9:Вимушена допомога

Сьогодні прекрасний день. Навіть для осені було доволі тепло. Міка обіцяла дізнатися коли буде прийом у Місис Сесіл. Леанет дуже кортіло побачити магію передбачення в дії. Вона вже бачила як та може гадати на картах, але це обіцяє бути цікавіше.  
Розалі разом з Зефондюн поїхали до школи. Сьогодні чорношкіра дівчина посміхалася набагато частіше ніж раніше. Питати напряму її не хотілося. Треба було спочатку розібратися з собою. Мама, як завжди, перехвилювалася і викликала лікаря на дім. Прогноз був невтішний. Доведеться тиждень не напруживати руку. Отже доведеться писати правою, що блакитно волоса дівчина не дуже любила.  
Опинившись в стінах школи дівчата одразу зустріли схвилюваних Алексу і Кесі.  
- Ви не бачили Міяку? – збентежено спитала спортивна ддівчина. 
- Ми з нею не надто друзі знаєш – з сарказмом відповіла Леанет. 
- Просто скоро урок, а її досі нема. – зі смутком промовила Алекса. 
- Можливо вона просто захворіла? – запропонувала блакитно волоса подруга, яка підійшла трохи пізніше. 
- Якби це було так , то вона б повідомила – щось шукаючи в телефоні відповіла русо-волоса. 
- Давай домовимося – почала Зефондюн – Якщо вона не з’явиться до третього уроку ми разом підемо її шукати. 
- Добре, пиши номер – промовила спортивна дівчина простягаються телефон для додання контакту з написом «Блакитно-волоса психічка»  
Леанет хотіла виправити напис чи якось вмовити змінити напис, але Алекса забрала телефон як тільки отримала номер.  
- Ти справді будеш їй допомагати? – поцікавилася Міка. 
- Не бачу причини – впевнено відповіла Зефондюн. 
Дівчата покрокувалидо сходів де зазвичай збиралися перед уроками і на перервах. Розалі сиділа тихо і майже не подавала голосу поки дівчата говорили між собою. Як тільки пролунав дзвінок вона нарешті промовила: 
- Геройко, скажеш Фойко , що мене не буде на фізиці?  
- Так, звісно, а що таке? – стурбовано перепитала блакитно волоса дівчина. 
- Збираюся зробити те про що пожалкую – коротко відповіла чорношкіра дівчина і пішла у напрямку класу англійської. 
Подруги переглянулися. Було очевидно, що з Розалі щось відбувається, але допоки та сама не розповість їм доводиться лише здогадуватися.  
На уроці хімії вони сіли разом. Ердона не було. Зефондюн мала б радіти, але їх остання розмова не виходила з голови. Що їх могло поєднувати? Навіть, якщо б блакитно волоса дівчина спробувала згадати в неї б це не вийшло.  
- Яким урок у тебе фізика? – тихо спитала Міка. 
- Третім – також пошепки відповіла Леанет. 
- Думаєш вона вирішила допомогти цим двом?  
- Точно ні. Вона ніколи не допомогає тим кого бачила більше ніж один раз.  
- Точно... Ти ж не знаєш? 
- Про що? 
- Ходять чутки, що у неї пропагнозія. 
- Що це таке? 
- Це хвороба. Коли ти не можеш відрізняти обличчя людей, навіть, найрідніших. 
- І через це вона не з ким не дружить? 
- Спочатку це нікому не заважало, та потім якась дурепа зробила так ніби вона винна їй грошей і не хоча віддавати. Ніхто так і не зрозумів чи справді Розалі була щось винна чи та просто вигадала все. Та вони все одно віддали їй грошей. Великі гроші. З того дня всі в місті знають, що можна використати її якщо заманеться і та нічого не зможе довести. 
Зефондюн у ту ж мить стало шкода чорношкіру дівчину. Вона й не думала, що з нею могло бути щось подібне. Тепер зрозуміло чому вона ні з ким не спілкується. Та це не пояснює фрази яку вона кинула на останок. Про що вона буде жалкувати? Про те що допомогла знаючи, що історія може повторитися чи вона мала на увазі зовсім інше? 
- Давай прослідкуємо за нею – впевнено прошепотіла блакитно волоса дівчина. 
- Навіщо? Це її особистий простір. А якщо вона просто хотіла провести час з хлопцем? 
- По-перше у неї немає хлопця. По-друге якщо він, навіть, у неї є, то ми одразу втечемо як тільки переконаємося, що все буде добре. 
- Не подобається мені це. 
- Краще скажи, що у тебе третім уроком?  
- Математика 
- Тоді проблем не буде. 
Як тільки пролунав дзвінок, що скликав учнів на третій урок трійця покинула школу. Першою йшла Розалі. Блакитно волосі за нею. 
                                *** 
Чорношкір дівчина прямувала до найліпшої бібліотеки у місті. Логіка підказувала, що якщо ті двоє захочуть шукати подруг, то їм буде потрібно розкласти оголошення, а роздрукувати його можно було лише в бібліотеці. Прибувши до потрібного місця вона не поспішала заходити всередину. По-перше не хотілося щоб вони подумали, що за ними стежать. По-друге можно дізнатися багато цікавих речей підслуховуючи людей які про це не здогадуються. Почулися гучні крики із за збігом обставин відкритого вікна. 
- Може досить Алексо? – беземоційно промовила Кесі. 
- Звичайно – ледь стримуючи крик відповіла русо-волоса -  Невже тобі важливіший якись фільм за подругу яка невідомо де?  
Брюнетка нічого не відповіла, але здається ще більше розізлило спортивну дівчину. Вона зібрала папери і швидко вибігла з бібліотеки. Донька поліцейського зайшла в кафе, що було поряд щоб її не помітили. Через хвилину з бібліотеки вийшла і брюнетка. Розалі швидко попрямувала за Алексою. Те що ці двоє посварилися зіграло тільки на руку чорношкірій дівчині. Зараз було важливо зупинити її до того як дівчина потрапить до того як вона піде до її батька. Розалі на ходу почала шукати номер у своїх контактах. Перед тим як натиснути на виклик вона тяжко видихнула. 
- Пантеро? – перепитав голос з телефону. 
- Так – з очевидною злістю відповіла донька поліцейського – Слухай, Коул, мені потрібна твоя допомога. Прохай, що хочеш, але тобі потрібно спинути одну дівчину. Вона піти до відділу поліції і тобі потрібно не допустити щоб вона туди потрапила. Фотографію зараз відправлю.  
- Я звісно зроблю як ти попросила, але не думаєш, що це трохи дивно просити таке після того як ми не спілкувалися декілька років? 
- Давай відкладено твої звичні поради до більш влучної зустрічі. 
Перед тим як закінчити виклик дівчина почули тихий сміх який повернув її у дитинство. Чорношкіра дівчина задумалася: «Чому я раніше не наважувалася знову говорити зі старими знайомими? І чому з появою Леанет я змогла це зробити?». 
Розалі трималася на достатній відстані від русо-волосої. Перейматися їй було нічого адже десь поряд має бути план «Б». І ось вже за рогом було місце роботи її батька. Дівчина помітно напружилася. Та Коул вже чекав Алексу біля повороту. Він ледь не наїхав на неї з коробками. Донька поліцейського сіла за один із столиків в кафе і зробила вигляд, що робить замовлення. З цього місця можна було прекрасно чути їх розмову не напружуючи рецептори, що дісталися їй від батька.  
- Вибачте, я навіть не знаю як я міг не помітити таку красуню – медовим голосом прощебитав хлопець. 
- Дякую за комплімент, але мені вже треба йти – прибираючи руки які Коул непомітно поклав їй на плечі, промовила Алекса. 
- Чому б нам не присісти он за той столик – він указав на стіл за яким сиділа Розалі. 
Як тільки дівчина сіла за стіл чорношкіра дівчина згорнута меню. Русо-волоса здригнулася і хотіла вже втекти, але швидко отямилася. 
- Ви ж подруга тої блакитно волосої? – невпевнено почала вона – Ви прийшли допомогти?  
- Так, я допоможу. – з корисливою посмішкою промовила донька поліцейського – Та у мене умова. Ніякої поліції. Якщо ми не зможемо її знайти, то батьки самі до них звенуться, а так у нас буде фора і шанс знайти її живою. 
- Чому ви не впевнені в діях поліції? 
- Вони будуть тягнути до останнього і розглядати лише більш вигідні версії. Я ж вислухаю все, що ви скажете. 
Алекса почала вагатися. Розалі непомітно поклала свою руку на її і погладила самими пальчиками. На щоках дівчина з’явився рум’янець. Вона прибрала руку і відвернулася. Трохи заспокоївшись відповіла: 
- Добре, я згодна тільки знайдіть Міяку. 
Вона пішла до дому перед цим давши контакти тих хто міг хоч щось знати.  
- Мені починати хвилюватися? – спокійно спитав Коул. 
- Не треба. Краще скажи як мама? – швидко перевела тему чорношкіра дівчина. 
- Ні, не вийде. Розказуй куди вже влізла. – він схрестив руки на грудях і обперся об спинку стільця. 
- Добре, давай з самого початку. Десь з місяць тому до нас приїхала дивна дівчина з блакитним волоссям. Спочатку вона мені взагалі не сподобалася, та згодом ми розговорилися. Ти ж знаєш, що після того випадку я не з ким не спілкувалася двічі. Та це дівчисько біло наче жуйка. Каже: «Я звикла порушувати правила». І схоже я заразилася цим від неї. Може якось приведу до вас в кафе. 
- Тож поясниш, що це було? 
- Ти про що?  
- Ну те як ти її не дружньо тримала за руку. 
- А ти що приревнував? 
Від неочікуваності обличчя блондина залилося фарбами. Він прикрив рум’ялець рукою і зі злістю поглядав на Розалі. 
- Вона лесбіянка, якщо ти не помітив, Ромео. Тож твої залицяння ніяк би не допомогли. Та це було дуже смішно. 
- Смійся скільки хочеш... Отже їй подобається Міяка? Сама тому вона так відчайдушно хоче її знайти? 
- Скільки тебе вчити, зайчику. Перш ніж робити висновки знайди докази. Та я згодна з твоєю здогадкою. Це б все пояснило. 
Вони ще трохи посидіти допоки не принесли їм їхнє замовлення. За чашечкою кави двоє ще більше розговорилися. Чорношкіра дівчина почула гул в клумбі неподалік. Вона й так здогадувалася, що дівчата пішли за нею, але ніколи не завадить переконатися. 
- Доречі ти ж мені допоміг – почала Розалі – З мене бажання. Прохай все, що забажаєш. 
Наполовину звір задумався. Спокуса попросити щось від давньої подруги дитинства була занадто великою. Він би нізащо не попросив щось дороге. Хотілося просто щоб вона була поряд, як раніше. 
- Придумав – радісно промовив Коул – Я хочу щоб ми знову спілкувалися. 
- Ти, що не міг вигадати нічого краще? – з насмішкою відповіла Розалі – Я й так планувала це зробити.  
Чорношкіра дівчина повернула голову в бік клумби де ховалися дівчата. 
- Добре. Будемо вважати, що я дала тобі ще одне бажання. Та цього разу я буду загадувати. 
Поки наполовину заєць не встиг щось відповісти дівчина хутко наблизилася до нього і поцілувала в кутик губ, щоб склалося враження, що вони поцілувалися. Почувся гучний гул в клумбі. Донька поліцейського вже хотіла повернутися на своє місце, але Коул міцно, але з неабиякою ніжністю, притягув її обличчя назад. На цей раз вони поцілувалися по справжньому, що неабияк здивувало Розалі. Та все ж їй було цікаво, що буде далі. Він перемістив свої руки їй на плечі і, здається, тільки тепер отямився. Хлопець відсахнувся від неї. Почав прикривати своє розчервоніле обличчя збираючи речі. Вже за мить його не було. Дівчина так і залишилася сидіти на своєму місці не зрозумівши, що сталося. Тільки через декілька хвилин вона нарешті прийшла до тями. 
- А ти не змінився – лишень промовила чорношкіра дівчина посміхаючись. 
                                *** 
Двоє подруг слідкували за Розалі всю дорогу, але побачивши її в компанії хлопця почали сперечатися. Зефондюн не хотіла виконувати обіцянку, а Міка дорікали їй через це. Все ж Леанет послухалася подругу,і  вони припинили слідкувати за донькою поліцейського. Та вже за рогом зустрілися з винуватцем суперечки. Чорношкіра дівчина стала перед неми з схрещеними на грудях руками чекаючи пояснень. 
- І що це було? – спокійно спитала вона. 
- Ти про що? – намагалася перевести тему блакитно волоса дівчина. 
- Не придурюйся, геройко – з помітною злістю проказала Розалі. 
- Вибач нас, будь ласка – впавши на коліна почала благати однокласниця. 
Подруги переглянулися. Обоє не знали як реагувати. 
- Все добре, вставай – почала піднімати її Леанет. 
- Я все зроблю тільки не зліться – знову припавши до землі почала благати блакитно волоса подруга. 
Зефондюн присіла і поклала руки їй на плечі.  
- Підніми голову – тихо промовила вона  
Міка покірно виконала прохання. Її блакитні очі були схожі на бездонне море. 
- Ти можеш розповісти, що сталося? – стурбовано спитала блакитно волоса дівчина. 
- Зовсім скоро я маю їхати на олімпіаду. Мало того, що всі будуть дивитися так там ще будуть мої батьки. Якщо я не переможу вони не дозволять мені бачитися з вами… Мені страшно. 
- Все буде добре – подала голос чорношкіра дівчина – А якщо що, геройка тебе викраде, наче Рапунцель.  
Дівчата почали тихо сміятися.  Вони розмістилися за столиком в кафе і Розалі  розповіла все, що змогла дізнатися. 
- Тож у нас є місця де могли бачити Міяку – узагальнила Леанет – Ми маємо оббігати все місто заради мізерною можливості того, що вона буде там? Послухай, я дійсно не розумію з чим пов’язане твоє стрімке бажання допомогти, але було непогано відкрити хоч трохи тайн якщо ми вже погодилися допомагати. 
- Я розумію твою злість – почала чорношкіра дівчина – Та Міяка справді непогана. У вас було мало часу, щоб обгорити минуле, але повір вона не така. Ти б бачила її на уроках... тож мені захотілося їй допомогти по дружбі. Для тебе ж буде шанс таким чином вибачитися за вибори. 
- Не буду я вибачатися – прокричала Зефондюн – Це вона має благати про прощення на колінах.  
- Погоджуюся з Леанет – впевнено сказала Міка – Ти не знаєш через, що їй довелося пройти тож не тобі вирішувати за неї. 
Донька поліцейського приклала два пальці на перенісся і заплющила очі. Через декілька хвилин дівчина важко видихнула і встала зі столу. 
- Куди ти? – стурбовано спитала блакитно волоса подруга. 
- Шукати Міяку – сталевим голосом відповіла вона  
- Ти не впораєшся сама – переборовши саму себе промовила блакитно волоса дівчина у слід Розалі. – У тебе чотири можливі адреси. Навіть для нас трьох це забагато. Я допоможу, але тільки тому що ти просиш. 
- Чудова – радісно відповіла чорношкіра дівчина – У нас чотири локації: територія майбутнього, поселення звірів, дім Міяки і ... закинутий магазинчик? 
Дівчата вчиталися в адрес. Зрозумівши, що це підпільне казино вони переглянулися. Чи варто було розповідати про це Розалі? Перш ніж однокласниця встигла щось вдіяти Леанет викрикнула: 
- Я візьму магазинчик на себе. 
- Добре – не сперечаючись відповіла донька поліцейського – Я візьму територію звірів. Вам там все одно наврядче будуть раді. 
- Тоді на мені територія майбутнього – сказала Міка – Я знаю її найкраще.  
- Отже залишається будинок Міяки – тяжко промовила Зефондюн. 
- Все добре, не переймайся, я піду туди – тепло вимовило чорношкіра дівчина. 
- Ти з глузду з’їхала? – прикрикнула на неї блакитно волоса дівчина – Вам обом треба обійти величезну територію. Мені ж -  маленький магазинчик. Піду я. 
Перш ніж дівчата встигли щось відповісти дівчина попрямувала в напрямку казино. Їй дуже хотілося знову зустрітися з тим таємничим хлопцем. Вона почала ловити себе на думці: «Що такого мене в ньому заворожує? Він сам чи його таємничість яка змушує вгадувати хто ховається під маскою?» 
Коли Леанет опинилася біля магазину, то подумки покорала за думки які могли б завадити місії.  
Опинившись в підвалі вона почала оглядати приміщення в пошуках нашої втікачки. На превеликий жаль, її там не було, але був той кого їй бачити зовсім не хотілося.  
Ердон зі своїми друзями грали в більярд. Судячи з її попередніх навідувань він був тут не дуже популярний. Хлопець міцно прикріпити руки до поверхні столу через, що всі його мускули помітно напружилися. Він був сконцентрований лише на м’ячику. Удар. На полі залишилося тільки два м’ячі: білий і чорний. Ердон напружився ще сильніше. Його погляд був націлений на чорну кулю. За допомогою кия він хотів направити її на білу і закинути в лунку. Всі із захопленням спостерігали за його діями. Не помітно для себе, Зефондюн теж задивилася. В ту ж мить хлопець перевів погляд на неї. Він був, як завжди, насмішливим і викриваючим у ній все найпотаємніше, та цього разу щось змінилося, була ледь помітна м’якість. В голові знову прокрутилися його слова. «Невже нас і справді щось поєднувало? Навіть якщо так, що це змінює?». Зефондюн хутко відвернулася, так наче була застукали на чомусь соромному. Як тільки Ердон знову перевів погляд на м’яч дівчина знову поглянула на нього. Здавалося, розуміння того що вона дивитися додало йому сил і він влучно поцілив. Всі хлопці з його банди кинулися його обіймати, але той швидко відсахнувся і попрямував в її бік. Блакитно волоса дівчина хотіла втекти поки є час, але змусила себе залишитися.  
- Скажу чесно: несподівано бачити тебе тут – промовив він зі звичною насмішкою. 
- Я тут не вперше, але тебе побачити, чомусь, не здивована. – відповіла вона – Що зі своїми псами вийшов на прогулянку? 
Леанет було боляче казати ці слова, але вона розуміла, що повинна була зробити йому боляче, щоб він пішов і вона не встигла знову спитати про ті слова. 
Обличчя Ердона помітно потемнішало. Її слова вразили його набагато сильніше ніж вона думала. Здавалося, ось ось і він піде, та хлопець вхопив її за руку і потяг на гору. Зефондюн намагалася вирватися, але від цього він стискав її тільки сильніше. На дворі була сильна злива. Ердон зняв куртку і підняв над її головою, щоб вони пройшли до чорної машини, що стояла біля входу. Дівчина, як завжди, зробила по своєму: зняла джинсовку, примусивши відпустити руку, і сама попрямувала в автівку.  
По дорозі ніхто не промовив ні слова. Ердон – бо боявся зіпсувати момент. Блакитно волоса дівчина – бо знала, що якби він хотів просто поговорити, то не віз чорт знає куди. Вони приїхали до невеличкого, але доволі гарно облаштованого. На порозі хлопець все ж змусив зняти її джинсовку і залишити висихати. В приміщені був тільки один зонтик і взявши його з собою Ердон знову взявши дівчину за руку потяг на дах. 
На даху був невеличкий стіл з дерев’яним дахом над ним. Хлопець приобійняв її щоб вони помстилися під зондом і змогли добратися до укриття. Здавалося, тільки коли вони знаходилися так близько дівчина помітила їх різницю в зрості. Вона завжди дивилася на нього з висока не розуміючи, що він міг з легкістю відповісти їй силою. Тепер Леанет стало ніяково від розуміння, що він весь цей час няньчився з нею, наче з п’ятирічною. Вони сіли по різні боки столу через це Зефондюн не вдалося б уникнути його погляду. Настала тиша. Ніхто не наважувався щось сказати. 
- Кажи, що хотів – надувши щьоки промовила вона. 
- Мені, здається, це ти хотіла щось сказати – беземоційно відповів Ердон. 
- Я! Це ти мене сюди потяг! – обурилася блакитно волоса дівчина. 
- Добре, тоді я скажу. Мені набридло те що ти мені не довіряєш, постійно тікаєш кудись, але при цьому постійно шукаєш зустрічі і дивишся на мене як сьогодні... 
- Я тебе не розумію. 
- Тобі й не потрібно. Просто виріш нарешті як поводитися зі мною: відштовхувати чи притягати. Якщо вирішиш притягнути сама вирішуй наскільки близько. Якщо відштовнеш, то більше не перетинай рамки наших статусів. 
Леанет оторопіла від його слів. Він змушував її просто зараз розібратися в своїх почуттях. Зробити те, що вона ніколи не робила. Розум казав їй, що Ердон робив їй тільки погане і не слід довіряти йому. Серце ж згадувало всі прекрасні моменти з ним бабучичи в його діях лише позитивне. Здавалося, вона завжди бути відчувати протиріччя стосовно всіх. Буде бігти від усіх ховаючи своє серце за сімома замками аби тільки не впасти. Та колись вона все ж впаде от тільки підніматися їй доведеться самій адже в неї нікого більше не залишиться, то може не треба бігти? Дозволити хоч комусь відкрити своє серце аби потім не боятися вставати.  
Весь цей вони мовчали. Хлопець не став заважати їй думати. Зефондюн вже все вирішила, та навіть якби хотіла втекти це було неможливо. Парасоля була у нього, а під дощем без накидки вона піти не могла. Не тому, що боялася захворіти, а тому, що якщо вона потрапить під дощ він почне всмоктування в її шкіру. Дівчина помітила це з дитинства. І якщо Леанет зі своїм нульовин знанням у магії хранителів зрозуміла щось, то однокласник точно щось зрозуміє.  
Від нудьги він поклав на стіл. Зефондюн обежно простягла руку і ніжно взяла одну. Ердон закам’янів від неочікуваності. Здавалося, в його очах вибухнув феєрверк. Хлопець почав пильно оглядати її шукаючи щось в очах. Дівчина не витримала і опустила голову. Вперше вона не подивилася прямо в очі коли хтось так зробив. Блакитно волоса дівчина дозволила собі показати те що відчує насправді. Це було дивно , і на диво, приємно.  
Зефондюн почула як Ердон тихенько усміхнувся. Їй хотілося підняти очі і впевнено сказати, що це була лише хвилинна слабкість, та вона знала, що це було не так.  
- Можу я розуміти це як відповідь – з насмішкою сказав хлопець дивлячись як вона дивилася кудись собі під ноги при цьому міцно зчепивши їх руки. 
Блакитно волоса дівчина не хотіла відповідати і однокласник прекрасно це розумів, але навмисно хотів зробив це. Леанет пересилила себе і підняла голову. На очах з’явилися сльози. Напевно, її впевнене обличчя було більш схоже на обличчя злого хом’яка адже Ердон ледь стримувався щоб не розсміятися.  
- Добре, я не буду більше відштовхувати тебе. Будемо друзями. 
Схоже її останні слова трохи засмутили хлопця, але він не став показувати цього і з посмішкою поклав другу свою руку поверх руки Зефондюн. Вона здригнулася і здивовано подивилася на нього. Ердон ніжно посміхнувся і потягнув дівчину за собою. Вони знову йшли дуже близько під парасолею.  
- Тебе повернути назад чи відвезти до дому? – спокійно спитав хлопець коли вони спускалися по сходах до низу. 
- Якщо назву адрес – відвезеш? – впевнено відповіла блакитно волоса дівчина. 
- Без проблем. – з помітним смутком промовив він , та потім всміхнувся – Чому я не здивований? Пообіцяла і одразу ж порушуєш обіцянку. 
Леанет швидко обернулася і поглянула в його сумні очі. 
- Я не порушую – впевнено завірила дівчина – Це стосується не тільки мене тож я не можу розповідати без їх згоди. Тим паче це не моя ініціатива. 
Однокласник здивовано подивився на неї.  
- Леанейла, ти що вирішила мене сьогодні в могилу звести такими неочікуваними змінами.  
- Ти просто мене погано знаєш тому і дивуєшся і перестань мене так звати. 
- Це ж твоє повне ім’я... От мені цікаво, а хто тебе справді знає? Ти ж нікому не довіряєш. 
Зефондюн почала перелічувати людей в своїй голові дійшовши сумного висновку, що їй доведеться обирати з найбільш ймовірних претендентів. 
- Мабуть, бабуся з сестрою  
Ці люди були єдиними хто залишався з нею на відмінну від матері яка звикла тікати як тільки з’являються проблеми. Ця ж риса характеру передалася і їй. 
- А де вони зараз? – поцікавився Ердон  
- Далеко звідси. 
- А ти довіряєш своїм подругам? 
- Їм – так, собі – ні. 
Хлопець не очікував такої відповіді і просто застиг не розуміючи, що йому сказати. Вони під’їхали до будинку Міяки. Блакитно волоса дівчина не хотіла йти і Ердон це помітив. 
- Хочеш я зайду с тобою? Це ж будинок Шинелів? В що ти вже знову влізла? 
- Послухай, я дуже рада твоїй допомозі, але це випробування я маю пройти сама. Як тільки отримаю дозвіл від Розалі все тобі поясню, якщо ж вона не дозволить, то ти будеш знати як найменше щоб утриматися від її гніву. 
Він не хотів відпускати Леанет, але знав, що це полум’я ніхто не зможе втримати. Як тільки Зефондюн почула звук мотора десь за спиною рушила до дверей. Постукало. Через хвильку їх відкрила схвильована жінка. По її щоками текли сльози які своєю кислотою стирали ідеально нафарбований макіяж.  
- Місіс Шинель? – перепитала блакитно волоса дівчина. 
- Так, а ви хто? – насторожено спитала вона. 
- Я подруга Міяки  
- Кесі – перепитала жінка. 
- Так – невпевнено відповіла Леанет. 
Брехати їй не хотілося, але пояснювати хто вона така і чому вирішила допомогти знайти їх доньку теж не хотілося. Дівчину впустили в дім і провели до прекрасно обставленого будинку. Він виглядав дорого, але при цьому не нагромаджуючи приміщенням нікому не потрібним золотом. Все виглядало вишукано і стримано. Такою була сім’я Шинелів і такою ж була Міяка. В гостьовій вже сидів директор школи. Коли його жінка назвала хто до них прийшов він оглянув Зефондюн поглядом детектива який шукає якісь зачіпки. На секунду їй здалось, що він ось ось видасть її, але чоловік лише легенько кивнув.  
- Ти тут через Міяку? – строго спитав директор. 
- Так, ми з Алексою хвилювалися, що вона не виходила на зв’язок і не повідомила, що не прийде до школи. 
- Ми були так зайняті – почала мати зі сльозами на очах. Чоловік рану пішов на роботу. Я ж поїхала в сад. Нам би і голову не прийшло, що вона може кудись зникнути. Вже вдень , любий, подзвонив і сказав, що не бачив нашу дівчинку в школі. Я подзвонила покоївці і вони сказала, що дівчини не було з самого ранку.  Боже моя дівчинка... 
Жінка розплакалася. Містер Шинель ніжно обійняв її. Вони не боялися показувати свої почуття один до одного. Було зрозуміло, що вони справді люблять Міяку як і вони їх. Тільки вона соромиться своїх почуттів через батьків які звикли показувати їх першому незнайомцю. Тепер блакитно волоса дівчина краще почала розуміти її і їй стало соромно з через те що подругам довелося змушувати допомогти їй. 
- Я впевнена вона знайдеться, місіс Шинель. – з посмішкою і не зрозуміло звідки з’явившисями очима сльозами на очах промовила вона – Я... знайду її. Обіцяю! 
Погляд директора змінився. Тепер він дивився на Леанет не як на свою ученицю, а як на дівчину яка може врятувати його доньку. Чоловік відвів дружину до кімнати, а сам попросив зачекати його.  
- Я не сказав їй нічого – суворо промовив він – Та рано чи пізно обман викриється. Тож зроби так щоб він був виправданим. Місс Зефондюн я прекрасно знаю вашу репутацію в нашій школі, але мене трохи застережень ваші попередні вчинки. Не засмучуйте мою дружину і заповніть мене, що ви змінилися. 
Блакитно волоса дівчина не знала, що відповісти. Їй хотілося уточнити, що той мав на увазі, але вона наче закам’яніла. Дівчина навіть не знала як дійшла до кафе в якому вони збиралися зустрітися. 
- Хто, що дізнався? – спитала Розалі. 
- Єдине, що вони знають так це те що вона замовила декілька суконь вчора на сьогодні, але так і не забрала – повідомила Міка. 
- Отже вона не планувала тікати – підсумувала Леанет. 
- Хто зна. – відповіла чорношкіра дівчина – Що в тебе, геройко? 
- В магазині її не було – почала вона – Батьки нічого не знають, та ми хоча б знаємо коли вона зникла. Це було не ввечері і не до сніданку. 
- Викрали вночі,  як банально – саркастично сказала донька поліцейського. 
- А що в тебе? – з ледь помітною злістю спитала Зефондюн. 
- А у мене найцікавіше – почала Розалі – Звірі її на дух не переносять, але ходять чутки, що вона постійно бігає до якогось напів єдинорога.  
- Звірів ненавидить, але романи крутити не проти – саркастично сказала блакитно волоса дівчина. 
- Я попитала хто він і звідки – продовжила вона – Це найгарніший хлопець серед місцевих звірів. Не дивно, що Міяка бігає за ним. Та є новини помаштабніше. Зникла старша сестра Зіггі. Звірі лютують і хочуть влаштувати бунт.