Розділ 4

Тренуватися я виходила, коли всі лягали спати або вдосвіта і лише за межі бази. Дерек ганяв мене по лісу, показував нові прийоми, вчив розпізнавати потенційних кривдників. Після тренцвань я ледве доповзала до спального місця. Це вам не на рівненькому стадіоні бігати і падати на м'якенькі мати. Не заздрю хлопцям, їх то ганяють ще більше. Та не дарма пан Дерек вважається найкращим. Не розумію, чому його хлопці тоді, в клубі, прогавили вбивцю?

Їла я залишки, які приносила пані Герта. Спала в комірчині на кухні. Туди ніколи ніхто не заходив. Кімната була крок на три. Зазвичай там ставили різний непотріб, та для мене його прибрали. А місця як раз вистачило, щоб кинути спальний мішок, розмістити речі для тренувань, для сну, для сидіння в темниці, (так легше знайти необхідне, щоб не гаяти часу). Ще була розетка і малесеньке віконце майже під стелею. Помічниці Герти приходили зранку і були до обіду, як раз, коли я відпочивала, ну тобто здихала від болю в м'язах перший тиждень. Далі то організм звик до таких змін і було легше. Дівчата  не заглядали в мою схованку. Ключі були лише в мене і кухарки. А фізіологічні потреби справляла в лісі, як наші предки колись. Ну а що робити, сама обрала такі умови. Добре, що осінь тільки почалася і погода була теплою.

Перший тиждень пройшов без ексцесів. А от далі почалися проблеми у пана Дерека.

-Колючка, не зможу приходити поки. Тарен пронюхав, що я пропадаю ночами, думає, що зливаю конкурентам інформацію, краще б вважав, що біс попутав і до дівки бігаю,- бідкався старий.

-Нічого, я буду відпрацьовувати те,що знаю, а там видно буде.

-Головне не попадися. Мене то посварить і пройде, я й не з такого вилазив лайна, а от тебе шкода - полюбив вже, як дочку,- вперше мене щиро обійняли і я розгубилася від такого жесту.

Мене востаннє обіймали батьки в школі, а хлопець... та тоді ж. З початком навчання на дивну професію, мене перестали сприймати, як дівчину. Я стала воїном. Я перестала мати право на слабкість, ніжність. Втратила сім'ю, бо не те обрала. Зникла з пам'яті хлопця, бо стала сильнішою за нього. Тому такий прояв ніжності мене дещо спантеличив.

Тепер я виходила обережніше, заодно відпрацьовуючи техніку маскування і непомітного проникнення. Хлопці час від часу писали про тренування, розповідали про старих охоронців. Якби не вони, я, мабуть, збожеволіла б сидіти цілий день на самоті, боячись лишніц раз поворухнутись.

Під час чергової вилазки, було відчуття тривоги, інтуїція кричала, що має бути лихо, та хто ж її слухає. Після бігу я зупинилась, щоб заспокоїти дихання, і в цей момент чомусь захотілось озирнутися. Демони, за мною стежать. Серце застукотіло, мов дятел. Я повільно обернулася назад, почала рухатися в гущу лісу, спостерігач ішов за мною. Так швидко по пересічній місцевості я ще не бігала. Петляла, мов заєць, щоб заплутати сліди. Робила все швидко, здавалося, що ноги не торкаються землі. Ось переді мною розлоге дерево з ще не опалим листям. Швидко на нього залізла і затулила рота рукою, щоб дихання не виказало місце знаходження. Почувся шум, але мене Тарен не помітив.

 Так, це був мій майже шеф. А він і без ділового костюму нічогенький. Згори встигла розгледіти струнке спортивне тіло під облягаючою футболкою. І гарненький такий зад. Хм, симпатичний гад, я б такому віддалась хоч зараз. Дивно, але на зміну страху прийшов азарт. Чомусь неймовірно збуджувала така ситуація. Ми ніби граємось. Ось він мене виявить, розізлиться, що не послухалась, та замість читання лекції притисне своїм сильним тілом до дерева і поцілує. Сильно, пристрасно, підкорюючи волю. Ух, оце мене понесло. Давно не відчувала подібного. Можна було б і здатися, та тільки характер же у нього... Так сьогодні краще не рипатись на базу, піду погуляю, ягід позбираю. До обіду так точно. І треба було йому сьогодні припхатися до лісу.