Пролог

-Чому ти такий впертий?! - кричала на свого співрозмовника дівчина зі світлим, коротким волоссям. 

-Це ти вперта. Невже ти не розумієш, що крім твоєї думки існують ще й інші?!

-І вони хибні! 

Хлопець нервово потер свої скроні. Він не міг зрозуміти, чому вони постійно сваряться, але зупинитися було неможливо. Як тільки ти покажеш цій дівчині слабкість, вона тебе загризе, він був певен у цьому. 

Їх батьки були друзями ще з університету, тому все своє життя ця парочка завжди зустрічалася, вони постійно сперечалися на різні теми, сварилися, а в дитинстві доходило й до бійок. Зараз вони вважали себе дорослими людьми, тому обходилися словами. 

-Чому ти просто не можеш зрозуміти, що жінка мусить бути незалежною?

-Ти сама пару хвилин тому казала, що жінка нікому нічого не винна. Тоді чому я чую від тебе такі слова? 

-Ти взагалі розумієш, що я тобі кажу? 

-У тому то й проблема, що ти сама не тямиш, що говориш. От скажи мені, за що боролися феміністки? 

У блакитних очах дівчини було роздратування. Вона глибоко вдихнула та видихнула, щоб хоч трохи заспокоїтися й не дати цьому телепню кулаком в щелепу. 

-Невже ти не знаєш? За право вчитися, працювати, голосувати й жити вільним життям. 

-Вони боролися за вибір жити так, як самі того захочуть. 

-Я про це й кажу! - вигукнула дівчина. 

-Але не всі хочуть бути такими, як ти! 

-Лізо, Колю, досить сперечатися, йдіть до столу. Твій тато святкує день народження, а ти й сьогодні не можеш без сперечань. - промовила до них мама Лізи. Жінка повернулася до своєї подруги й промовила: - Наші діти найближчим часом або повбивають одне одного, або одружаться. Навіть не знаю, що гірше. 

-Я віддаю перевагу подвійній смерті. - промовив тато Миколи. - Уявіть, що нас чекає, якщо вони стануть подружжям. 

Перед сном Ліза ще довго думала про права жінок і боротьбу з патріархатом. От вона увесь світ змусила б поважати жінок.