Глава 3. Спланувати усе

За декілька тижнів до цього

- Я не розумію тебе, Роксоланко! Куди ти поїдеш? Невже не можна знайти роботу в нашому місті? Кондитери зараз потрібні всюди.

Сімдесятирічна жінка сиділа у м’якому кріслі та жалісливо дивилася на свою онуку, яка натхненно збиралася, наче не встигала кудись. Карі вицвілі очі блищали сльозами, а руки трусилися в передчутті чогось невідомого та неочікуваного. Але найбільше старенька боялася залишитися одною.

- Бабусю, - Роксолана зупинилася та підійшла до жінки, присіла навпочіпки й огорнула тремтячі руки теплими долонями, - я не надовго. Усе з’ясую і повернуся. Ти ж розумієш, що я не задля роботи туди їду.

- Знову ти за своє! – підвищила тон Раїса Степанівна, - Карину не повернеш! Я боюся тепер за тебе. Цей чоловік небезпечний.

- Я буду обережною, - твердо проговорила Лана, - я надто довго була самотньою, не знаючи про існування сестри. Як я можу так легко змиритися і повірити, що вона наклала на себе руки? Не могла Карина цього зробити.

При згадці онуки, яку Раїса Степанівна втратила ще задовго до її смерті, обоє розридалися. І хоч Роксолана не надто добре знала старшу сестру й не так давно з нею познайомилася, але прикипіла всією душею. І навіть ті короткі зустрічі з рідною кровинкою були для неї справжньою насолодою. Коли їй було чотири роки, мати померла, а батько згодом одружився вдруге. Далі все відбувалося, як у класичній казці – не знайшла спільної мови з мачухою, чи то остання не горіла великим бажанням зближуватися з чужою дитиною. Батько віддав Роксолану в інтернат, обіцявши, що ніколи не покине й часто відвідуватиме. Навідувався. Спочатку декілька разів на тиждень, пізніше зустрічі рідшали, а згодом вона дізналася, що батько разом з новою сім’єю переїхав до Польщі. Саме тоді Роксолана поховала у своєму серці цього чоловіка, а разом з ним маленьку вразливу дівчинку, яка кожні вихідні сиділа біля вікна інтернату та спостерігала, як до інших дітей навідуються родичі.

Коли Роксолані виповнилося чотирнадцять, то в її житті неочікувано з’явилася Раїса Степанівна. Жінка розповіла, що довгий час не знала про існування онуки, а коли дізналася, то зосередила всі свої сили на пошуки. Виявилося, що її мати в сімнадцять років народила Карину й залишила дівчинку на виховання матері. Сама ж поїхала до іншого міста вчитися та налагоджувати своє життя. Згодом вийшла заміж за батька й народила її, але, очевидно, настільки боялася розповідати про своє минуле йому, що знехтувала старшою донькою.

З того часу Роксолана на канікули завжди їздила до бабусі, а коли закінчила інтернат, то переїхала до неї у її маленьку квартиру. Карина ж відправилася до іншого міста, там познайомилася з одним дуже впливовим чоловіком і вийшла за нього заміж. До себе дівчина ніколи не запрошувала, трактуючи це тим, що чоловік не любить гостей, але й разом з ним ніколи не приїжджала. Раїса Степанівна здогадувалася, що онука соромилася і на все заплющувала очі. Інколи у телефонних розмовах Карина розповідала, що боялася Мирона, бо він був надто ревнивим та авторитарним. Намагався контролювати кожен її крок і забороняв їздити кудись далеко без нього.

Чотири місяці тому бабусі зателефонувала подруга Карини та сповістила про її смерть, вірніше - самогубство. На похорон жінка відправилася сама, бо Роксолана на той момент лежала в лікарні з пневмонією. Коли Раїса Степанівна розповіла деталі загибелі Карини, Роксолана не повірила в самогубство. Бо тих кількох коротких зустрічей із старшою сестрою вистачило, аби зрозуміти її любов до себе та життя. Карина була справжньою егоїсткою, яка знала, чого хоче і намагалася брати усе це сповна. Вона завжди користалася всіма, навіть найменшими, шансами, які підкидала доля. Вкоротити собі віку виглядало надто безглуздим для такої особистості. Роксолана була впевнена, що до смерті причетний чоловік Карини, але, щоб довести це, потрібно проникнути в його життя і все рознюхати. Цілих чотири місяці вона взнавала про нього все можливе та готувалася до тимчасового переїзду в інше місто. І зараз, коли валізи майже були зібраними, захотіла ще раз розпитати бабусю.

- Розкажи мені більше про Карину, - мовила дівчина лагідно, вмостившись на крісло поруч з Раїсою Степанівною.

- Лано, інколи мені здавалося, що я її зовсім і не знала. – Мовила жінка, важко зітхнувши. Кутики очей знову заблищали, але вона прикрила повіки та прогнала сльози, - тебе я знайшла набагато пізніше, але краще відчула, ніж Карину.

- Вона усе тримала в собі, навіть зі мною нічим потаємним не ділилася.

- В цьому вся Карина – сильна, цілеспрямована і впевнена в собі. Вона завжди прагнула заможного життя і твердила, що все для цього зробить. Зробила… Але, Ланочко, Карина насправді була дуже вразливою, і через те, що намагалася нікому цього не показувати, ставала усе черствішою.

Жінка схлипнула і по щоках покотилися тоненькі струмочки сліз. Роксолана нахмурила брови, але стримувалася. Зараз вона не могла показувати слабкість. Заради бабусі хотілося бути сильною опорою, а не стіною, яка скоро обвалиться.

- Я захоплювалася нею, - мовила Роксолана.

- У тебе добре серце, а своє вона закрила від всіх. Навіть від мене. Дівчина росла без матері та батька. І хоч вона намагалася про це не говорити, але ще змалку я бачила її образу.

- Я теж по суті росла без них.

- Але ти інша. Ви різні. Тільки впертістю схожі. Лано, - Раїса Степанівна повернула до неї голову та примружила очі, - пам’ятай, що ти в мене одна залишилася.