Глава 13. Подруга

Наступний день почався для Лани з головного болю та відчуття спустошення. Вона довго лежала в теплому ліжку та дивилася байдужим поглядом у стелю. Про те, як дісталася вчора дому, навіть не бажала згадувати. Дощ усе сильнішав, а разом з ним пролилися і сльози. Відчай, образа, безпорадність. Саме це відчувала Лана, коли прийшла додому. Мирон ні в чому конкретному не звинуватив її, але доступно пояснив свою зневажливість до неї. Тепер їй не можна приходити до ресторану. Сказав, що змусить покинути її це місто. Лана могла скільки завгодно твердити собі, що не боялася його, але вірила, що може змусити.

Вона сповзла з ліжка та попленталася на кухню. На столі досі залишився гармидер після вчорашнього вечора. Тут лежало все те, що вдалося накопати про Карину. Лана до пізньої ночі сиділа та перебирала картками, наче могла щось пропустити. Згадувала слова адміністратора поліклініки, слідчого, перукарки, перевертала в різні боки довідку про вагітність. Але досі перебувала в лабіринті, з якого ніяк не могла знайти виходу.

Лана зробила собі каву з бутербродами та сіла біля вікна. Вона довго спостерігала за перехожими, які спішили на роботу, чи у справах, поки в голові не зажевріла нова ідея. Мирон сказав погуляти з друзями. Друзі. Як же вона раніше до цього не додумалася? Мали б бути в Карини друзі. Бабусі про смерть сповістила подруга Карини телефоном. І вона про всяк випадок навіть роздобула цей номер у найріднішої. Але чи справді то була подруга? З іншого боку, Мирон не знав про існування бабусі чи будь-якої рідні Карини, а ця подруга навіть номер телефону мала.

Не встигла Лана взяти до рук телефон, як він завібрував вхідним викликом. На дисплеї висвітилося ім’я Сергія і Лана навіть зраділа цьому.

- Слухаю, Сергію!

- Ти куди зникла, нишпорко? – привітно спитав Сергій.

- Чому зникла? Я не ховаюся.

- Мирон сказав, що ти взяла відпустку через сімейні справи й скоріш за все повернешся до рідного міста.

- Он як, - хмикнула Лана, - очевидно, що йому видніше, але поки я не збираюся нікуди повертатися.

- Що між вами сталося? – допитувався Сергій, - дивний він якийсь сьогодні.

- Справді? – це настільки насмішило Лану, що вона не змогла стримати регіт, - тобто до цього часу він ніколи не був дивним? Вибач, розумію, що він твій брат, але ще з першої зустрічі він мені видався дивним.

- То ти не знаєш, яка муха його вкусила… - зітхнув Сергій, - як щодо прогулянки?

- Я не проти, - мовила одразу ж Лана. Якщо Мирон її проганяє, то хоча б через Сергія до нього підбереться.

- Сьогодні ввечері?

- Гаразд.

Вони домовилися зустрітися на набережній. Тут Лана ще не була. Хоч і потрібно було їхати в інший кінець міста, але краєвид виправдовував зусилля. Сергій провів Лану на затишну терасу й замовив вечерю. Він поводився привітно, легко, багато говорив та змушував говорити Лану. Між ними закралася невимушена атмосфера й Лана помітила, що з кожною новою хвилиною довіра до цього чоловіка зростає.

- Чому ти захотів прогулятися? – спитала вона.

- Не ходитиму кругами, - мовив серйозним тоном Сергій, - ти сподобалася мені. Маю на увазі, що симпатизую тобі та захоплююсь. Хвилювався за тебе. Мирон образив тебе?

На мить Лана згадала останню розмову з Мироном, на душі стало неспокійно, а до горла підступила нудота. Вона заплющила на секунду очі, усміхнулася і промовила:

- Мене не так легко образити. Зі мною все гаразд.

- Це добре. То що ти вирішила? Поїдеш з міста? Шукатимеш іншу роботу?

- У мене таке враження, наче всі бажають управляти моїм життям, - заговорила різко Лана, - це моя особиста справа, що я робитиму далі…

- Лано, - Сергій підняв руки вгору, - я лише хотів сказати, що завжди готовий прийти на допомогу.

- Справді?

- Цілодобово.

- Гаразд… - Лана не встигла договорити, бо до їхнього столу підійшла рудоволоса незнайомка, яка широко усміхалася Сергію.

Вони привіталися, після чого дівчина кивнула головою на Лану, натякаючи Сергію на знайомство.

- Перепрошую, дівчата, - винувато мовив Сергій, - познайомлю вас. Лано це Яна, - Сергій вказав рукою на дівчину, - моя давня подруга.

- Справді давня, - ображено мовила Яна, - після того, що сталося, ми припинили бачитися та спілкуватися.

Сергій відповів щось на кшталт того, що зайнятий, але Лана більше не слухала його. Вона згадала, що подругу, яка телефонувала її бабусі та повідомляла про смерть Карини, теж звали Яна. Збіг? Лана не вірила у них.

Яна виявилася доволі привітною та відкритою дівчиною. На ввічливе запрошення Сергія приєднатися до них одразу ж погодилася. Вона з неприхованою цікавістю оглядала Лану, наче побачила щось незвичне та час від часу зиркала на Сергія. Якби Лана не знала про наявність коханої в останнього, то запідозрила б, що у цих двох стосунки, а поведінка Яни – звичайна ревність. Хоча, нічого не заважало Яні й Сергію бути разом. Вони могли й не афішувати свої стосунки, посилаючись на певні причини.

- Давно переїхала сюди, Лано? – поцікавилася Яна, хитро блиснувши своїми зеленими очиськами.