Можу порекомендувати магазини готового одягу еньї Габріель на сусідній вулиці або відвести вас у кравецьку майстерню еньяна Мішеля. Він нетутешній, але справжній король ниток та голок! Лука точно нічого не переплутав і не загубив? Схоже, що цей пройдисвіт полінувався забрати ваш багаж із корабля.

Я сховала задоволену посмішку й підійшла до валізи:

— О ні, усе в порядку.

З легким клацанням я повернула два основні замки, а потім натиснула на замасковану кнопку розгортання підпросторового сховища. Кришка валізи відкинулася, розклалася вдвічі, піднялася на добрий метр над підлогою і плавно розсунулася в боки, відкриваючи доступ до простору, розміром із солідну шафу. Очі покоївки заблищали від захвату.

— О! — тільки й промовила вона.

— Володіння просторовою магією дає певні привілеї, — я витягла з магічної шафи плічок з білою сукнею з невагомого барежу, прикрашену на талії та спідниці атласними стрічками, й задоволено посміхнулася: вона навіть не прим’ялася під час подорожі. — Тільки не намагайтеся відкрити валізу без мене, на жаль, я не змогла досягти стабільності цього викривлення. Воно надзвичайно чутливе й може схлопнутися будь-якої миті. Не хотілося б неприємностей.