Розділ 4

Звісно, рівень доступу до нижніх поверхів, де відбувалися угоди та аукціони, Кацукі не отримав. Хто пустить метелика-одноденку в справи високої важливості? Тому він стрімко хапав момент. Такого моветону, як персонал, що говорить, тут майже не траплялося. До того ж, Кацукі порушив усі правила: вийшов з робочого місця, пройшовся між гостями, не перебуваючи в ролі юркого офіціанта, а привертаючи до себе дуже багато уваги. Театрально опустився на коліно, ще й наполегливо запропонував напій відвідувачці.

Поки всі вирішували, що робити з непоправимою поведінкою Кацукі, Карен зникла в натовпі й причаїлася за столиком біля ялинки. Красиве дерево з синюватою хвоєю. Воно дуже приємно пахло, навіюючи свіжість серед диму й задухи. Також місце було добрим, бо було близько до сцени, а значить до входу на мінус перший поверх — там, де починалася метушня підготовки до аукціону.

Кацукі повернувся за барну стійку. До нього підійшов роздратований адміністратор і сказав кілька неприємних слів. Але він пропустив це повз вуха, бачачи, як до них прямує Даніель:

— Монсеньйоре, відрахуйте з моєї зарплати. — Байдуже сказав він, щоб швидше завершити розмову.

Бічним зором адміністратор побачив гостя і тут же розчинився в повітрі, напослідок кинувши вимогу добре виконувати свою роботу. Він не заперечував, що шоу було заворожуючим і елегантним, але певно не таким вишуканим, як двоє танцюристів, які з’явилися на сцені.

Дівчина в червоній сукні, до якої були пришиті стрічки шифону, що полум’яніли мов вогонь. Чоловік у чорному з глибоким вирізом на декольте сорочки.

— Сьогодні для вас … і … з аргентинською румбою! — Оголосив ведучий, який до цього не з’являвся в залі. Його запросили лише на кілька годин, щоб розважити основних гостей.

— Налий мені. — Даніель плюхнувся за барну стійку і постукав двома пальцями по поверхні.

Чоловік обіймав дівчину ззаду. Вона підняла руку вгору, він за нею, м’яко проводячи по шовковистій ніжній шкірі. І синхронно плавно опустили. Взялися за руки. Крок, поворот — і ось вони вже обличчями до глядачів. Немов вуглинка, що безсоромно випала з каміна. Крок уперед і стегно.

Кацукі налив йому в келих темну, майже густу рідину. Дечого домішавши в шейкері, він розраховував, що Даніель швидко сп’яніє. Він знав, що секретарі голів мафії не бувають надто наївними. Але це свято, Святвечір. Він у пабі, який завжди був безпечним притулком. До того ж, це європейська мафія зі схильністю до сієсти.

Поки Даніель робив ковток, Кацукі пильно оглядав його. На руці браслет з номером кімнати.

Невже йому так пощастило і вони зупинилися в готелі над пабом «Л’Абім»? Вибір був один — тільки перевірити.

Чоловік на сцені підняв дівчину в повітря. Вона витягнута мов струна від гітари, спиралася руками на його плечі. І повільно зігнула праву ногу в коліні. Він неторопливо почав опускати її вниз. Вона нахилила голову і лише на мить, але їхні носи доторкнулися.

— Яка пристрасть. — Фиркнув Даніель. — Латинські танці такі вульгарні.

Кацукі ніяк не відреагував. Пара виглядала чудово. Йому подобався кожен точений і вивірений рух. До того ж, його метою було не підтримувати діалог з Даніелем, а забрати ключ.

Коли секретар знову відвернувся і став шарити поглядом по залу, сподіваючись знайти голову Карен Лі, Кацукі простягнув руку і випадково торкнувся кисті Даніеля. Той здригнувся і різко обернувся, подивитися на бармена.

— Хіба така пристрасть, вульгарна пристрасть, може бути тільки між чоловіком і жінкою?

Пара на сцені ритмічно синхронно рухалася. Ідеальна поза дотику одне одного.

Очі Даніеля округлилися.

— Дякую за напій. — Він смикнувся, ніби вражений струмом, скочив і не відчув, як браслет зісковзнув з руки. Майже втік, двічі озирнувшись. Кацукі проводив його томним поглядом, перш ніж розкрити долоню і глянути на браслет з ключем.

Увесь погляд Карен був прикутий тільки до сцени. Танцюристи закінчували. Переплівшись як дві гнучкі ліани: дівчина, стоячи спиною до чоловіка, закинула ногу на його стегно. Він зігнувся, і другу ногу вона витягнула в ідеально рівну лінію. Так витончено і так сильно. Дотримуючись вивіреного балансу. Вони завмерли майже горизонтально до підлоги, і світло погасло. Залою прокотилися оплески.

Карен підвелася з крісла і стала шукати поглядом Кацукі. Слуги вже не було. Якщо все йде за планом, то їй залишається тільки грати свою роль.

Він покинув паб «Л’Абім». Морозне повітря вдарило в обличчя. Його щоки тут же почервоніли. Падав сніг. О так, у сімнадцятому окрузі Париж виблискував. Гірлянди, ялинки, вінки, дзвіночки й гостролист. Тут усе було як із казкового фільму. І перед очима Ейфелева вежа в усій красі: переливалася білими вогнями.

Дозволивши собі лише секунду насолоди, Кацукі пішов до чорного входу готелю, що знаходився над пабом.

Кімната 402. Зайшовши з чорного входу, побачив свіжу постільну білизну на візку. Схопився за ручку і покотив до вантажного ліфта. Знаючи, що всередині буде камера, зайшов з низько опущеною головою, потім взагалі сів — шнурок зав’язувати. Сховався за візком.

Ліфт дзенькнув, двері відчинилися.

Викотив візок і испідлоб’я оглянувся. 400, 401… 403… Насупився, ще раз подивився: 402. Знайшов. Близько до дверей підійшов, прислухався.

— У цих документах нічого основного. Карен Лі вже всі основні знайшла. — Бурчав літній чоловік.

— Тоді навіщо приїхала на аукціон за цими?

— Пазли збирає. Хоче бізнес Чжана собі забрати. Не дай їй такої можливості. Жінка — не сильний суперник, поки не тримає тигра в клітці.

Кацукі постукав. Голоси затихли. Вони не знали, що тигр уже був і для них вийшов із клітки.

— Обслуговування номерів.

Щось пробурмотіли французькою.

Габріель Дюваль різко відчинив двері й уставився на Кацукі.

— …?

Він нічого не зрозумів. Знову говорили французькою.

— … — Нахмурився, обличчя сповзло — осунулось. — Не говорите французькою у Франції?