Розділ 3

-Так, а це що таке? Дік, заберіть свою повію, це не смішно.

-А це не наша, це шефова рятівниця. - Задоволено вишкірився мордатенький, якому я чомусь поперек горла стала.

Ми приїхали до маєтку новоспеченого боса та відразу пішли знайомитися зі старою командою, вірніше тим, що від неї залишилось. Ну після такого провалу, деякі вибули.

-Оця шпиндявка обійшла моїх хлопців? Вибачай мала, але поки не побачу на власні очі, не повірю,- проговорив пан Дерек - найкращий "дресирувальник" охоронців на весь округ.

-Це честь для мене,- з гордістю відповіла я і стала в бойову позицію із Діком.

Ну зараз розважимось. Порівняно з масивним чоловіком, я була дюймовочкою і мала чудову розтяжку. Тому у неповороткого, але дійсно сильного Діка було мало шансів. Я не наступала, проте легко ухилялася від його ударів, впевнено наносила свої. Нас обступили всі і здається навіть обслуговуючий персонал виглядав  із вікон. 

-Що тут відбувається, Дерек?- Втиснувся в юрбу шеф.

-Тестую твоїх новобранців, Тарене. Порадував мою сиву голову, нічого не скажеш,- задоволено відповів той. - Де ти знайшов це дівча?

-Яке ще дівча? Аміна? Негайно припинити бій, - і всі стали як вкопані.

Я як раз сиділа на спині Діка, обхоплюючи ногами живіт, а руками шию.

- Ти що старий, з глузду з'їхав? Дівчину на таку роботу... Я знайду їй спокійнішу, в мене он досі асистента немає.

Я від таких слів ледве не гепнулась на землю і щелепу не впустила, але на лиці не показала жодної емоції. Злізла з чоловіка, спокійно підійшла до цього козла.

-Пробачте, але ви обіцяли стажування і я вже довела пану Дереку, що зовнішність оманлива.

- Юна леді, зайдіть до мене, будь ласка, вияснимо хто що обіцяв і хто як напросився, - пролунав злий шепіт.

В кабінеті я вирішила йти до кінця:

-Ви ж бачили мене в дії, я не поступаюся чоловікам.

-Аміно, можна ми на ти, раз вже працюємо разом? Я дійсно вдячний тобі за той випадок і взяв, бо зрозумів, що іншої подяки ти не приймеш. Але я не можу допустити дівчину в елітний підрозділ. Це ж моя репутація! І давай відверто, як я зможу прикриватися таким тендітним створінням? Як це буде виглядати? О дивіться, мене дівка охороняє, прикольно правда? Та на мене дивитимуться, як на ідіота! Або думатимуть, що ми спимо.

Знову стереотипи. Які ці чоловіки банальні. Одну і ту ж фразу говорять всі, як один.

- Але я справлюсь. Прошу, дайте шанс.

-Ні. Але від такого помічника я б не відмовився.

-Я бойовик, а не дівчинка, що задовольняє чиїсь потреби.

-Аміно, не забувайся, думай, що говориш! Я забороняю тобі тренуватися разом з усіма. Ти або мій помічник, або можеш повертатися до себе. Це моє останнє слово.

Емоції бурлили через край, хотілося дати йому добрячого ляпаса за образу - все-таки дівчина. Та я просто розвернулася і вийшла з кабінету - все-таки воїн. 

Забравши так і не розпаковані речі, я сиділа на лаві на задньому дворі, де проходив бій. Хлопці теж тут були, розминалися, але пооддаль. Що робити не знала, але точно не бути на побігеньках... Стільки часу присвятити спорту, стрільбі, психології, стільки витерпіти знущань... І все для чого? Щоб стати помічницею в міні та носити каву? Тьфу, гидота.

Повертатися  теж дуже не хотілось - засміють. От нащо я напросилася сюди? Надіялася, що цей чоловік виявиться нормальним, розгледить мій потенціал? Ага...

-Амі, що сталось? Таки в помічниці кличе? - Відволікли мене двоє з команди.

-Так, заборонив приходити на тренування, а мені назад дороги немає, ви ж розумієте.

-Ну поговорять декілька днів і забудуть.

-Ти себе чуєш, Чіп? Особливо Алекс забуде. Пам'ятаєте, що він казав? Відразу докладе Вальду. А той і радий посміятися з моїх НЕ досягнень, покидьок.

-Слухай, а давай Дерека попросимо допомогти?

-Що це ви вже зібрались просити? Ану бігом на стадіон, зовсім страх втратили?

-Пане Дерек, Аміні треба допомога. Ми прикриємо, якщо що. Своїх в біді не кидаємо.

-Що, випхав? Ех, такий потенціал і в дівчині. Шкода, але Тарен правий. Хоча я б від такої учениці не відмовився. Швидка, хитра, поворотка, не те, що ці тюлені накачені.

І тут в мою голову прийшла божевільна ідея:

-Хм, пане Дерек, а може спробуємо, а? Допоможіть, будь ласочка, я на все згодна. Тільки повернутись без нічого я не зможу.

-Гордовита, амбіційна, ой, що казати, молоде-дурне. І як ти це собі уявляєш? Тарен нас на фарш пустить.

-А я можу приїжджати сюди з дому, а тренуватися окремо, он в лісі. Хоча… їздити далекувато. Нічого, на дереві влаштуюсь чи щось знайду. Прошу, хоча б пару тижнів. А там придумаю якусь історію своїм чому повернулася.

-А ми підтвердимо, - не відступали хлопці.

-Ох і авантюру ти придумала. Добре, зараз щось придумаємо. Тільки спати в лісі не дозволю. Так, ви, бігом займатись і ні слова. Аміно, ти зараз вийдеш через центральні ворота, щоб камери тебе побачили. Підеш вздовж паркану до межі лісу. Там у нас інший вихід, для персоналу. Там чекай.

Підхопивши сумку я зробила все, як наказали. Через дві години, коли я вже вирішила, що нічого із затії не вийшло, з'явився пан Дерек.

-Мала, ходи сюди. Тут теж стоїть камера, але вона більше для персоналу, щоб боялися і не крали. Дивись, обходити можеш ось так, обережно. Зараз зайдемо на кухню і там поговоримо.

Ми вдвох зайшли на територію маєтку і неспішним кроком пройшли до бокових дверей.

-Аміно, це пані Герта, кухарка. Вона нікому не скаже про тебе, не хвилюйся. Сьогодні вона вже сама, проте зранку приходять дві помічниці. Оце твоє тимчасове житло. Не знаю, як ти тут спатимеш, та іншого в мене немає.

-Дитятко, ти впевнена, що хочеш цього? Два тижні на самоті в такому місці, - занепокоїлася кухарка.

-Так, мені це необхідно. Все буде добре.

Надіюсь...