13:Вітре, чому я не можу стати листям, аби летіти з тобою?

Вітер грався розкішною блакитною гривою, заплетеною в тугий високий хвіст. Вузькі блакитні очі помічали рідкий сніг, що все одно ставав краплею в цьому безкрайньому морі. Маленькі пальчики олівцем виводили гарні символи в щоденнику, який Леанет вирішила взяти з собою. Куди? Гарне питання…, хоч би Зефондюн і сама знала. Їх з усіма десятими класами затягли на екскурсію по біології. Блакитно волоса сиділа з Мікою на пледі. І поки та, намагалася, розповісти, як пройшов її турнір, дівчина намагалася згадати вчорашній день. По словах Розалі, яка не захотіла витрачати свій вільний час на цю авантюру, Леанет якимось дивним чином зробила так, що вся будівля перестала горіти. Чорношкіра дівчина, здається, аніяк не була стурбована, що Зефондюн має магічні здібності.Довкола всі весело бігли й розглядали листя дерев. Вчителька змушувала учнів шукати ще зелене листя і порівнювати їх з жовтими листям на деревах, а також шукати вже згнивши листя на землі аби порівняти молекулярний склад усіх трьох. Скажу чесно, найбільш зацікавленим був лише клас біології. Окрім Заги, їй це взагалі було не цікаво. Незрозуміло чому вона тоді оборала саме цей клас, адже для нього треба оцінки не гірші за «В».Блакитно волоса подруга все ж зрозуміла, що та її не слухає й гучно фиркнувши попрямувала до своїх найкращих подруг.Спокій. Все, що було потрібно для Леанет в цей складний період її життя. Відмовившись від амулета дівчина думала, що нарешті отримає бажаний спокій, та доля вирішила, трохи інакше. Тож зараз, сидячі на землі, Зефондюн могла спокійно насолоджуватися подихом вітру з заплющеними очима.Враз хтось вирвав щоденник з її рук. Швидко розплющивши очі побачила перед собою Полі зацікавлено розглядаючу сторінки її щоденника.- Ага, тут щось написано незрозумілою мовою..., а тут взагалі нічого не зрозуміло. О! Тут є записи за перше вересня!- Ану віддай!- Сьогодні я познайомилася із Загою, яка виявилася набагато добрішою, ніж усі її описують.Щоки чорноволосої дівчини залило рум’янцем. Блакитно волоса дівчина продовжує бігати за одногрупницею, намагаючись забрати своє.- Ого! Тут і про Ердона щось є! Перше враження про цього дивакуватого хлопця в мене були, на диво, приємні, ... та як тільки він заговорив зі мною на перерві я одразу зрозуміла, що нахабнішої людини я у світі не зустрічала. Мабуть, навіть, та мавпа буде вихованіша за нього.Фарбована блондинка почала гучно сміятися. Всі почали підхоплювати за нею. Леанет вже не намагалася забрати щоденник, їй вже було байдуже, адже всі й так дізналися її секрети. Коли Полі вже хотіла продовжити читати висока чоловіча фігура з легкістю вихопила щоденник з її рук.- Схоже, це щось особисте, – без емоцій сказав він – тож хай це залишиться в його власника.Великі руки простягнули їй блакитний в білу смужку щоденник прикрашений різноманітними наліпками Леді Баг. Коли блакитно волоса дівчина підняла очі, то побачила того кого найбільше не хотіла там побачити... Единберг стояв, наче статуя, все ще тримаючи її річ в очікувані, що дівчина її забере. Леанет тремтячою рукою забрала щоденник.- Дякую – прошепотіла вона, щоб почув тільки хлопець.Як тільки Зефондюн забрала свою річ, то одразу побігла з того місця якомога далі.***- Розходьтесь! Тут більше немає на що дивитися! – беземоційно крикнув Ердон.Він легенько вхопив за комір шкіряної куртки блондинки.- Куди намилилася? Ми ще не договорили.- Про що нам говорити?- Що це було?- А чого вона постійно біля тебе треться? Я ревную!- Неправда, я знаю, що ти нічого не відчуваєш до мене. Тобі ніхто не подобається. А знаєш чому? Бо ти любиш тільки себе!- Це неправда!- Правда, тільки ти це зрозумієш коли буде запізно. Тож, будь ласка, подумайте раз над моїм питанням. Чому ти це зробила?Він театрально йде, зачекавши три секунди чує злісну відповідь.- Я їй заздрю! Точніше, її мамі. Її матері все вдається так легко, коли ж моїй доводиться використовувати магію, аби отримати, хоч якусь перевагу.- Не варто судити зайця по хутру – відповів Единберг тутешньою приказкою, що мала теж значення, що не варто судити людину по зовнішньому вигляду.Хлопець покрокував у той бік куди побігла Зефондюн. Вона сиділа під, чи не єдиним, повністю зеленим деревом, до якого ще не встигла дістатися ботаніки. Ердон завжди дивувався, як їй вдається так мимовільно завжди знаходити спосіб виділитися, хоча вона й сама того не хоче.- Чого втекла, герцогине? – з насмішкою спитав він.- Сам хіба не бачив? – з сумним видом, але без сліз відповіла вона.- Бачив, і що?- Як це що?- Ну, просто це трохи не у твоєму стилі отак от тікати без помсти.- Я вже сама не знаю, що в моєму стилі.- Ну, наскільки я можу судити в тебе щось сталося. Я маю рацію, герцогине?У відповідь блакитно волоса дівчина лише тихенько угукнула.- І наскільки я знаю тебе, ти ніколи не дозволиш емоціям вийти назовні й будеш тримати все в собі до поки не вибухнеш. Тож розв’язка цієї ситуації вийшла саме такою через те що ти багато емоцій тримала в собі.- Відколи ти став таким прекрасним психологом?- Гарнюня, для тебе я можу бути будь-ким.- А, знаєш, забудь.- То що, тобі стало легше.- Не знаю чому, але так. Хоча ти не змушував мене розповідати тобі все або просив виплескувати емоції, але мені просто стало легше від твоїх жартів.- Може тобі стало легше через те, що я просто поряд?- Знаєш, мені зараз різко стало набагато гірше.Вони почали гучно сміятися й мимовільно взялися за руки. Його рука була, наче полум’я, порівняно з її льодяними руками. По тілу пройшов приємний заряд тепла від цього дотику.- Вибач – почервонівши промовила Леанет і хутко прибрала руку.Все ж залишок його тепла нагадав їй через що вона втекла.- То ти не злишся на мене?- За що?- Через те що я написала в щоденнику...- Це твоя думка. Я тебе не засуджую. Це ще непоганий початок. Знала б ти як одного разу познайомився з однією панянкою- Ага, дуууже цікаво – скептично відповіла Зефондюн.Единберг хитро зиркнув на неї, та вже за хвильку він знову розслабився й спитав дивлячись в небо:- То що ти збираєшся робити?- Ти про що?- Ми говорили про твою неправильну реакцію. Це не у твоєму стилі. Вся школа знає тебе як «блакитно волосу божевільну». А ця ситуація змушує задуматися про позбавлення тебе цього статусу.- Ти пропонуєш помститися Поль?- Це я мав спитати.- Але ж вона твоя дівчина?- Я вже казав, що заради шоу. Тим паче вона вчинила не чемно. А що ти робиш в таких випадках?- Б’ю морди!- Ну, звичайно не так радикально. Але...Та блакитно волоса дівчина вже не слухала хлопця і йшла в бік кривдниці. Одногрупник хвостиком біг за нею малюючі в голові найстрашніші картини. Аж, ось Леанет помітила свою жертву в компанії ще декількох дівчат. Всі, як завжди, обходили їх стороною аби якомога краще розгледіти шоу.- Що прийшла ще раз розплакатися, плаксо? – надаючисьпромовила Полі.Зефондюн ніяк не реагувала на її слова, а просто продовжила йти далі. Коли вона вже підійшла надто близько дівчата запідозрили щось. Коли до їхнього зіткнення залишалися міліметри блакитно волоса дівчина замахнулася на них ліктем. Дівчата нажахано почали прикривати руками свої обличчя. Кулак Леанет зупинився за міліметр до обличчя кривдниці.- Страшно? – з насмішкою спитала Зефондюн.Трійця нажахано подивилася на неї.- А уявіть якби хтось зараз викрив ваші найпотаємніші секрети. Наприклад, Зага!Всі перевели здивований погляд на ученицю «В» класу.- Хоч мене в це не втягуй – лише просичала вона у відповідь.Всі почали сміятися. Лише Полі було не до сміху.Ердон заворожено дивився на всю цю картину без намагання якось втрутитися. Підсвідомо він вже знав, що вона не нашкодить. «Це не в її стилі».- Вона ані трохи не змінилася – подумав хлопець – Все ж, нам судилося бути разом. Якщо чесно, я трохи засмучений. З цією дівкою, хоч би, день пережити, не те що все життя.Блакитно волоса дівчина подивилася на Единберга і підняла великий палець з посмішкою на обличчі, наче запитуючи: «Я впоралася?»У відповідь Ердон схрестивши руки на грудях легенько кивнув. На що, отримав осяяну посмішку одногрупниці. Вона, може, нічого не робити, а світ буде падати їй до ніг, але все ж вона робить все аби ця щира посмішка коштувала твого витраченого часу.***Через 20 хвилин всі забули про інцидент, можливо, тому що головною його героїнею була саме Паркер. Та Леанет було все одно. Хоча, судячи з її презирливого погляду, що ні на секунду не може відірватися від кривдниці вона все ще злиться. Біля неї із книжкою в руках сиділа Зага, а поряд з нею блакитно волоса подруга. Однокласниця все не стихала розповідаючи про новини за весь минулий тиждень. В один момент вона згадала, що завтра Гелловін.- Точно, завтра ж 31 жовтня.- І що? – скептично перепитала чорноволоса дівчина.- А те що нам всім потрібні сукні! – нажахано крикнула Зефондюн.- Я не бачу в цьому ніякого сенсу – перегорнувши сторінку відповіла подруга.- Добре, мінус одна. Отже, залишаюся: я, ти й Розалі.- Мене не буде – сумно промовила Міка.- Знову конкурс? – гучно захлюпнувши книгу спитала Зага.- Так, якби я хотіла бути з вами на цьому святі.- А чому б нам не влаштувати Гелловін для себе? Це ж геніально: поки всі святкують 31 – ми відсвяткуємо 1. Так, цукерок ми вже не зберемо, але зможемо, хоча б, для себе одягнути жахаючі костюми.- Так, але це все одно не те. Я знову все зіпсувала! Все мало бути ідеальним! – блакитно волоса подруга почала гучно плакати.- Агов, барвочко, ніхто не ідеальний – намагалася підбадьорити її блакитно волоса дівчина.- Ні, але я маю! – зі злістю в очах крикнула Міка.Долинув гучний свист. Обоє дівчат знали, що робити. Леанет хутко дістала кришталевий плед, що забрала в чорношкірої подруги й накинула на однокласницю. Вони, намагалися, відбігти в безпечне місце, але блакитно волоса подруга пручалася. Чорноволоса дівчина дістала дзеркальце і почала обшукувати територію на літаючу стрілу. В руках у неї був камінь, який вона підібрала з землі. Він точно нікому не належить, отже ніхто не перетвориться на монстра.Зефондюн насилу відвела Міку в схованку. Тій було вже краще і наплив агресії минув. Блакитно волоса дівчина в котре картала себе за те, що викинула амулет. Та без нього вона змогла розробити як діяти, якщо ти звичайна людина. Залишалося сподіватися лише на Суперіона або когось з хранителів.Зага продовжувала пошуки стріли, як враз помітила Полі повернутою до неї спиною з шуканою стрілою, яка левітувала поруч з нею. Коли дівчина повернулася на шум, стріла повернулася з нею. Невже це означало, що вона й була Червоною Стрілою? Чорноволоса дівчина почала задкувати, поки Паркер наступала. В один момент місця для відступу не залишилося.- Ти підеш зі мною – прошепотіла лиходійка.В подруги не залишалося вибору, як піти. Ще раз ставати лиходійкою вона не мала бажання, з особистих причин.- Веди! – крикнула фарбована блондинка.- Я не знаю де вони!- Все робити самій!Вона підійшла до неї й дмухнула таємним порошком. Чорні як смола очі стали рожевого кольору й почали бачити крізь стіни. Зага, хоч і стала навігатором для лиходійки, але розум не втратила. Дівчина весь час стискала в невеличкій кишеньці обруч з котячими вушками, що давав їй віру у власну силу. Одногрупниця заплющила очі й все вмить стало зеленим. Дії чарів, що наклала Полі більше не діяли, адже вона могла йти й з заплющеними очима. Паркер нічого не бачила, тож Зага просто почала вести її хибним шляхом, аби дати можливість блакитно волосій дівчині втекти.- Що нам робити? – нажахано спитала однокласниця.- Нам треба хутко забратися звідси. Ходімо до тебе!- До мене не можна!... Мама буде проти.- Тоді до мене. Знаєш найбільш непопулярний шлях до мого дому?- Так, але він довший.- Поки ми під ковдрою – нам немає чого боятися.Дівчата попрямували з парку. Полі, якій набридло блукати затайливими вуличками оглядаючись довкола помітила їх.- Ах ти ж… Дурити мене надумала? Шкода, що вона вже обрала більш цікаву жертву, ато б ти вже була моєю маріонеткою.Паркер захоплена Червоною Стрілою побігла за подругами. Зага помилилася. Мабуть, вперше в житті.Леанет помітила, що за ними слідкують, тож зважилася на рішучий маневр. В одному із закутків вони з Мікою розминулися і Зефондюн забрала плащ з собою. Все йшла за планом: лиходійка бігла за нею, якби не один малесенький нюанс: вона й була ціллю Червоної Стріли. Блакитно волоса подруга зрозуміла це коли зустріла чорноволосу дівчину. Тепер потрібно було рятувати саму блакитно волосу дівчину.Дівчат заспокоювала думка, що з нею була захисна ковдра, але це не завадило б плану лиходійки. Врешті решт вони наздогнали Леанет.- Зефондюн! – чомусь крикнула Зага.Блакитно волоса дівчина обернулася і стріла вже почала летіти на неї. Міка не вагаючись ні секунди стала на шляху стріли. Вона б проникла в її серце, якби не бейджик, що дівчина постійно носила з собою.Не роздумуючи Паркер забрала бейджик собі поки блакитно волоса подруга так і залишилася лежати на землі. Через хвилину ілюзія Леанет розвіялася, як і чари, що діяли на чорноволосу дівчину.Зефондюн застала всю цю картину вже під самий кінець. Все, що вона могла – дивитися. Дивитися, як її подруга стала на неминучий шлях. Результатом якого буде перетворення на монстра.