"Пішли в клуб розвієшся, казали вони, знайдеш нового хлопця, відволічешся від проблем казали вони…" - проклинала я дівчат лежачи на гадові, який зіпсував мені весь відпочинок.
-З вами все добре? - Заглядаючи в очі чоловіку, сказала я.
-Фізично так, морально ні, - посміхнулися апетитні такі губи.
-Не зрозуміла?
-Мене врятувала дівчина. Це удар по самолюбству.
Чоловік ще раз глянув на мене, тоді відкинув голову на підлогу, заплющив очі і нарешті відпустив мої плечі.
Просто коли падали, він схопив мене і в польоті обернув так, щоб я впала на нього, а не на свою спину.
-Ааа, ну раз почуття гумору на місці, тоді я пішла, - почала злитись і намагатися злізти з цього гумориста.
Присіла, сперлася на диванчик. Чоловік теж сів, простогнав, здається головою таки приклався непогано, це я впала на м'якеньке, а йому не пощастило. Хоча, як сказати. Якби не моя реакція, лежав би зараз весь такий гарненький під плівкою для трупаків. Доки в клубі робився хаос, я оглянула чоловіка: ран немає, струсу немає, руки-ноги цілі. Не встигла про це повідомити, як мене відразу відтіснили двоє амбалів. Дякую, що не наступили. Ну що ж, можна і додому. Подруг от тільки не видно, ех прийдеться самій їхати.
-Дівчино, ви куди? - Здивовано глянув на мене коп.- Ви головний свідок і маєте відповісти на декілька запитань.
-А можна мене тут не було і я нічого не бачила? - Жалісливо глянула на винуватця кіпішу в клубі.
-Звісно ні, я хочу подробиць! Ви обійшли моїх найкращих хлопців. - І так це зловіще прозвучало, що в мене аж мурахи по шкірі побігли.
Подробиці я розповідала до 3 ночі. Разів 10 повторила, що просто ходила припудрити носика і випадково помітила, як чоловік дістає ножа чи що там в нього було. Я не слідкувала за врятованим, який виявився якоюсь крутою шишкою. Просто я - бодігард, і знаю як розпізнати знаки вербальної мови для нападу. А прослідкувати за поглядом кривдника не так вже і важко. Зупинилася біля врятованого не спеціально. Це ж клуб! Тут величезний натовп. Тому я підійшла ближче до столику, щоб пропустити дівчат, що йшли напроти. Ну глянула на чоловіка, що тут такого. Законом не заборонено дивитися на людей. Я ж не винна, що саме в цей час він вирішив маякнути і дістати зброю. Я просто не змогла пройти повз.
Врятований чоловік весь допит сидів із скептичною фізіономією та ніяк не міг повірити, що я не знаю, хто він. Лице знайоме, судячи з костюму і дорогого годинника, непроста особа. Ще й має двох охоронців. Точно крутелик.
-Послухайте, я дійсно не знаю, хто ви. Ви навіть імені свого не називаєте. Відпустіть, мені завтра рано на роботу, - я вже готова була вити і на колінах повзати, лиш би відчепились.
-Хм, я думав такою роботою вночі займаються, - хмикнув один із нових охоронців цього мудака, що приїхали прямо до відділку.
От казала подрузі, що в такій короткій сукні буду схожа на повію. Ні, таки натягнули на мене це шкіряне непотрібство.
-Слухай, а ти хто? Вусатий нянь? От і займайся своїм… - хитнула я головою в сторону врятованого.
Який, до речі, тупо сидів і забавлявся ситуацією, козел.
-Мала, ти нариваєшся, - сіпнувся охоронець в мою сторону та, о Боги, чоловік зупинив його.
-Ну по-перше, не нянь, а професійний охоронець. - Неспішний крок хижака. - А по-друге, дівчинка зовсім не поважає старших.
Врятований мною чоловік підійшов впритул до стільця, на якому я сиділа. Кинув оцінюючий погляд, схилився, вперся руками на широкі боковини стільчика, від чого мені прийшлося подвинути свої, і прошепотів на вухо:
-То хто ж підіслав до мене таке миле маленьке стерво? Твої спільники скоро теж розкажуть все. От тільки не хочеться робити боляче такій дівчинці. То як щодо розмови?
Аромат дорогих парфумів, гаряче дихання… Чоловік був так близько, що торкався своєю щетиною мого підборіддя, щоки. Права рука торкнулася моєї. Серце застукотіло, а я забула, що від мене хочуть:
-Що? - Намагаюся згадати запитання, а в голові жодних думок, лише солодкий аромат парфумів.
-Кралечко, так не хочеться кривдити це ніжне тіло. Воно ж призначене для палкого кохання, а не тортур.
І тут мізки ввімкнулись. Це мене знову зрівнюють з повією? Хочуть загратувати за спасіння? На лиці жодних емоцій, але ж очі зараз викажуть весь відчай і всю злість.
-Знаєте, дорослий дядечко, я вам життя врятувала, а ви про катування думаєте. І хто з нас немає поваги? - Ніжним, сексуальним голоском прошепотіла я у відповідь, а потім серйозно додала. - За цей час доки я тут, на мене можна зібрати досьє від пеленок до того, скільки разів я бігала до туалету в клубі. Я чиста! Залякуйте когось іншого. І чисто, по-людськи, ви мені весь вечір спаскудили. Може досить?
Чоловік здивовано глянув на мене і як на диво, відсторонився. Я швидко підскочила з місця, рушила до дверей, та дорогу перегородив охоронець.
-Ні, нехай іде. І якщо цікаво, мене звати Тарен, - посміхнувся врятований гад та віддав команду пропустити.
-Ідіть до біса, Тарене, - з такими словами вийшла з кімнати.
Ти бач, командир великий знайшовся! Лякати мене надумав! Та я 5 років з хлопцями в казармі жила. Стільки чула і бачила, що йому, ніжному, і не снилось. Коротше кажучи, з відділку я виповзла вичавленим лимоном і думала, як знайти і вбити цього Тарена. Та як тепер дістатися додому. В короткій сукні і шкіряній куртці в осінню ніч не погуляєш. Це ж треба, вперше вийшла в люди, в сукні, нафарбована і така лажа. От що зі мною не так? Ніколи більше не зніму уніформу.
#11020 в Любовні романи
#2718 в Короткий любовний роман
#2918 в Молодіжна проза
Відредаговано: 30.03.2020