Розділ 1

Молодий чоловік без свідомості лежав на дні великої чорної скрині.

Леді Ка́рен Лі, у леопардовій шубі, спущеній з одного плеча; у червоних рукавицях стискаючи кришталевий келих віскі 50-річної витримки; вийшла з ігрового залу.

Двоє громил тягли скриню слідом. Різдвяний виграш у карти хато́.

Через годину Кацукі, святково зв’язаний червоною мотузкою з бантиком, сидів на колінах, низько схиливши голову перед новою господинею. Останні п’ять місяців його продавали як річ.

Після смерті старого Чжана все полетіло до біса. Бар рознесли. Цінні папери вкрали. Кацукі продали.

От, тепер нова власниця з’явилася. Він підняв на неї очі, наповнені впертістю.

— Я не дозволяла дивитися на мене? Особливо спідлоба. — Вона клацнула пальцями і покликала свого дворецького. Той, розуміючи її без слів, приніс на таці широкополу ковбойський капелюх і надягнув на голову Кацукі. Перед очима темрява. — Так мені більше подобається.

Пролунав тихий сріблястий звук. Ка́рен поставила келих на тацю. Ледве чутне шаркання взуттям. Дворецький залишив їх наодинці. Шурхотіння шуби. Стук-стук-стук. Вона зробила три кроки вперед, дозволяючи Кацукі бачити її довгі стрункі ноги в червоних туфлях на підборах.

— Я не раз грала в карти. Але людську душу виграла вперше. Чи добра це угода: проміняти гроші на людину пана Чжана? Говори. — М’яко наказала. Кацукі ковтнув і кивнув.

— Так, пані. Я служитиму вам так само вірно, як і йому.

А що йому залишалося? Без паспорта і прописки. Уявна людина, яка могла триматися тільки за людей з мафії. Поки вони його не били — все було гаразд.

— Тільки ім’я скажіть. І що робити накажіть.

— Для тебе пані Лі. Скажи своє ім’я? — Вона присіла навпочіпки. Підбор заплутався в подолі її блискучої кремової сукні. На руці перлинний браслет. Застібка хистка. Підробка. — І покажи, що вмієш.

— Кацукі, пані Лі. — Він раптом розкрив долоню і показав нитку штучних перлів. — Злами, проникнення, дрібні крадіжки, барне мистецтво.

Вона повела бровою і розкрила долоню, яку до того тримала на коліні. Такий самий браслет. Тільки справжній. І застібка інша.

— Мене попереджали про твій талант. — Вона торкнулася краю капелюха і відсунула назад, дозволяючи йому подивитися на себе.

Позаду синя святкова ялинка, вся в вогниках. На верхівці золотий кінь із гривою, що сяяла. Такий самий був у пана Чжана. Вона була серед тих, хто його пограбував, чи купила на аукціоні?

Дім багатий. Але порожній. Не її.

— Очі-сканери. — Вона відсунула капелюх назад. — Буде одна не складна робота. — Встала і струснула ногою. Але сукня щільно заплуталася навколо підбора.

Кацукі простягнув руку:

— Чи можу я..? Пані Лі.

— Можете. Якщо розв’яжете себе самі.

Червоні мотузки впали на підлогу:

— Уже давно, пані. Мене ж не зв’язали. Швидше упакували, щоб доставити до вас.

Він не бачив, але Карен усміхнулася. Дозволяючи йому трохи довше торкатися її шкіри. Кацукі зняв туфлю. Вінтажна класика. Занадто дорогий бренд. Щось не складалося.

— Я нещодавно почула про смерть пана Чжана. Довелося терміново повернутися з Америки. І знову братися за старі справи. — Карен впала на диванчик і струснула другу туфлю. — Не сподівалася, що дідусь не зможе вибрати хорошого секретаря, який би втримав справи до мого приїзду.

— Не були на похороні. — Кацукі підповз на колінах і взяв другу туфлю в руки.

— Хотіла. Але приїхала запізно. Втім, все одно. Мертві вже не заговорять. Важливі слова мають чути живі.

— То виходить, ви онука пана Чжана. — Щось у відданому серці Кацукі ворухнулося.

Карен підняла ногу, зсуваючи з його чола капелюх:

— Дивися мені в очі. — І він підкорився. Вона зісковзнула з дивана, опинилася перед його обличчям і прошепотіла губами, густо нафарбованими червоною помадою. — Я збираюся повернути його трон. І якщо ти заважатимеш, то Різдво побачиш під землею. У хробаків будуть інгредієнти на бенкет.

Кацукі старався не тремтіти. Він міг витримати погрози від чоловіків, але жінка. З одного боку це здавалося несерйозним. З іншого, під журнальним столиком він давно помітив невеликий дамський револьвер. Бутафорія чи правда працює — навіть перевіряти не хотів.

— Я виконував роботу інформатора. — Пересохлими губами зізнався Кацукі. — Зброя та інтриги — це не моє.

Карен кинула короткий погляд у бік столу і помітила схований револьвер. Схопила його за підборіддя і змусила дивитися собі в очі. Два чорні крижані океани, в яких відблиски приглушеного світла виблискували як крихітні сніжинки.

— Очі-сканери. Як ти це робиш? — Примружилася, усміхнулася.

— Легко. — У відповідь прошепотів він. — Так само легко, як ви стріляєте. На руках є ледь помітні мозолі, а також аромат. Сірка, порох і селітра. Ви нещодавно стріляли. Не знаю, куди цілилися, але в моєму серці тепер рана.

Карен розреготалася:

— Як гладко ти сиплеш бісером. — Вона нахилилася ще нижче. Її губи опинилися в такій близькості від його, що Кацукі заплющив очі. Але Карен вихопила револьвер і притисла дуло до його скроні. — Лестощі — це не те, що приспить мою пильність. Кацукі. Лестощі люблять чоловіки. Доведеться вивчати нові методики догоджання.

Він повільно розплющив очі. Вона була так близько. Гарна. Жорстка. Холодна. Схожа і водночас зовсім не схожа на пана Чжана. У неї був свій стиль.

Кацукі підняв руку і поклав свою долоню на її, притискаючи палець до курка:

— Стріляйте. Скоро Різдво. Мені буде приємно годувати хробаків, знаючи, хто вклав мене в труну.

— Джентльмени так не чинять. — Вона розслабила долоню і тільки його гарячі пальці утримували револьвер та руку Карен біля його скроні. — В Америці мені дали прізвисько “Леді-Джентльмен”, гадаю, ви його чули.

— Бачив у документах пана Чжана. — Ухильно відповів Кацукі.

— Значить знаєте, що удар у спину я ніколи не завдаю і не терплю, якщо б’ють мене. Хочете смерті? — Їхні носи зіткнулися. — Тоді дозвольте їй забрати вас елегантно. — Вона різко струснула рукою.