14: Цукерка чи життя?

Всі четверо попрямували до дому Розалі, адже це єдиний будинок, який був пустим в даний момент. Леанет несла знепритомлену Міку на руках. Дівчата хотіли їй допомогти, але Зефондюн наполегливо відмовлялася. Блакитно волосу подругу поклали на ліжку чорношкірої дівчини, та в свою чергу стерегла вхідні двері. Зага, намагалася, обстежити дівчину. Блакитно волоса дівчина сиділа за столом і обдумувала їхні подальші дії. Варто дочекатися поки Міка прокинеться, але це не дає ймовірності, що вона це зробить. У голові Леанет прокручувалисі всі факти, що вона знала про амфор. Вони чіплялися до певної речі й потроху забирали позитивні емоції замінюючи їх негативними. Та злодійка, навмисне, забрала предмет разом амфорою. Це могло означати, що з дівчиною все буде добре?  
- Заг, ти не знаєш, як може подіяти амфора? – з надією спитала Зефондюн. 
- Не знаю, напевно. Можу, лише, сказати, що в нас більші шанси на її порятунок, адже немає прямого контакту з тілом, отже життєві сили будуть вичерпуватися вдвічі, а то й втричі повільніше. 
- Це радує. А, що на випадок емоцій? Вона ж заспокоїлася. Це може означати, що шанс становлення монстром нижчий?  
- Це працює не так. Емоції, які відчуває заражений, впливають не на шанс становлення монстром, а на те яку сторону він обере. 
- Чим було наповнене його серце в той момент? 
Схоже, обоє зрозуміли одна одну. Тепер, залишалося дочекатися пробудження Міки. На диво, вона досить швидко прийшла до тями. Дівчата почали розпитувати її про її стан і, що їм слід робити далі. На що, блакитно волоса дівчина попросила провести її додому й дати можливість самій розібратися в усьому. Чорноволоса дівчина визвалася провести Міку до дому. В кімнаті залишилася тільки донька поліцейського й блакитно волоса дівчина.  
- І що робити далі? – все ще сидячи на стіліці із схрещеними на грудях руками спитала Леанет. 
- Жити далі. 
- Що? 
- Годі перейматися про проблеми інших. Вона сама сказала залишити її в спокої на декілька днів. Займися своїми проблемами, замість того, щоб вирішувати проблеми інших.  
Розалі була права, як завжди. Давно було потрібно вирішити проблему з амулетом, а не просто викинути його в смітник. Потрібно було розібратися зі спогадами, які завжди настигають її неочікувано й змушують втрачати свідомість. Була ще безмірна кількість проблем, але їй завжди було легше вирішити проблеми інших ніж свої. 
- І, що ти пропонуєш робити? – зневірено спитала Зефондюн. 
- Відпочинь. Завтра Хелловін. Ти ж хотіла пошити образ для кожної з нас. Це, звичайно, не обов’язково, але, якщо це твій спосіб відпочити – просто зроби це. 
Блакитно волоса дівчина попрямувала до виходу. Там вона, випадко, перестрілася з хазяїном дому. 
- Це хто? – навіть, не привітавшись спитав Містер Остін. 
- Це моя подруга, Леанет – представила її чорношкіра дівчина. 
- Подруга? Відколи ти почала їх, знову, заводити? – чимось розлючений спитав лось. 
Зефондюн дуже не подобався подібний тон, але перечити в чужому домі було б не правильно, тож вона, просто, стиснула кулаки і дивилася на обличчя, яке найбільше хотіла вдарити.  
- Ми, здається, бачились?  
- Так, тоді я вперше приїхала до цього міста. 
- Сподіваюся, ти не зіпсуєш мені доньку. 
- Тату! 
Блакитно волоса дівчина не витримала. Вона ненавиділа, коли старші навмисно користувалися своїм статусом. 
- Краще вас не вийде. 
Поліцейський був розлючений. Він був готовий прибити її на місті. Та його права закінчувалися на парі образливих слів, які він не мав права говорити. 
Розлючена Леанет повернулася додому. І одразу сіла шити. Це заспокоювало. Їй, здавалося, що вона має ментальний зв’язок з Марінет. Написала сестрі, та пообіцяла приїхати на Гелловін. Схоже, обіцянку, та не виконає. Так схоже на неї. Спати сьогодні настрою не було, тож дівчина зробила для всіх подруг. Навіть, Міки, яка сказала, що не прийде й сестри, що точно не приїде.  
Зранку Зефондюн попрямувала до школи прихопивши заздалегіть зроблені костюми.  Вона вагалася брати костюм однокласниці, але, все ж, вирішила взяти. Може, побачить в школі. Будинки довкола, як і сама школа, були в різноманітних жахаючих прикрасах. Блакитно волоса дівчина боялася заходити до дому Розалі, після вчорашнього, тож домовилися приміряти костюми в школі. Сама ж вона зшила для себе, як зазвичай, повністю блакитний образ. Укорочений блакитний піджак з білими крапинками, біла блуза з ніжно блакитним бантом, довга вузька спідниця з глянцю, довершали образ блакитні босоніжки з білими шкарпетками. Спитаєте, що вньому жахаючого? Що ж, може, бути жахаючим за красу?  Леанет передала подругам костюми. Чорношкіра пручалася одягати таку вузьку сукню, та побачивши розмальовану куртку, що йшла в комплекті, все ж, вирішила вдягнути. Облягаюча чорна сукня прикрашена дешевими камінцями, що Зефондюн непомітно викрала в матері, виглядала на донці поліцейського просто неперевершено. Шкода, що та хутко сховала цю красу за товстою курткою. 
- Не знаю, як тобі, але я згодна з Леанет. В приталених речах ти виглядаєш, наче, богиня. – в захваті промовила чорноволоса дівчина. 
- Я й кажу, що їй потрібно стати моделю, а вона все соромиться.  
- Досить мене соромити! Батько ніколи не дозволить мені в такому ходити. 
Блакитно волоса дівчина вже в який раз виникала думку натравити на Містера Остіна свою бабцю, та вона, на жаль, було дуже далеко.  
Для Заги був підготований образ ляльки маріонетки. Колготи з муляжем механізмів і точно такаж кофта, що імітувала шарніри шиї і рук. На обличчі дівчині зробили макіяж. До спини причепили картоний механізм, наче, в маріонетки. Чорноволоса дівчина не хотіла приймати костюм, але знаючи, що Леанет точно довго сиділа над ним, все ж, спробувала. Він їй ідеально підійшов. Дівчата весело зайшли до основного корпусу школи. Там Міка, щось обговорювала з директором. Подруги намагалися змусити Зефондюн піти з ними, але та вирішила дочекатися блакитно волосу подругу. Як тільки, та закінчила, то зустрілася поглядом з блакитно волосою дівчиною. Її посмішка, одразу, спала. 
- Я, здається, сказала дати мені спокій – тон дівчини видавав її розлюченість. 
- Знаю, але я підготувала для тебе костюм. Знаю, ти просила не робити цього, але я хотіла, щоб ти вдягла його на конкурс. Це вкорочений піджак і штани кльош з високою посадкою. Вони двухсторонні. З одної сторони в твоєму стилі, з різними барвами, з іншої чорного кольору. Можеш вдягти перед батьками чорний варіант, а потім непомітно перевернути на кольоровий бік.  
Однокласниця застигла розглядаючи костюм. Він був так схожий на неї. Двухстороній. Бік, який можна показати батькам, бік, який показуєш поруч з друзями, а вона десь посередині. Яскравий промінчик в залізних кайданах. Як би там не було, але їй справді було приємно отримати подібний подарунок. Дівчина міцно обійняла Леанет за шию. По щоках Міки потекли сльози щастя, а серце запалало яскравіше зтираючи кайдани, в яких її постійно тримали батьки. 
- Дякую – із сльозами і посмішкою промовила блакитно волоса подруга. 
- Та, годі тобі – підбадьорювала Зефондюн витираючи сльози з її обличчя. 
Заспокоївшись однокласниця покинула школу. Блакитно волоса дівчина підійшла до шокованих подруг. 
- Про що ви говорили? – хутко спитала чорноволоса дічина. 
- Я просто віддала їй костюм. 
- І вона його прийняла? – скептично спитала Розалі. 
- Звісно. Він їй дуже сподобався. 
- Почекай. Вона посміхалася? – збентежено спитала Зага. 
- Так, а що? 
- Це гарний знак. Отже, ми ще не втратили нашу Міку. 
- Вона може перемогти амфору? – скептично спитала чорношкіра дівчина. 
- Навіть, краще. Вона, може, стати таємною зброєю проти Червоної Стріли – з посмішкою промовила Зікенберг. 
Дівчата в гарному настрої пішли на уроки. Сьогодні в Леанет не було спільних уроків з Ердоном, тож вона, так і не встигла подякувати йому за вчорашню розмову. Уроки закінчилися і дівчата попрямували додому. Справжнє свято почнеться після семи. Зефондюн розляглася на дивані закинувши ноги на верх дивану, а голову змусила звисати з дивану так, що її волосся підмітало підлогу. Зі сходів збігла Афіна. Вона розглядала своє прикрашене різноманітними миленькими речами обличчя.   
- Куди намилилися? – суворо спитала старша сестра. 
- На побачення з Міно – підмальовуючі губки відповіла молодша. 
- З Міно? – аж піднявшись з дивану крикнула блакитно волоса дівчина – Ти ж недавно зустрічалася з Теном? 
- Тен друг Міно. Я просто використала його аби дібратися до Міно. 
- А, навіщо тобі зустрічатися з Міно? 
- Що за дурні питання? Звичайно заради популярності й подарунків. Колись сама зрозумієш. 
- Ага, вали мала шмаркачко. 
Ця дівка в дурнях точно не залишиться – подумала Леанет. 
І ось, сьома. Трійця зачарована заходить до актового залу прикрашеного різноманітними жахаючими прикрасами. Всі розглядають образи один одного. Хтось легенько постукав Зефондюн по спині. Вона розвернулася й побачила людину заховану за чорним плащем. Враз плащ розійшовся дозволивши розглядати людину в диско образі. 
- Що це? – з нерозуміючим обличчям і посмішкою спитала дівчина. 
- Диско вампір, а що не так? – з посмішкою відповів Ердон. 
- Це не логічно! 
- А, звідки ти знаєш, що вампір не слухає диско? 
- Як ти взагалі додумався до подібного? 
- Мене надихнула ти. 
- Я? 
- Ти завжди поєднуєш непоєднуване. І я подумав ти вдягнеш щось подібне. І ми будемо, наче, два придурка в цих дивакуватих костюмах. Та, ти вдяглася надто гарно для Гелловіну.  
-  Я досі не розумію, як ти можеш говорити подібне. Ти, наче, зробив комплімент, але, наче, образив. Як ти це робиш? 
Обоє гучно засміялися. Їх сміх збільшився коли вони побачили скептичні вирази обличчя подруг. 
- Агов, геройко, цей Дон Жуан, з нами? – скептично спитала Розалі. 
- Я тут взагаліто. – з легкою злістю відповів Единберг. 
- Все добре, хай він сам вирішує чи йти з нами. – весело сказала Леанет 
Всі четверо попрямували до лабіринту жаху. Головної розваги цього вечора. Кажуть, ніхто не зміг вибратися з лабіринту не стикнувшись зі своїми найпотаємнішими страхами. Всі зайшли одним шляхом, але за найближчим поворотом їм довелося розділитися. Ердон наполягав піти ліворуч, бо це завжди виграшний шлях. Зефондюн, захотіла відхилитися від стандартного проходження й піти праворуч. Зага вирішила притриматися стандартного проходження. Розалі, попри все бажання, піти правельним шляхом вирішила залишитися з блакитно волосою дівчиною. 
Вони розділилися. Чорноволоса, попри всі розвилки й можливі варіанти пришвидшити проходження вирішила на розділятися з хлопцем. В кущях почувся шурхіт. Дівчина налякано сховалася за спиною Ердона. 
- Що там таке? – зі злістю спитав Единберг. 
- Не знаю, просто почулася щось – налякано відповіла Зага. 
Трохи запокоївшись вони продовжили свій шлях. Зікенберг, попри те, що нічого страшного вже не було продовжила обіймати руку хлопця. 
- Може припиниш? – з кам’яним обличчям сказав Ердон. 
- Чому ти так швидко забув все, що було між нами? 
- Ти, що з глузду з’їхала? Між нами нічого не було. Скільки можна пояснювати? Я покликав тебе на одне побачення, і тепер, жалкую про це.  
- Ти так кажеш, лише, через Леанет? І, що ти вній знайшов? 
- Яка тобі різниця. Вона, хоча б, незвинувачує усіх довкола через свою занижену самооцінку. 
Дівчина вирвала свою руку й виставила її вперед, наче, хотіла зачаклувати Ердона. 
- Ти надто не впевнена в собі для такого – без емоційно сказав він склавши руки на грудях 
Зага розлючено опустила руки. В цей момент нізвідки з’явилася її мати й схопивши її за руку потягла до виходу. 
- Мамо! – нажахано крикнула Зікенберг. 
- Мала шмаркачко, веселишся поки я працю, як проклята, аби прогодувати тебе.  
Побачивши чорні, як смола очі матері дівчина почала вириватися з лап матері.  
- Ердоне, врятуй! – кричала вона. 
Та, вона не знала, що хлопець не залився без подібного кошмару. Перед ним стояла його мати схрестивши руки на грудях. Единберг зробивши подібну позу скептично поглянув на неї.  
- Чому тут розважаєшся? Ти, хоч знаєш, як твій брат працює заради твоїх розваг? 
- Мені байдуже, що ти кажеш. Я знаю, це неправда.  
- І чого б це? Смієш перечити матері? 
- Моя мати ніколи не нападе так відверто. Вона завжди продумає тисячу зайвих кроків, аби заплутати тебе настільки, що ти забув власне ім’я. 
- Хіба, ти не боїшся мене? Знаю, підсвідомо ти боїшся, що в один день я розлучу тебе з твоєю улюбленецею, як три роки тому 
Коричневолосий не на жарт розізлився, він вчепився в волося матері спалюючи його своїми теплими дотиками. Жінка почала кричати перетворюючись в попіл. 
                                      *** 
Тим часом дівчата все ж вирішили розділитися. Та, не надовго, як тільки Леанет залишилися одна, то натрапила на величезне дзверкало. 
- Це глухий кут чи квест такий? – нерозуміючи спитала вона. 
- Ні, те, ні інше – відповіло відображення. 
Зефондюн нажахано відскочила від дзеркала. 
- Майя? – шоковано спитала блакитно волоса дівчина – Але, як? В мене більше немає амулету. 
- Ось цього? – з насмішкою сказала Федишин тримаючи прикразу Леанет. 
- Віддай!  
Відображення з насмішкою хмикнуло й одягло амулет на шею. Як тільки вона це зробила дзеркало тріснуло й замість нього з’явився Марк Федишин. Зефондюн почала нажахано відступати назад, поки, відображення почало переслідувати її по невідомій причині. 
                                     *** 
Як тільки Розалі розійшлася з блакитно волосою дівчиною їй почали траплятися на очі смайлики. Це було дуже поганим знаком. Отже, їй, знову, доведеться приймати таблетки, що тільки погіршать цей ефект. Чорношкіра дістала з кишені маленьку білу пляшечку, але не встигла вона дістати таблетки, як людина з червоним смайликом вихопила їх. З іншого боку хтось пихнув її. Ледь, піднявшись з колін дівчина побачила, що її оточили люди з синіми смайликами. Ні, тільки не це. Не можна зараз панікувати. Та, її нервова система не слухалася з кожною миттю забираючи все більше повітря змушуючи хапатися за горло. І, ось донька поліцейського лежала на підлозі закриваючи заплакане обличчя руками. Враз серед цих рук з’являється рука її батька. Не думаючи, вона простягає свою руку, наче, він був єдиним світлом серед цієї темріви. Батько заспокоїв її і вони попрямували до виходу. 
- Куди ми йдемо, тато? – з посмішкою спитала Розалі. 
- До в’язниці, де тобі й місце – зі злістю відповів лось. 
Чорношкіра дівчина почала нажахано виривати власну руку. 
                                  *** 
Мати Заги, наче робот тягнула її в бік виходу. Як тільки вони перетнуть лінію початку – гра буде скінчена. 
- Використай внутрішню силу! – крикнув Единберг. 
- Чому б тобі не допомогти? – зі злістю кричала чорно волоса дівчина намагаючись вирвати власну року. 
- Це маєш зробити саме ти, аби отримати ключ – продемонструвавши сяючий клиючик відповів він. 
- Ти ж казав, що мені бракує впевненості! 
- Ну, з чогось потрібно починати. Може, почнеш з причини? 
Зікінберг заплющила очі. Ердон мав рацію. Колмись, це мало закінчитися. Вона зібрала всі сили, що в неї були і вистрілили з руки павутиною, тим самим, заблокувавши початок, аби інши, точно, не програли.  
- Невже, ти вирішила кинути мені виклик моєю ж павутиною? – з насмішкою сказала мати. 
Та, Зага не слухала її брехливих слів. Вона міцно притуснула свої руки до її голови.  
- А, тепер, відчуй себе на моєму місці! – впевнено промовила дівчина. 
ЇЇ очі повністю зафарбувалися в чорний з рук почав віяти зелений дим. Як тільки, магія почала діяти жінка гучно закричала падаючи на коліна й закриваючи вуха. Цього було достатньо її тіло вже почало перетворювати на попіл, але чорно волоса з кожною секундою все більше збільшувала дозу магії. 
- Я буду краще, ніж ти. – зі злістю промовила вона.  
Единберг міцно обійняв дівчину зі спини для того, щоб вона спинилася. Це подіяло. Без доступу до рук не почаклуєш. Дівчина дивилася на фігурний ключик чорного кольору. Такий же чорний, як і її серце. 
                                 *** 
Майя вціпилася в шию Зефондюн намагаючись її придушити. Здавалося, тільки зараз блакитно волоса дівчина зрозуміла, що це реальність, а не ще один кошмар. Леанет схопила руки Федишин намагаючись прибрати їх. Розуміючи, що так просто та не відчепиться Зефондюн розвернулася й позадкувала назад. До скала, що все ще, залишалося там. Зрозумівши, що та збирається зробити Марк відпустив горло дівчини. Блакитно волоса дівчина схопила скло направляючи його на відобрадення. 
- Йди назад до своєї барлоги – впевнено заявила Леанет 
Майя, лише, хмикнула дивлячись на цю жалюгідну картину. 
- Знаєш, чому саме я прийшла до тебе? Тому що, підсвідомо ти вже перемогла Червона Стрілу. Твоя головна проблема не я, а вона. Не варто недооцінювати ворога. Так тобі бабуся казала? 
- Заткнися! 
- Твій гнів тебе погубить. 
Зефондюн все наближалася зі шматком дзеркала.  
- Ти, навіть, не розумієш, яка велика сила в тобі криється. Ти ніколи не зможеш осягнути її повністю через свою впертість. 
Блакитно волосій набридло слухати цю дурню вона хутко наблизилася до Федишин зриваючи свій амулет. Він розсипався на попіл. 
- Твоя сила має бути не в ньому, а в серці  
Марк лежав на землі Леанет могла розправитися з нею в будь який момент. Але як? Всі ті навички, яким її вчила бабусі тут не допоможуть. Здолати її можна лише внутрішньою магію, якою дівчина ще не навчилася користуватися.  
- Ти слабка зі спогадами чи без. Не витрачай час дарма. Краще розвивай свою магію. Без амулету ти ні нащо не здатна. 
Нарешті, Зефондюн дослухалася до слів Майї, адже в них було зерно правди. Вона постійно покладалася на бойові здібності, або на власний розум. Магія була примарним спогадом серед інших, поки, що заблокованих для неї. Та чи був сенс розблоковувати їх. Поки, вона не зможе сама навчитися діла не буде. Дівчина подивилася на свої руки й почала бити ними по землі. 
- Що робиш дурепо? Думаєш, з розбитими кулаками вдариш сильніше? 
- Ні, просто нагадую собі, що ми не схожі.  
Леанет подивилася, на сині ранки на фалангах пальців.  
- Ми – не схожі. Все, що в мене від тебе спадкове божевілля, що передалося не від тебе, а від Лізед. 
- Що ти… 
Зефондюн поклала руку на груди Федишин. 
- Я можу вирвати це серце з такою ж легкістю, як робила це зі усіма своїми кривдниками – її погляд став божевільним.  
Тепер, навіть, Марку стало страшно, хоча вона всього лише ще вигадка.  
- Я відчуває як рухається кров по твоєму тілу, хоча ти всього лише вигадка. Знаєш, що буває коли занадто багато крові надходить до мозку? – вона наблизилися і прошептала останню фразу біля самого вуха. – Він вибухає 
Перша Леді Федіш зрозуміла до чого іде й, намагалася, прибрати руку блакитно волосої дівчини зі своїх грудей. Надто, пізно. Леанет заплющила очі, аби зусередитися на рухі крові по тілу Майї. Її рука почала палати блакитним світлом. Кров почала активно прибувати до мозку. Федишин, як могла, хапалася за своє життя, але було надто пізно. Її тіло перетворилося в попіл. Зефондюн забрала блакитний ключ у формі серця. 
Почувши знайомий крик дівчина побігла на звук. Вона побачила Розалі, яку тягнув до старту батько. Побачивши блакитно волосу дівчину чорношкіра дівчина закричала: 
- Допоможи! 
- Я не можу. Це персональне завдання. Ти маєш здолати його за допомогою власної магії.  
- Але, я не маю магії. Я ж звичайний напів звір. 
- Кожен магію. Просто тобі потрібна допомога. Думаю, не буде проблема, якщо я трохи допоможу. Та основну частину ти маєш зробити сама. 
- Що мені робити? 
- Подолай свій страх. 
Донька поліційська не розуміла, як можна щось робити, коли її тягнуть в невідомому напрямку. Леанет підійшла й взяла її за руку не даючи йому більше тягнути дівчину до початку. Чоловік вже збирався підняти на Зефондюн руку, але побачивши її погляд подумав самому попрямувати на вихід. Руки подруг почали світитися фіалковим кольором.  
- Не бійся, скажи, що думаєш – спокійно сказала блакитно волоса дівчина. 
- Ти завжди був моїм світлом в темній кімнаті, але тепер ти сам став тієї темною кімнатою з, якої я й намагалася втекти.  
Лось хотів наблизитися, але натикнувся на, майже прозору, стіну з перламутрового кристалу. Як тільки, він намгався обійти її нова стіна з’являлася з іншого боку. Він опинився в пасці, світлій пасці. Таким був і він для Розалі.  
- Не бійся, його варто залишити повітря, аби він більше не нашкодив тобі. 
- Але, він мій батько 
- Це, просто, робота Червоної Стріли. Та, вона дає тобі можливість побороти свій страх.  
- Якщо я це зроблю я наважусь поговорити з ним? 
- Ти мені скажи 
Замість відповіді вона заплющи очі й виставила вільну руку вперед. Хмикнувши Леанет зробила те ж саме. З руки чорношкірої дівчини вийшов рожевий промінь, коли ж з руки Зефондюн блакитний. Вони з’ядналися в фіалковий і направили його на коробку з кристалів. Розміри коробки почали зменшуватися, почувся болючий крик з середини коробки. Донька поліцейського хотіла спинитися, але блакитно волоса дівчина до болі стиснула руку дівчини, натякаючи, що цього не варто робити. Завершивши вони дістали фігурний перламутровий ключ.  
Дівчата повернулися до розвилки, де їх вже чекали Зага з Ердоном. 
- Знайшли? – впевнено спитала чорно волоса дівчина. 
Вони підняли ключі.  
- І, що нам з ними робити? – запитав Единберг. 
- Думаю, варто пошукати кінець лабіринту – запропонувала Розалі. 
- В цьому не має сенсу – спокійно заявила Леанет – Ніхто не покидав лабіринт не стикнувшись зі своїми страхами. Отже, виходу там з самого початку не було. Їхнім завданням було змусити нас перемогти власні страхи. І, ми це зробили. 
Всі троє погодилися й попрямували до початку. Там, в кущях була захована клітка. Всі поставили ключі й одночасно відкрили ґрати. З клітки вилетіла золота пташка. Все, що лишилося - пір’їнка. Зефондюн взяла її. Вона важила, ледь, не тонну, та дівчина не подали виду, що їй важко. 
- І, що будемо з нею робити? – скептично спитала Зага 
- Цей лабіринт, точно, справа Червоної Стріли. Можливо, таким чином вона дає можливисть комусь здолати себе? 
- І, навіщо це їй? – скептично спитала чорно волоса. 
- Можливо, вона сподівалася, що його ніхто не пройде, або знала, що пройдемо саме ми. 
- Отже, ми обрані? – зацікавлено спитала чорношкіра дівчина. 
- Може, й так. Пропоную назвати нас: Л.Е.А.Н.Е.Т. Лояльна, Екстрена, Амфорна, Небезпека, Ефективне, Товариство. – з посмішкою заявила Леанет 
- Просто визнай, що ти захотіла назвати нашу команду на свою честь – скептично сказала донька поліцейського 
Зефондюн загадково посміхнулася. Всі почали сміятися. Цей Гелловін, точно, запам’ятається дівчині на довго, адже вперше вона була в колі друзів на це свято. Тим часом, мати блакитно волосої дівчини вирішили прибрати в кімнаті доньки й знайшла викинутий амулет.