Бал

Мама тільки й говорила про те, що їх більше нікуди не запросять і вони стануть вигнанцями суспільства. Батько мовчав, але постійно хмурився і від цього Лізі ставало моторошно. В реальному житті він ніколи на неї так не дивився. 

Та страхи матері не справдилися й вже наступного ранку до них завітала віконтеса Роттемер із запрошенням на триденний прийом у їх заміському особняку. 

-Бачиш, нас таки запросили. 

-Це через те, що її старшу доньку вже називають старою дівою, а твоя витівка тільки привабить на їх нудний прийом кавалерів та інших гостей, що не були на званому обіді. Про тебе вже ходять чутки, всім хочеться побачити, що ти зробиш цього разу. Тому прошу тебе, Елізабет, поводься, як леді. 

-Все буде нормально, мамо. 

-Одягни сукню й корсет, заради Бога, Ліззі, ти достатньо заганьбила нас. 

Ліза, як слухняна донька зробила так, як просила мама, й одягнула білу сорочку, а зверху найкращий корсет, що був у неї. Спідниця цинамонового кольору мала довжину вище щиколоток, на ногах чорні черевички, а на голову дівчина одягла піратський капелюх, який знайшла на горищі вчора. 

-Ліззі! - прогримів батько, як тільки побачив одяг доньки. 

-Ми запізнюємося, родичі, тому пропоную не кричати на мене й сідати в карету. 

***

На бал, що відбувався в перший вечір, Ліза також одягнулася по-особливому. Вона вирішила не шокувати вищий світ, як вчора й одягнула оксамитову смарагдову сукню, що красиво огортала стать дівчини. Внизу вона гарно розширювалася й лягала на підлогу. Образ доповнювали чорні рукавиці вище ліктя. 

На цю сукню вони з Мері витратили всю ніч, але зусилля того вартували.

Мода в 50-ті роки 19 століття була на пишні сукні з низькою талією, тому Ліза вирізнялася серед інших леді своїм вбранням. 

Вона проходила повз людей, коли помітила знайоме обличчя: світло зелені очі весело поблискували у світлі сотні свічок, на пухких губах грала усмішка, від чого з’явилися ямочки, русе волосся, як зазвичай, було в безладді. 

-Колю? - промовила Ліза здивовано. - Що ти тут робиш? 

-Мене звати - Колін, леді Елізабет. 

-О, перепрошую, ви дуже схожі на одного мого знайомого. 

-Я бачив вас вчора на обіді, ви були неперевершеною. - він оглянув дівчину. - Хоча зараз виглядаєте ще краще. - хлопець знову усміхнувся. 

-Думаю, що інші цього не зацінили. 

-Ви занадто сміливі у своїх висловлюваннях. 

-Але я права! - почала заперечувати дівчина. - Я просто хочу донести це іншим. 

-Тоді ви обрали неправильну тактику. - Ліза пирхнула. - Ви просто нападаєте на кожного, хто вам перечить, не пояснюючи, в чому він помиляється. Ми інші, леді Елізабет, наше суспільство зовсім не розуміє вас, тоді чому б вам просто не пояснити. Уявіть, що ми дурні діти, які нічого не тямлять. 

Ліза тяжко зітхнула, на мить прикрила очі, а потім впевнено подивилася на Колю, чи Коліна, як він назвав себе. 

-Я хочу сказати про те, що цінність жінки недооцінена в нашому суспільстві. Як ви уявляєте долю дівчини? Вона повинна знайти собі хорошого чоловіка, вийти заміж і виховувати дітей. Але ми маємо більше здібностей і можливостей. Жінки вміють мислити, робити висновки та приймати рішення. Кожна леді в цьому залі може навчатися в Оксфорді не гірше джентльменів. Ми особистості зі своїми бажаннями й амбіціями. Кожного разу, коли ти щось хочеш, тобі кажуть, що ти не маєш права на це. Чому? Бо ти народилася дівчинкою, от і все. Я просто хочу, щоб ви, чоловіки, помічали не тільки гарне обличчя й особу для розмноження, а особистість. Я хочу поваги до жінок. Ви хоч уявляєте, як неприємно постійно бути в корсеті? То чому я не можу обрати для себе зручний одяг, замість того, щоб мучитися? Ось, що я хочу донести до людей. Жінки мають право обирати, як їм жити. 

Саме зараз Ліза зрозуміла, що повторила слова Колі, коли вони сперечалися ще до цього всього. Вона усвідомилала, що всі їх сварки були просто дружніми й вона за ним дуже сумує. Після своїх слів, дівчина усміхнулася легко й невимушено. 

Колін повернув її до зали, вона побачила, що всі уважно її слухали, а деякі жінки навіть витирають сльози, що навернулися на очі. 

-Щоб тебе зрозуміли, потрібно говорити, а не звинувачувати.