Глава 7. Сентиментальність

Перукарня знаходилася через декілька кварталів від поліцейського відділку. Левко виявився набагато говіркішим від свого боса й на прості запитання швидко відповідав. Лана пояснила йому, що недавно переїхала й геть нічого не знає в цьому місті, а увечері в неї побачення й потрібно причепуритися. Без зайвих думок хлопець повідомив адресу знайомої перукарні, за яку ручався, та навіть запропонував провести її, оскільки й сам туди прямував.

Лана не насмілилася розпитувати в нього про справу Карини. Після розмови з Олегом Ігоровичем картала себе за те, що так необачно пішла до нього в надії щось дізнатися. Тепер не знала достеменно, чи не донесуть цю розмову до Мирона. Вона прослідкувала, до якого саме майстра пішов Левко та й собі записалася до цієї жінки. Годину очікування Лана провела в торговому центрі поблизу, де обрала для себе осінню сукню молочного кольору.

- Що ж ви хочете, аби я зробила з вашим розкішним волоссям? – усміхнулася висока худорлява майстриня Лані.

Її сірі очі виказували привітність, стильна коротка зачіска розкривала в ній перукаря, а ледь помітні зморшки під очима нагадували про кінець робочого дня та втому.

- У мене зустріч ввечері, - мовила коротко Лана та вмостилася на шкіряне крісло.

- Побачення?

- Ділова зустріч.

- Он як? – не вгавала жінка, взявшись перебирати волосся Лани, - ділова, яка може перерости в побачення?

- Надіюся, що все ж таки ні. – Вдавано скривилася Лана, - я хочу, щоб ви підкреслили кучері.

- Щоб усе виглядало просто, природньо, але доглянуто?

- Ох, видно, що ви майстер своєї справи.

Жінка привітно усміхнулася та прийнялася чаклувати над волоссям Лани. З дитинства вона володіла довгими та пишними кучерями, які й без укладки виглядали доволі привабливо. Лана навмисне витягнула свій смартфон та вдала, що від нудьги хоче щось прочитати. Вона гортала різні статті, пов’язані з цим містом. Деякі переглядала, а інші пропускала, поки не натрапила на ту, заради якої все це затіяла. Вона не збиралася вкотре перечитувати статтю про смерть Карини, але демонстративно виставила апарат на достатню відстань, щоб перукар побачила її.

- Боже, - схлипнула Лана, - це жахливо. Така молода й красива… І що ж її змусило стрибнути зі скелі? Це ж зовсім недалеко звідси.

- Хто ж знає, що в цих багатіїв у голові. – Підтримала розмову жінка.

- Вона була багатою?

Лана вклала у свій тон всю акторську майстерність, на яку була здатна, бо після розмови з суворим слідчим дала собі слово більше не запитувати нічого прямо. Саме тому розіграла виставу й вдала звичайну жіночу цікавість до пліток.

- Так, це ж навіть на фото видно.

- Шкода, рідні, мабуть досі побиваються.

- Не було в неї нікого, окрім чоловіка.

- Справді?

Локон до локона, слово до слова й через годину Лана виходила з салону краси з ідеально вкладеним волоссям та новою інформацією про сестру. Дружина Олега Ігоровича виявилася доволі балакучою, але кожного разу, коли Лана підводила розмову до тієї скелі й деталей, пов’язаних з днем загибелі Карини, жінка ніяковіла, часто кліпала та переводила тему. Однак все ж дещо цікаве Лана довідалася, - Карина не кохала свого чоловіка. Якби Лана продовжила розпитувати, то жінка б запідозрила щось. Тому вона подякувала, розрахувалася за гарну зачіску й пішла. Цього було більш, ніж достатньо. Отже, Карина таки не кохала Мирона. Навіщо ж тоді виходила заміж? Гроші? Ні, Карина б не пожертвувала усім заради грошей. Вона мусила кохати. Принаймні, хотілося так думати.

Лана не гаяла часу, аби поїхати додому та переодягнутися. Попросивши дозволу в перукаря, зробила це у вбиральні салону. Вона упіймала таксі й швидко дісталася до ресторану. Майже усі столи зайняли відвідувачі. Ввечері ресторан оживав та блищав особливою розкішшю. За одним із столів вона побачила Мирона, Сергія та незнайомих чоловіка з жінкою. Чим далі ступала Лана, тим важче давалися кроки. Ноги підкошувалися, руки тремтіли, а серце стукало, наче бажало вистрибнути з грудної клітки. Але як тільки з її карими очима зустрілися холодні очі Мирона, то долоні зімкнулися в кулаки, а постава випрямилася.

Незнайомці за столом виявилися молодим подружжям. Вадим та Оксана бажали відкрити свій ресторан на березі моря. Але так як в обох не вистачало достатньо досвіду та коштів, запропонували партнерство Сергію і Мирону. Спочатку вони обговорювали ділові відносини й Лана почувалася зайвою за цим столом, але коли справа дійшла до концепції ресторану, то Мирон попросив її розповісти своє бачення романтичних терас, про які вони з Сергієм чули раніше.

- Ох, це всього лише мої вигадки, - зніяковіла Лана, - не впевнена, що це згодиться.

- Я наполягаю, Лано. – Мирон нахилив голову та примружив очі.

Він свердлив її поглядом, при цьому не кочуючи очима далі її обличчя. Навіть Сергій час від часу оглядав її зовнішність, плавні вигини в новій сукні, стрункі ноги. А Мирон тримався, мов камінь. Можливо, Лана насправді придумала зацікавлення з його боку?

- Гаразд, - випрямила спину Лана та прокашлялася, - тераса це чудове рішення для будь-якого ресторану, а якщо приміщення знаходиться на узбережжі моря, то це взагалі прекрасно. І не я це придумала, - вона блимнула очима на Мирона, - тому й досі не розумію, чому це все розповідаю тут. Але все ж… продовжу. Терасу можна облаштувати в невеликі віп кімнати, в яких пара чи будь-хто інший зможе побути наодинці та відпочити. Це чудове місце для романтичної вечері чи освідчення, для повідомлення гарної новини, святкування особливої події…