Розділ 2

Кацукі дивився у вікно ілюмінатора. Париж сяяв. Чіткі лінії, що відокремлювали округ від округу. І в центрі, в самому серці — Ейфелева вежа.

Приватний джет Карен вже спускався вниз, готуючись приземлитися в особистому ангарі пані Лі найбільшого аеропорту Франції.

Вона закинула ногу на ногу і потягувала холодне рожеве шампанське з тендітного келиха.

— Вперше в Парижі? — Не надто дбаючи про те, щоб підтримувати розмову весь політ, вона нарешті звернула увагу на Кацукі.

— Вперше у Франції, пані Лі.

— Мг… — Вона кивнула сама собі. — Тоді тобі доведеться швидко пройнятися духом і менталітетом. Я збираюся дати тобі роботу. — Карен повернулася і вп’ялася поглядом в обличчя Кацукі. Тонкі кістки, обтягнуті блідою шкірою. Чітко окреслені губи. Рівний ніс. Йому б відростити волосся до плечей — і він був би повністю в її смаку. Прекрасний у буденній невиразності. — Паб «Л’Абім». Це місце в сімнадцятому окрузі. Це душа високого кримінального товариства Парижа. Вони настільки багаті й настільки ж нахабні, що дозволяють собі бути на світлі. Їх знають усі. Вони миготять на червоних доріжках і на телебаченні. Але цураються з’являтися в вісімнадцятому окрузі, де серед бруду й безхатченків їхні особисті щури ховають за поясами зброю. У цьому пабі відбудеться аукціон. Але перш ніж він почнеться, ми вже маємо заволодіти рештою цінних паперів.

Кацукі прикусив нижню губу. Карен недоговорювала. Помітивши його погляд, наказала:

— Відвернися. — Її щоки ледь помітно порожевіли. Звісно, все через шампанське, яке грайливо закружляло голову. Її давно не хвилювали високі почуття. А ті, які викликав у ній Кацукі, були дуже-дуже низькими. Але підлеглі — це не те, що Карен могла собі дозволити.

Кацукі вийшов першим. Під ногами хрустів тонкий шар снігу. Він повернувся і, опустивши очі вниз, подав руку своїй господині. Її підбори цокнули лише двічі. Зупинившись на рівні його вуха, вона раптом прошепотіла:

— Який у тебе зріст? Я почуваюся такою крихітною, коли стою поруч.

Він був готовий почути багато що, але це вибило ґрунт з-під ніг. Карен Лі… Навіщо вона це робила?

— Майже метр дев’яносто. — Тихо відповів Кацукі.

— Метр дев’яносто абсолютної покірності. — Вона усміхнулася. — Ти був вірний кожному господареві?

— Тільки пану Чжану.

— Мені варто подбати про те, щоб контролювати тебе краще?

— Це залежатиме від умов нашої угоди. — Кацукі підняв голову і подивився в її очі.

— Порушуєш вимогу. — Карен підняла ліву руку. На її долоню, одягнену в червону шкіряну рукавичку, приземлилася велика фігурна сніжинка. Правою рукою вона продовжувала стискати руку Кацукі. — Ти вмієш стріляти?

Він дивився на сніжинку, яка повільно танула на її рукавичці.

— Хочете окропити сніг кров’ю?

Карен подивилася на нього. По її губах ковзнула посмішка:

— Тільки не твоєю. У пабі «Л’Абім» багато майстрів. Назва перекладається як «Безодня». Я ще недостатньо надивилася у твої очі, щоб уже побачити в них порожнечу.

Кацукі стиснув її долоню трохи сильніше, ніж дозволяв етикет:

— Тоді скажіть, що саме ви хочете від мене.

— Знайди інформацію про те, хто саме зараз володіє документами дідуся. Я хочу забрати їх до початку аукціону. Мій попередній інформатор був убитий, коли дізнався, що все вже домовлено. Навіть якщо я віддам дуже багато грошей, переможець уже призначений.

— Хто він?

— Габріель Дюваль. Французький бізнесмен. Основна галузь діяльності — борделі в Аспені.

Кацукі не виявив емоцій. Яких тільки бізнесів у мафії він не бачив.

— Що йому дасть володіння цими цінними паперами?

Карен знизала плечима:

— Гадаю, постачання нічних метеликів з Азії без високого податку. В Європі ходять чутки про жінок-змій, які вміють задовольнити чоловіка чи жінку без дотику. Він хоче заволодіти такою іграшкою для свого арсеналу. Це принесе багато грошей.

Кацукі хмикнув:

— У бізнесі нічого не змінюється. Зброя, наркотики і люди.

— Тобою теж торгували.

Він згідно кивнув:

— Все через те, що пан Чжан узяв мене дуже юним і не подбав про документи. Тепер я продаюся разом із цінними паперами. Ви ж теж мене виграли.

— Це була майже випадковість. — Ухильно відповіла Карен і спустилася трапом. — Я шукала цінності, що залишилися від дідуся. Але виграла тебе. Вони зовсім не розуміли, кого продали. — Вона забрала свою руку і поправила комір хутряного манто.

— А ви розумієте? — Кацукі нахилився, щоб зазирнути їй в очі.

— Опусти погляд і не став питань. — Втомлена від розмов, Карен знову заборонила йому говорити з нею. — Навіть якщо ти загадка, то я зараз не зацікавлена в тому, щоб шукати відповіді.

Замість затишного готелю класичний чорний седан відвіз їх до тиру. Кацукі, втомлений від довгого перельоту, сподівався відпочити в теплому ліжку, але мовчки стиснув зуби й дивився на краєвиди міста.

Знизу воно не здавалося таким яскравим. У багатьох будинках уже погасили світло. Сяяли тільки неонові вітрини, що запрошували на дешеву курку.

— Це вісімнадцятий округ. — Пояснила Карен. — Якщо потрібно дістати зброю чи наркотики — тут завжди знайдеться дилер.

Кацукі зрозуміло кивнув. Карен відпочиватиме в «Л’Абім», поки йому доведеться рискати провулками. Але йому було не звикати. З паном Чжаном він пройшов багато, і це не була найгірша робота, яку його змушували виконувати. Однак вона його здивувала:

— Ти не знаєш французької, правда?

— Так, пані.

— Я так і думала. У пабі для тебе приготоване місце бармена. Там багато іноземних клієнтів.

— Англійська? — Невпевнено спитав він.

Карен мовчки кивнула. І жестом показала мовчати.

Коли машина припаркувалася, вона зачекала, поки Кацукі вийде, відчинить її двері й подасть руку. Лише тоді вийшла сама.

Тир був просторий, холодний і порожній. Майже дванадцята ночі, тому про відвідувачів і мови не могло бути. І адміністратора теж не було.