Званий обід

Ліза зайшла у свою кімнату, її волосся розпалося по плечах, на відміну від реальності, воно було довге та хвилясте. Вона намагалася зняти з себе незручну сукню, коли до неї зайшла Мері. 

-О, Мері, я рада, що ти прийшла. Мені потрібна твоя допомога. Я хочу пошити собі вбрання, а для цього треба тканина. 

-Ви самі будете шити? 

-Так, в минулому житті, чи то, мабуть, майбутньому, я вчилася на дизайнера й мріяла шити одяг. 

-Що? - незрозуміла Мері. 

-Неважливо. - махнула на неї рукою Ліза. - Просто допоможи мені. 

Дівчина ще не розібралася, що з нею сталося, як вона опинилася у минулому та як повернутися назад, але вирішила отримати задоволення від нових пригод. Ліза завжди любила щось неординарне, тому вирішила покорити аристократію Лондона, поки їй випала така можливість. 

На званий обід Ліза поїхала в довгому плащі, від чого її батьки дуже здивувалися, адже на дворі літо. Та як тільки, дівчина зняла його в будинку графа Донамора, все стало на свої місця. Батько побагровів від злості, а мама ледь не зомліла. 

Ліза, а нині леді Елізабет, була одягнена у чорні вільні штани, білу льняну сорочку з пишними рукавами, а чорний жакет дівчина просто накинула на плечі. Світле волосся вона заплела у вільну косу.

Своєю появою дівчина мала фурор. Граф Донамор, огрядний чоловік, суворо звів брови й голосно промовив: 

-Це неймовірна нахабність!

-Неймовірна нахабність - змушувати жінок носити корсет. 

-Що ви собі дозволяєте? 

-О, перепрошую. Шановний, ви чимось невдоволені? Тоді це ваша проблема. У цьому світі жінок також не все влаштовує, але вони мовчать. То чому б вам не зробити те ж саме? - на губах Лізи була невинна усмішка, але очі сяяли гнівом і задоволенням одночасно.