Глава 6. Свідки та докази

Минув рівно тиждень з дня, коли Лана почала працювати адміністратором у ресторані Мирона. За цей час вона не лише вникла в тонкощі роботи саме цього закладу, але й рознюхала нові деталі загибелі Карини. Зокрема, вона дізналася про місце, де саме знайшли Карину, але поки не наважувалася туди поїхати. Виявилося, що її сестра кинулася у воду зі скелі. Це місце знаходилося доволі далеко від локації ресторану та її квартири. Карину шукали цілий тиждень й після цілодобових пошуків натрапили на понівечене тіло неподалік від того місця. З кожною новою деталлю, яку дізнавалася Лана, її серце щеміло все сильніше, а триматися було важче. Якби знала, що не розклеїться, поїхавши на те саме місце, давно відвідала б його.

У ресторані було спокійно, Мирон майже не зачіпав її. Востаннє вони відверто спілкувалися у приміщенні нового ресторану. Словами про ненависть чоловік застав її зненацька й вона мало не видала себе. Але ціль, заради якої подолала весь цей шлях, змусила зібратися та викрутитися. Лана виправдала себе тим, що у них погано почалося знайомство ще з першої зустрічі. Мирон повірив, або ж дуже вміло вдав, що справді повірив. Після цього Лана намагалася виконувати свою роботу, але не потрапляти на очі Мирону. Вона потайки дізнавалася усе потрібне їй, але зайвого разу не пересікалася з ним. Та й він більше не запрошував на сніданок й начебто уникав її.

- Бачу, ти освоїлася.

Лана почула голос Сергія за спиною та усміхнулася і лише після цього повернулася до нього. Зранку ресторан пустував, а біля барної стійки, де саме знаходилася, й зовсім нікого не було. Вона добре пам’ятала їхню розмову з Мироном на підвищених тонах. Тому вирішила, що з цим чоловіком краще подружитися, бо він міг багато нового розповісти про загибель Карини.

- Зрештою, - мовила вона, розвівши плечима, - це не перша моя робота адміністратором.

- Це я уже зрозумів.

Сергій був красивим, статним. Саме таких чоловіків Лана завжди уявляла на обкладинках модних журналів. Але він не поводився нахабно чи зверхньо. Від нього віяло симпатією та привітністю. Йому хотілося усміхатися у відповідь. А те, що він відстоював Карину, додавало додаткових балів у голові Лани.

- Не ображаєшся? – ледь помітно скривилася Лана та надула губки, зображаючи провину.

- Захоплююсь, давно я не отримував такої словесної прочуханки.

- Звертайся, можу завжди підіграти.

- Ми не завжди мусимо сперечатися.

Сергій нахилив голу до плеча й цим жестом нагадав Мирона. І хоч зовнішньо вони були надто різними, але проскакувало щось схоже в поставі, манерах, поглядах. Лана відчувала від нього ниточку тепла й ця ниточка з кожною новою реплікою міцнішала. Вона вирішила скористатися цим й у голові одразу ж визрів план.

- Ви дійсно брати з Мироном? – жартома спитала.

- А є сумніви? – розреготався Сергій, - ти не перша, хто про це запитує.

- Ви такі різні… - протягнула Лана, - з тобою легко, а з ним якось…гадаю, ти зрозумів.

- Можеш не продовжувати.

- Взагалі не знаю, як з ним спілкуватися, як його може витримати жінка… - Лана помітила вигнуті брови Сергія та поспішила продовжити. – Ти не подумай, я просто уявила собі поруч з ним жінку… Та він же прискіпуватиметься до всього. Я на співбесіді відчувала себе під мікроскопом. Цікаво, чи є ця нещасна?

Сергій припинив усміхатися, сірі очі зіщулилися, а обличчя зблідло. Вона чітко бачила кадик, який надто різко заворушився, але зовсім не планувала зупинятися. Він мовчав декілька секунд, після чого відкрив рота, аби заговорити, але його перебив Мирон, який дивним чином опинився зовсім близько:

- А ти не уявляй, Лано, - мовив жорстко Мирон, - ти працюй і не лізь не у свої справи. – Після цих слів його погляд перекочував на Сергія, - ходімо, в нас багато справ.

Сергій повернувся та ступив за братом, наостанок нагородив Лану докірливим поглядом. Вона ж змусила себе вдати здивування. Хоча, не довелося прикладати вагомих зусиль, бо його реакція справді здивувала її. Невже Сергій причетний якимось чином до смерті Карини?

До кінця робочого дня Лана ніяк не могла зосередитися на роботі. Її постійно манила невидима сила до Сергія. Хотілося знову поговорити з ним, випадково розвідати те, що його бентежило при згадці сестри. Але не могла вона ось так легко підійти до нього й спитати прямо, а коли шукатиме випадкової зустрічі з цим чоловіком, то він може сприйняти це, як нав’язливість. А от до слідчого, який розслідував смерть Карини, можна завітати.

Наступного дня Лана відпросилася на дві години з роботи, посилаючись на похід до лікаря. Насправді ж домовилася про зустріч з поліцейським, який закрив справу Карини, звівши все на самогубство.

У невеликому кабінеті стояли два столи прямокутної форми. За одним з них сидів сивоволосий чоловік з акуратно підстриженою борідкою. Він виглядав невисоким, але сильним. Його зелені очі прискіпливо оглянули Лану й тільки після цього він кивнув їй на одне з крісел поруч. Вона представилася журналістом початківцем, що дуже хоче написати статтю про свою землячку Карину Томашевську, яка трагічно загинула.

- А чого ви гадаєте, що пані Томашевська трагічно загинула?

- Хіба не так?

Лана вигнула свої темні брови та запитально глянула на Олега Ігоровича. Він настільки впевнено говорив не про трагедію, а самогубство, що її сумніви почали міцнішати.