Глава 3

Старий портрет на стіні дивився на мене напрочуд живими очима, вираз яких викликав асоціацію із сільським божевільним. Чоловік на портреті був немолодий і не надто аристократичний, проте стрункий, аби не сказати витончений. Довге й темне, майже без сивини, волосся незнайомця було зібрано в низький хвіст на південний манір, на плечах виблискував розшитий золотом короткий жакет, під ним — білосніжна сорочка, на ногах — короткі вузькі бриджі, високі гольфи й туфлі із золотими застібками, через зігнуту праву руку перекинуто плащ із легкої атласної тканини. Чоловік виглядав так, ніби збирався відвідати змагання з традиційних південних танців моєї батьківщини або зіграти на сцені роль шахрая-лакея Сганареля зі знаменитої вистави. Одним словом, зустрічати гостей у холі будинку однієї з найповажніших родин міста в портрета не було жодної причини. Ніби-то.

Лука миттю зник на широких сходах разом із моєю валізою, еньян Леоне ввічливо запропонував пройти до вітальні й трохи перепочити від спеки, що вже охоплювала місто. Я розсіяно кивнула, намагаючись позбутися відчуття, що незнайомець із портрета стежить за моїм переміщенням по кімнаті. Посмішка намальованих губ дивним чином набула якогось хитрого відтінку, від чого обличчя незнайомця стало загадковим.

— О, — дворецький простежив за моїм поглядом і з розумінням кивнув. — Дивовижна картина, правда? Стара ареонська школа: лише пензлі, фарби та олія, але виглядає натуральніше за сучасні магічні відбитки ілюзіоністів.

— Це робота якогось відомого майстра?

Якщо так, то там міг би бути намальований хоч восьминіг, хоч торішній гарбуз, його б усе одно повісили у вітальні, аби вихвалятися перед гостями.

— Що ви, зовсім ні: аматорський, але вдалий портрет руки невідомого маляра. Лорд Філіппе Контаріні, дідусь вашого нареченого, привіз його з подорожі островами багато років тому. Декому здається, ніби портрет дивиться на гостей, та лорд Марко пояснює цей ефект вдалим поєднанням перспективи й прямого погляду старого лорда. Рукотворна ілюзія: не більше, не менше.

— Стійте, це той самий провидець Філіппе?

Я наблизилася до портрета, розглядаючи чоловіка на ньому зі значно більшою шаною, ніж раніше. Усе ж не кожного дня бачиш людину, яка прославилася на всю Співдружність своїми передбаченнями й ще більшими загадками. Безіменний митець старанно виписав не тільки виразні риси обличчя чоловіка, його повні губи й ніс картоплею, а й деталі одягу, вишивки, ґудзики, складки тканини й волосинки. Мій погляд ковзнув по яскравій смужці майже в самому кутку картини і я ледь не смикнулася: з-під зім’ятого краю плаща виглядала тоненька гнучка фігурка вогняної саламандри.

— Саме він. До речі, ваш шлюб із лордом Марко частково пов’язаний із його віщуваннями, тож не дивуйтеся зайвій увазі портрета. У родині Контаріні жартують, що Філіппе був дуже допитливим у житті й залишився таким само допитливим після смерті.

Моя рука мимоволі торкнулася схованої в складках спідниці підпросторової кишеньки, але зусиллям волі я змусила себе розслабитися і повернутися до дворецького:

— Як пізнавально. Але, можливо, за відсутності лорда Марко мені час представитися хоча б його батькам?

Еньян Леоне зніяковів і кашлянув у кулак.

— Перепрошую, леді Аделіно, але їх тут немає.

— Як? — опішила я. Нареченого немає, його батьків — теж, не з портретом же мені вітатися.

— Як я і казав, новини про ваше прибуття трохи затрималися, а лорд і леді Контаріні досі не повернулися з подорожі. Прикро, але, на жаль, вони просто не змогли дістатися Сан-Фелісіо вчасно. Але запевняю, ваше перебування в цьому маєтку є для нас честю і задоволенням. Якщо дозволите, я покажу вам вашу кімнату.

— Але… — я трохи розгублено роззирнулася навколо, відверто не знаючи, що маю робити в такому випадку. — Хіба я можу залишитися сам на сам під одним дахом з… — мені довелося прокашлятися, адже горло раптом пересохло, — нареченим? Це трохи непристойно. Можливо, мені варто тимчасово зняти номер у готелі або пошукати інше житло?

Взагалі-то ідея була так собі. По-перше, тому що перебування далеко від Марко могло додатково ускладнити виконання мого завдання, а по-друге, у мене банально не було грошей на престижне житло в місті. Родина Аделіни Анастазі не купалася в золоті, тож без вагань погодилася на те, аби мені виділили кімнату в маєтку Контаріні. Але… Говард сотню разів повторив і півсотні разів підкреслив, що я маю не тільки поводитися, а думати й дихати, як справжня Аделіна, аби не викликати зайвих підозр. Одне діло — вимушена подорож без камеристки, але проживання наодинці в домі з майбутнім чоловіком без укладання шлюбу — це вже занадто. Щось я сумніваюся, що справжня леді схвалила б подібні пропозиції.

— Запевняю вас, у цьому немає потреби. Та й можливості теж: курортний сезон уже розпочався, усі пристойні вілли заброньовано ще місяць тому, а жити в готелі з пересічними мандрівниками — приниження для леді, тим більше напередодні весілля.

Я полегшено зітхнула й кивнула: пручатися і заперечувати всупереч власним інтересам я точно не стану. Еньян Леоне посвітлішав обличчям і дав знак рукою дівчині у формі покоївки, що якраз зазирнула до вітальні.

— Леді Аделіно, дозвольте представити вам Мію, вона проведе вас до кімнати й допоможе розібрати речі після подорожі. Наказати подати вам сніданок у кімнату?

— О ні, дякую, — квапливо відмовилася я. — Краще приведу себе до ладу і трохи відпочину, аби зустріти нареченого в доброму гуморі. Адже лорд Марко обов’язково приєднається до нас за обідом або вечерею?

В очах дворецького промайнув дивний вираз, чи то збентеження, чи то невпевненості: