12: Гори вогнику, гори. І забери всі мої гріхи

Налякати людину легко, а ти спробуй змусити її позбутися цього страху. Що? Не виходить?

                                    ***

Дівчата рухалися по навігатору по покинутим вулицям. Чим далі вони заходили на території звірів тих жахливішими ставали люди довкола. Бідність. Вона будь-кого зробить агресивнішим.

- Ти впевнена, що це гарна ідея? – знервовано спитала Розалі.

- Єдиний шанс знешкодити заразу – зрівняти її з землею. Тим паче вони точно зашкодили не малій купі людей.

- Я про те, що це навряд че допоможе. Цей препарат виробляють не тільки тут. Знищенням фабрики ми лише завдамо проблем директору й працівникам.

Леанет, задумалась, а чи справді це того варто. Та відступати коли вона вже щось задумала було не в її стилі. Тож вони продовжили рух.

- Скажи хоч, який план.

- Заходимо. Я відвертаю на себе увагу, а ти робиш так аби машини заклинили. Тоді вони почнуть горіти й можуть вибухнути, тож нам треба буде дуже швидко покинути те місце.

- А тобі не здається, що цей план виглядає, наче, щось з роду фантастики?

- Ми не можемо відступити!

- Але ми ще не там! Ми можемо зараз розвернутися й піти й забути про цей неможливий план.

- Ми не можемо. Я... не можу

Зефондюн хотіла видавити з себе, хоч сльозинку, та це було не можливо. Сльози просто не текли. Не було нічого. Лише темрява.

                                    ***

- Мамо, а куди ми йдемо? – радісно спитала блакитно волоса дівчина.

- В місце де ти зможеш пограти з єдинорогами – весело відповіла Міла.

- Але єдинорогів не існує! – обурено крикнула Леанет намагаючись висвободити руку.

- Хто тобі таке сказав? – присівши навпроти неї спитала мати.

- ...

- Не слухай свою сестру. Вона занадто сильно викабелюється через те що обрана.

- Мамо, а я можу стати обраною?

- Звичайно! Тобі просто треба стати кращою за свою сестру в магії.

- Але я не володію магією.

- Магія – це не тільки різноманітні кольорові блискавки. – вона вказала пальцем на серце дівчини – Магія – це те чим наповнене твоє серце. Якщо серце переповнене темрявою – нічого путнього з цієї магії не буде. Якщо серце наповнено яскравими фарбами й зусиллями – магія буде рости й цвіти, наче квітка.

- А може серце бути пустим?

- Ха-ха. Якби твоє серце було пустим тебе б тут не було. Ми створені з вже напівзаповненим серцем. І тільки ти можеш вирішити як його заповнити до кінця.

- А як дізнатися чим було наповнено серце з самого початку?

- По твоїм вчинкам. Можу судити, що в тебе воно заповнене добром.

- А якщо я захочу його заповнити злом?

- Це твій вибір. Люди серце яких було спочатку добрим, а потім стало злим - звуться антигероями. Ті хто навпаки був спочатку лиходієм, а потім став героєм – звуть праведник.

- А якщо твоє серце порівну наповнено злом і добром?

- Тоді цю людину звуть – повелителем рівноваги. Таки люди дуже цінуються, адже вони можуть стати прекрасними агентами.

Тоді Мо, перевела погляд на невеличку калюжу. В ній була маленька дівчина років двох, одягнена в суконьку і з заплетеною косою.

- А якщо я повністю заповню своє серце я зможу побачити магію в середині себе?

- Звичайно, ти вже можеш її побачити. Головне – вірити.

Дівчина міцно заплющила очі, а коли розплющила вони палали блакитним вогнем.

- Я бачу – з посмішкою й сльозами щастя промовила вона.

                             ***

Леанет прокинулася на колінах в Розалі. Та здригнулася коли вона розплющила очі.

- З тобою все гаразд?

- Так, тепер так.

- Це знову припадок? Може варто піти до лікаря? Це не нормально!

- Лікар мені не допоможе. І це буде досить дивно пояснювати. Все гаразд. Ці спогади допомагають мені зрозуміти себе й все, що відбувається.

- Ти не передумала йти?

- Ні. Й тепер я знаю, що маю робити.

- І що ж? – скептично спитала чорношкіра дівчина.

Зефондюн нічого не відповіла й попрямувала далі.

- Агов! Відповідати не збираєшся? Тепер мені цікаво.

- Саме це я й збираюся робити.

- Тобто, просто бути собою?

- Щось типу того.

Дівчата все ж попрямували до фабрики. Донька поліцейського мала залишитися чекати з вулиці. Блакитно волоса дівчина почала шукати щось в сумці.

- Тільки не кажи, що в тебе там випадково завалялася C4?

- Було б непогано.

Леанет знайшла те, що шукала і тремтячими руками передала дівчині ковдру з кристалів.

- Це та річ про яку ви з Мікою постійно тринділи?

- Так, тож бережи її, як зіницю ока. Вона захистить тебе, в разі чого.

Зефондюн накинула плащ їй на плечі й закріпила на шиї завдяки чокеру.

- А як же ти? – стурбовано спитала вона.

- За мене не хвилюйся. Я буду далеко звідси в момент загоряння. – впевнено відповіла блакитно волоса дівчина.

Сказала вона, але сама була не впевнена, адже амулету більше не було. Варто було розраховувати тільки на свою внутрішню магію. Треба тільки згадати, як вона це робила.

 Леанет гучно видихнувши направилася до одного з робітників.

- Вибачте, а ви не могли б провести мені тут екскурсію? – з незрозуміло звідки взявшись окулярами й блокнотом з ручкою спитала дівчина.

- Ми цим не займаємося. Всі питання до боса.

- А де я можу його зустріти?

- Підніміться по сходах, що знаходяться трохи далі.

Зефондюн так і зробила. Кабінет був обладнаний доволі скудно, але в цьому була своя насмішка. «Подивіться, який я бідний! Хіба в мене будуть гроші вам на зарплату?». А сам точно рахує свої мільйони. На столі блакитно волоса дівчина помітила золотий ананас, що сильно вибивався з атмосфери бідності.

- Ви щось хотіли? – не відриваючись від паперів спитав чоловік-слон.

- Я студентка і пишу курсову про виграшні й проблемні місця в конструкції сучасних заводів. Тож хотіла б отримати вашу консультацію.

- Без проблем. Насправді ви мене дуже зацікавили. Не часто зустрінеш таких зацікавлених і молодих студенток.