Розділ 10

Цікаво, після мого вчорашнього монологу, хтось прийде? Перше враження дуже важливе, надіюсь я його не зіпсувала. Тому з тривогою в серці, але із серйозним обличчям, я вийшла на вулицю. Вже 10. Зараз і перевіримо чи буду я тренером, чи піду вивчати кулінарну книгу.

-Аміно, дівчинко моя, ну що, як команда? - З ранкового тренування повертався пан Дерек з хлопцями.

-Цілих троє. Було. Вчора. - Спробувала я показати, що зовсім не переживаю сприводу цього. - Надіюсь, що сьогодні теж їх буде стільки. А ні, їх точно троє. Що ж, давайте я вас познайомлю.

Таки прийшли. Єс, тепер я справжній тренер і хай хтось спробує пожартувати, буде рахувати свої зуби у травичці он.

-Дівчата, - зробила крок на зустріч, - рада бачити вас. Тепер у нас все буде по-новому. Хочу познайомити із паном Дереком - професіоналом в нашій справі.

-Доброго дня, юні створіння. Запал в очах бачу, надіюсь скоро перевірити ваші вміння. І будьте обережні з Аміною, всю душу витрясе, а свого досягне, - зареготав Дерек, підморгнув мені і пішов у будинок.

От жук, і так вчора налякала дівчат, так ще він підлив масла у вогонь.

-Ух, крутий мужик, чула про нього, - відмерла Бетта, - то що, який фронт роботи? Є розклад?

-Так, звісно. Та спершу покажу де ви будете жити, тоді переодягнетесь у тренувальну форму і проведу вам екскурсію по базі.

Кімнату дівчатам виділили досить пристойну, порівняно з казармою. Ліжка були окремі, стояли попід стінами, посередині вікно, що виходило на ліс, столи, стільці, шафа і для кожної тумба. А більшого і не потрібно. Хвалитися одягом і робити вечірні променади тут ніде, їсти будуть в столовій, а основний час приділятимуть навчанню і тренуванням. Звісно будуть і вихідні, але це вже особисте: хочеш сиди на базі, хочеш гуляй чи відїжджай додому.

Розпорядок дня прийшлося підлаштувати під чоловічу команду, щоб менше з ними пересікатися. Ні, хлопці вони хороші, але як це не підколоти мене чи дівчат. Та й не всі адекватні, Дір точно може щось утнути. А мені треба втримати цих пташок і зробити з них справжніх коршунів. 

Так як зараз весна, я вирішила ранкову зарядку робити в лісі. І дихати легше, і навантаження на тіло більше. Опісля чергувалися тренування і теоретичні заняття. Адже крім сили, треба ще й мізки мати.

Тиждень промайнув непомітно. Я на стільки захопилася роботою, що зовсім забула за одного нестерпного чоловіка. Звісно ми спілкувалися по телефону, але то було радше перегукування по рації: “Аміно, ти як? Прийом. Тарене, все чудово, тренуюсь. А ти як? Прийом. Працюю, до скорого”. Тому приїзд чоловіка для мене став несподіванкою. Ми як раз були в спортзалі і ділилися своїми прийомчиками, як двері відчинилися:

-Оу, які чарівні леді і в моєму домі. Так незвично. Аміно, дівчинко, ви ще довго? - І посмішка Чеширського кота поповзла до вух.

Я тобі зараз хвоста відрубаю котяра облізлий.

-Доброго вечора, Тарене. Зачекаєте 10 хвилин?

-Звісно, вас хоч вічність, - і двері зачинилися.

Ну сволота, ну я йому влаштую зараз.

-Дівчата, на сьогодні все. Завтра як завжди.

-Аміно, це той самий Тарен? Ох який він красунчик. У вас щось є? - Підбігла до мене Ірен.

-Що за питання? Ми ж домовилися, на території бази ніяких хлопців і пліток, як маленька, чесне слово.

-Ну чого ти, цікаво ж? - Надулася дівчина. - Ти ж його вже знаєш, а ми бачимо вперше, правда?

-І що? Чоловік як чоловік. Ходімо вже, жерти хочу страшенно, - не розділила захоплення колеги Бетта.

-Які ви занудні. А дружина в нього є? Чи кохана?

-Ірен, нічого не знаю, нічого не чую. Ходімо вже.

-Хм, тоді скоро буде, - посміхнулась дівчина, але ці слова я пропустила повз вуха, а даремно.

Я відпустила дівчат, сходила в душ, спеціально повільно милася і одягалася, щоб деякі індивіди наступного разу не зривали заняття. Тарена я знайшла в кабінеті, щось обговорював із Дереком. Вирішила зачекати в коридорі, нічого лізти не  в свої справи.

-Амі, люба, чому ти тут? Давно чекаєш? - Тарен зачинив кабінет, обійняв, подарував солодкий поцілунок. А я виявляється вже й скучила за цим.

-Не надійся заговорити мені зуби. Це що було в залі? Ми ж домовилися не показувати стосунків на людях.

-Ти мене соромишся? Тут всі знають, що ми разом, від кого ховатися? - Розсміявся Тарен.

-Мої дівчата не знають. І ти своєю персоною зробив мені велику западлянку: я тепер щодня буду вислуховувати який ти красунчик і як тебе можна звабити.

-Дівчинко моя, ти ревнуєш?

-Не сміши, я ж не маленьке дівчисько. Як ти пропонуєш відповідати на їхні запитання? Розповідати що любиш їсти, де буваєш і якого кольору білизни надаєш перевагу? Я ж не зможу постійно відмовчуватися.

-Чому ти не розповіси як є? Для чого ця секретність? Чи ти не хочеш цих стосунків? - Тарен зупинився і став переді мною. - Амі, скажи як є, я зрозумію.

От що йому розповісти? Що я не вірю в його почуття? Що чекаю ножа в спину і насмішок з боку оточуючих? Як ніхто не знатиме, то і теревеняти не будуть наліво-направо. А ще я зовсім не рівня йому. Він же публічна людина, постійно світиться в пресі. Діловий костюм, впевнена хода, зверхній погляд, загадкова посмішка, харизма і сила, що віють від чоловіка, здатні підкорити будь-кого. І тут поруч вийду я. Сором’язлива дівка в брючному костюмі. Та навіть в сукні і з макіяжем я буду виглядати недолуго з таким чоловіком. От і спробуй йому поясни сотні думок.