Розділ 12

-Раміре, привіт, це Аміна. У вас є кілька хвилин, не відволікаю?

-Для вас хоч все моє життя, - посмішку чоловіка я відчула крізь слухавку.

-Маю до вас дивне запитання. Колись обіцяли показати ваше місто, обіцянка в силі?

-Звісно. Ви вже приїхали? Тарен нічого не казав.

-Ні, я ще не брала квитки. Вирішила спочатку запитати, а тоді вже думати, що робити. А підкажете, де можна зупинитися?

-Не зрозумів, які квитки? У Тарена проблеми? Звісно в мене, що за питання.

-Та я цей, сама приїду, тому і звернулася до вас. Хочу мінівідпустку взяти.

-Таак, посварилися? Ну брат, вже щось вчудив, так?

-Ні, це я… - Ай, кому я це розказую, - Так, є невеликі непорозуміння.

-Чекатиму вас в будь-який час, надумаєте телефонуйте. До зустрічі, Аміно.

Що ж, дурниця номер два - купую квиток і збираю речі. Хоча що збирати… Та ні, хочу змін, то маю все змінювати, тому сукню і підбори покладу точно, правда за ними потрібно їхати додому. В дорогу вдягну шкіряні брюки, широку футболку, зверху косуха. Ух, леді - вамп. Не знаю, що з цього вийде, та квиток на найближчий рейс в кишені, їхати всього дві години. Дівчат попередила про раптові проблеми вдома, Тарену залишила записку. Не хочу ні чути, ні бачити його.

Поки їхала, думала чи варто набирати Раміра, чи краще самій підшукати готель, а тоді вже дзвонити. Все-таки незручно вийшло, напросилася в гості до малознайомого чоловіка, ще й знає, що в мене проблеми з його братом. Та не встигла я вийти з вагону як опинилася в полоні гарячих рук:

-Як ви мене знайшли? Що це все означає? - Демони, взяла останній квиток, нікому не казала куди і коли їду. Як??

Чоловік допоміг вийти з транспорту, забрав сумку:

-Аміно, ви ще не зрозуміли з ким зв’язалися? Чарівна леді не встигла зайняти своє місце, як мені вже одна зацікавлена особа повідомила всю інформацію. І тепер я згораю від цікавості, що це у вас із Тареном за ігри.

-Він знає де я? - Ха, наївна, думала втечу подалі, а мене вже знайшли.

-Скажемо так, здогадується. Я обіцяв повідомити, коли знайду вас. 

-То ви мене відправите назад чи тут будемо чекати? А давайте ви мене не знайшли? - З надією поглянула на Раміра, а раптом…

-Ой, дивіться яка в нього чуйка, хвилинку. - Чоловік взяв слухавку. - Ало, привіт, друже. Так, приїхав. Ні, не було. Зникла? Ти мене дивуєш. Це ж не ключі від будинку. Як ти умудряєшся вже вдруге загубити дівчину? Ти що зробив? А вона? А ти? А вона? А чого хотів досягти? Аааа, то Аміна виявилась розумнішою за тебе. Слухай, дружня порада, не шукай її. Вам треба відпочити один від одного, а тобі подумати за що ти покохав і чого хочеш. Вірніше кого хочеш бачити поруч. Кажу тобі не шукай, ця дівчина дасть собі раду. Все, сиди і думай, бувай.

Доки чоловік розмовляв по телефону я згорала від цікавості. Що ж такого наговорив Тарен?

-Ну що, леді-втікачка, яка ваша версія?

-Емм, - я розтягнула губи в задоволеній посмішці.

Рамір відправив мене з водієм до себе додому, а сам мав вирішити деякі справи і обіцяв прогулянку. Будинок мене не здивував. Чимось схожий на Тареновий, такий же великий, просте сучасне оформлення, напічканий різноманітною технікою. Що ще потрібно неодруженому чоловіку?

Рамір виявився напрочуд швидким. Всього за півтори години повернувся і запропонував пообідати. От тільки пішли ми не в ресторан, як я очікувала, а в невелике, проте затишне кафе. Далі були прогулянки набережною, цікаві історії з життя. Лише під вечір я остаточно розслабилась, зрозуміла, що виказувати моє місце перебування ніхто не збирається.

-То що, втікачко Аміно, поділіться трохи інформацією, я ж спати не зможу. Вперше на моїй пам’яті від брата тікає дівчина, зазвичай навпаки. І давай на ти, кому потрібен цей офіціоз.

-Як це навпаки? Тарен може когось боятися?

-О, жінки ще ті істоти. Пробач, не хочу нікого ображати, але ви інколи до сказу доводите. Постійно чогось хочете, самі не знаєте чого, бажаєте 100% уваги і одночасно багато грошей на дрібнички, і трохи простору, щоб ніхто не контролював.

-Але ж я не така. І нічого не прошу, хіба що… - ай, раз почали цю розмову, то буду відвертою. - Я не хочу афішувати наші відносини та прошу дати мені час змиритися з думкою, що тепер поруч є надійний чоловік.

-Хіба це не дивно для дівчини? А де ж вихваляння? Де гордість, що її любить такий солідний чоловік?

-Я завжди була в тіні. Як думаєш, легко тепер маячити перед сотнею журналістів, відомих персон, конкурентів і заздрісних дамочок? Плюс невдалі стосунки. І таки я виявилася правою - йому потрібна зовсім не така жінка.

-А звідки ти це знаєш? Тарен сам розповів?

-Ну почнемо з того, що я бачила його з іншою, цього більш ніж достатньо. А загалом він намагається мене змінити, я ж бачу. Дороге вбрання, походи в ресторани, подарунки у вигляді прикрас і кхм, білизни. Це все прекрасно, але не для мене.

-Ти говорила про це Тарену? А те що ти бачила, не факт, що саме те, що подумала.

-Звісно ні. Що я маю сказати? О ці золоті кульчики з діамантами довжиною з мене просто чарівні, та викинь їх у смітник, бо я ношу лише срібні гвіздочки, які не заважають?