Розділ 3

— Глок 42. — Бачачи, що Кацукі вагається, вона повернулася до нього спиною і зайшла до арсенальної кімнати. Обравши вогнепальну зброю — повернулася і простягнула невеликий легкий пістолет. — Кишенькова модель з точним прицілом. Є захист від небажаного пострілу. — Коротко пояснила Карен.

Кацукі простягнув руку і забрав пістолет:

— А якщо доведеться стріляти під снігопадом?

Вона примружилася і криво усміхнулася:

— Ти багато чекаєш від зимового Парижа. — Поплескала його по плечу і, обігнувши стійку, попрямувала до тренувальної частини залу. — У будь-якому разі, у цієї моделі є водостійкий захист. Іди сюди й стань обличчям до мішені.

Він покірно виконав її наказ. Карен підійшла ззаду і притулилася до його спини. У Кацукі підскочив пульс.

— Тримай пістолет обома руками. Ми не в дешевому бульварному романі. — Фиркнула вона, заглядаючи збоку, щоб розглянути, що він робить. Кацукі був дуже високим для неї, і навіть вставши на пальчики, Карен не могла дотягнутися, щоб побачити через його плече. — Питання про твоє життя і мою безпеку.

Вона простягнула руки, не докладаючи сили скоригувала положення його ліктів.

— У чому полягатиме робота?

— Уважно вивчай мішень. — Наказала. — Знайди центральну точку. Підніми вище руки. — Вона зачекала, поки він усе зробить, і промовила. — Добути інформацію, у кого зараз цінні папери, і викрасти до початку представлення лота на аукціоні.

Кацукі кивнув і вп’явся поглядом у десятку.

— Стріляй.

Сильний звук розкотився луною по стінах і задрижав у барабанних перетинках. У тираж зазвичай вдягали шумозаглушувальні навушники, але Карен привела його не вчитися, а вміти. І на щастя, у Кацукі вийшло.

Коли вона відпустила його і натиснула кнопку, яка притягувала мішень ближче, щоб була можливість розглянути точність влучання, то виявилася захоплена. Дев’ять з половиною.

— І все-таки хочу знати твій секрет очей-сканерів. Для першої спроби — це гідно. — Карен замовкла, але потім пробурмотіла. — Сподіваюся, що не витратила всю твою удачу новачка.

Кацукі відкладав пістолет і потер між собою великий та вказівний палець. Залишків пороху не було, але аромат прилип до його пальців. А по спині гуляв холодок. Він відразу ж його відчув, після того, як вона відсторонилася.

— Думаю, ви не витратили мою удачу. — Не дивився їй в очі. — Пан Чжан узяв мене з вулиць хлопчиком і навчив усього, що вважав за необхідне. Дедукція — це те, на що він спирався. А гострий зір я отримав у дарунок від батьків, яких не знав.

Карен задовольнив цю відповідь.

***

Паб «Л’Абім».

Вінтажні меблі, вирізані з дорогого дерева з сидіннями, драпованими червоною тканиною з вишуканою срібною вишивкою. Клубчастий дим від сигар і люльок. Столики, сервіровані тільки ексклюзивним дизайнерським посудом з тонкого фарфору.

Маленька сцена, під якою в справжній, але крихітній оркестровій ямі вже розташувався камерний оркестр. І подалі від усього — справжня жива ялинка, на яку хтось вирішив надіти гірлянду з синіми лампочками. Такий сучасний предмет серед атмосфери, що занурювала в естетику минулого століття.

Усі співробітники пабу носили ідеальну чорну форму, однакові зачіски та відсторонений вираз обличчя. Їхнім завданням було тільки обслуговувати гостей і за жодних умов не торкатися чи не говорити.

Кацукі, якому потрібно було розговорити клієнтів за барною стійкою, почувався скуто. Метелик тиснув на шию, а руки пітніли в рукавичках.

Він не забував, кому служить і який пріоритет у цьому завданні, але все-таки відчував тривогу через майбутнє порушення правил. Лихоманково шукав усередині себе варіанти розв’язання складної дилеми та ще до того, як йому наказали вирушити на робочу позицію — підняв руку і спитав:

— Чи можу я показати гостям шоу?

Адміністратор повів бровою:

— Бармен-шоу?

Кацукі кивнув.

— А ви вмієте?

І знову кивок.

Адміністратор зміряв його поглядом зверху вниз і стиснув губи. Потім поправив навушник у вусі й, отримавши відповідь від хазяїна закладу — дозволив:

— Тільки до того, як на сцені з’являться танцюристи.

Він зробив ввічливий уклін. Привернути до себе увагу більшості відвідувачів було вдалою ідеєю. Хтось із них сам захоче поговорити, а відмовляти гостю було б неввічливо. І за правилами все буде чесно: не сам же заведе бесіду.

Роздумуючи про це, Кацукі став за барною стійкою, відразу став натирати кілька келихів, очима шарячи по полицях з алкоголем. Карен не дала йому часу на підготовку.

Наступного ж ранку його відвезли до «Л’Абім» за її наказом. Тут уже чекали на нього, розглядаючи ідеальне резюме.

— Тільки на одну ніч? — Адміністратор був незадоволений такою заявкою кандидата.

— Сеньйоре, я чув, що «Л’Абім» шукає помічників на роботу у Святвечір. А мені більшого й не треба. Різдво хочу зустріти з родиною. — Брехав Кацукі красиво. Це було ще одним мистецтвом у його руках. Без солодких промов він би не вижив ті місяці, поки його перепродавали з рук у руки після смерті пана Чжана.

Адміністратор, з неспокійним серцем, погодився.

Тепер Кацукі вивчав асортимент. Барна справа не була для нього новою. На відміну від пістолета, який він тримав у внутрішній кишені фрака.

Увімкнули різдвяні пісні. Коли прийшли перші гості — вони принесли на підошвах взуття, плечах пальто й капелюхах грудневий сніг.

— Почалося! — Тихо й захоплено перешіптувався персонал. Ще один скромний снігопад, який вони не побачать, нудьгуючи в душному пабі, зустрічаючи багатих гостей.

Карен Лі прибула однією з останніх. У своєму білому манто з леопарда і без супроводу чоловіка. Блиском діамантів і надто яскравою помадою так і заявляючи: «Я тут у статусі господині, а не коханки».

— Карен, Карен Лі. — Один із чоловіків став повільно аплодувати, помітивши її, привертаючи до себе увагу безлічі гостей.

Усі вони, хто володарював і мав, були чоловіками, крім Карен.