Глава 10. Цікава розмова

Ранок почався для Лани з нестерпного головного болю. Ні, цієї ночі їй не снилися жахіття, але голова була настільки забитою роздумами, що просто розколювалася. Вчора ввечері до неї приїхав Сергій та прямо дав зрозуміти, що знає більше, ніж вона хотіла показати. Лана нічого не підтверджувала, але й не сильно заперечувала. Сергій спочатку почав розповідати, що бачив її у ресторані того вечора, коли вона вперше зіштовхнулася з Мироном. А далі напросився до неї в гості, щоб обговорити все віч-на-віч, але Лана навідріз відмовилася. Інстинкт самозбереження хоч і кульгав, але все ж спрацьовував. Вона обіцяла зустрітися з ним сьогодні, щоб поговорити. Подумки раділа, що на роздуми залишалася ціла ніч.

Вдосталь все обдумавши, зрозуміла, що Сергій співставив її шпигунство з Мироном, але на Карину навіть не натякав. Тому, якщо вже й здаватися, то лише з такою версією, в якій все крутитиметься навколо Мирона. Близько обіду Сергій сам заїхав до ресторану та підійшов до Лани із запрошенням на спільний обід.

- Тут? – спитала впевнено Лана.

- Кумедна ти, нишпорко. Де завгодно, тільки не тут.

- Гаразд, лише попереджу персонал, що відійду на годину.

Хвилювання було присутнім, але Лана вміло тримала себе в руках. Вона не боялася Сергія, бо навіть зараз бачила в ньому привітність. Але те, що зі своїми здогадами він прийшов не до рідного брата, а до неї, насторожувало. Хоча, можливо, він спочатку пішов до Мирона? Лана прекрасно розуміла, що якими б мотивами не керувався Сергій, все ж не можна йому довіряти.

Вони зупинилися біля непримітного кафе та зайшли в нього. Зайняли один із вільних столиків і замовили легкий обід. Лана намагалася поводитися стримано та виважено. Вона не збиралася сама розпочинати розмову, яка обох хвилювала, бо цим самим ризикувала видати себе з головою. А Сергій виглядав надто вдоволеним і цим самим змушував насторожитися.

- Розповідай, - мовив він, коли офіціант відійшов від них.

- Питай.

- Не хочеш сама?

- Хочу, але не знаю, що саме тебе цікавить.

Сергій примружився, ледь помітно усміхнувся і продовжив:

- Чому ти підлаштувала випадкову зустріч з Мироном?

- А ти такий упевнений, що вона була випадковою?

Лана вирішила блефувати й перед тим, як щось вигадати, чи розповісти, прагнула дізнатися, що саме йому відомо, а головне, наскільки він упевнений в цьому.

- Я був тоді в ресторані, - мовив твердо Сергій, - ти привернула тоді мою увагу і я спостерігав за тобою. Ти не зводила погляду з Мирона, при чому злісного погляду, а не дружелюбного.

- Коли я зосереджена, - перебила його на мить Лана, - то виглядаю злою.

- Не суть. Ти вичікувала, а коли настав момент, навмисне підійшла та наткнулася на нього. А потім.. - Сергій широко усміхнувся та похитав головою, - я ще ніколи не бачив, щоб хтось так відкрито протистояв моєму братові. Лано, я не ворог тобі. І, як бачиш, я прийшов з цим до тебе, а не до Мирона.

- Чому я маю тобі вірити?

- Не маєш, це твоє рішення – вірити мені чи ні. Але я хочу почути правду.

- Так, я навмисне привернула його увагу, - мовила спокійно Лана, бо приготувала цю промову ще вчора ввечері, після зустрічі з Сергієм, - оскільки розуміла, що лише привернувши його увагу, зможу отримати роботу в мережі найпрестижніших ресторанів.

- Все це лише заради роботи? – вигнув брови Сергій.

- Не тільки, - Лана опустила голову та вдала сором. Хоча, вдавати було легко, бо вона нахабно брехала, а від цього завжди ніяковіла. – Він заможний чоловік.

- Справді? – обурився одразу ж Сергій, - і тобі байдуже на те, що він деспот?

- А він деспот?

- А ти не помітила?

- Сергію, я зробила щось протизаконне? – Лана вирішила припинити цю розмову. Для себе вона зрозуміла, що окрім її розглядання в будинку Мирона та «випадкового» зіткнення з ним, в молодшого Дальнюка більше нічого немає.

- Поки не знаю, але ти неспроста нишпорила в його будинку.

- Не нишпорила, помилилася дверима, а потім – проста жіноча цікавість.

- Лано, ти знаєш, як загинула дружина Мирона?

- Загинула? – перепитала вона. Усе тіло напружилося, а вуха нагострилися. Він не сказав «наклала на себе руки», а загинула.

- Вона впала зі скелі в море.

- Я дещо чула про це, - зітхнула Лана. Байдужість в цій темі було дуже важко вдавати, але зі всіх сил старалася не видати своїх переживань, - начебто сама стрибнула.

- Мирон був тоді поруч з нею. А тепер подумай гарненько, чи сама вона стрибнула.

Лана заплющила очі та глибоко вдихнула. Перед очима з’явилася Карина, яка стояла на краю прірви, а поруч з нею Мирон. Фантазія малювала найрізноманітніші варіанти розвитку подій – Мирон штовхнув її сестру, або ж дозволив впасти, не зупинив її і не врятував. На задньому фоні цих подій крутився Сергій. І Лана ніяк не могла второпати, для чого це йому? Чому замість того, що покривати власного брата, він всіляко намагається очорнити його та звинуватити?