8:Вибори

Дівчата відчинили двері  і побачило нове шоу яке влаштовало вже знайоме лице. 
- Новий день – нова вистава – сказала собі під ніс Розалі.  
На фонтані гордовито стояла блондинка з помітним коричневим волоссям яке почало відростати. Помітивши, що ніхто її не слухає дівчина, що є сили почала співати. Від її співу в’яли вуха, та і голос у неї був наче вона купила з народження. Та це допомогло тепер всі дивилися тільки на неї. 
- І так, ви мабуть всі мене знаєте – почала вона 
- Ще б не знати таку зірку – саркастично промовила чорношкіра дівчина  
- Хто там базікає? – крикнула дівчина- Так про що я? А точно. Мабуть всі мене знають як старосту клубу ораторів. Тож сьогодні наш клуб перетвориться на приймальну для бажаючих проголосувати за Патрісію Паркер. 
Всі легенько поплескали в долоні і розійшлись. Зіггі пішла до свого класу, а дівчата вирішили ще трохи потусуватися в коридорі до них приєдналася Міяка та її подруги.  
- Теж застали цю істеричку? – з насмішкою спитала рожево волоса дівчинка- вона так робить кожен раз коли обирають нового мера. 
-І часто у вас проходять ці вибори? – захоплено спитала Зефондюн  
-  Майже , щороку- спокійно відповіла Алекса  
- От і попалася – вдаривши кулаком по долоні промовила блакитно волоса дівчина. 
Вона взяла Розалі і потягла за собою. Вони направилася до клубу виробів з підручних матеріалів. Там була лише староста і Міка. Схопивши блакитно волосу подругу прямо посеред розмови дівчата направилися в бібліотеку. 
- Що трапилося ? – нічого не розуміючи спитала блакитно волоса подруга. 
- Схоже на нашу геройку напав прападок геройства – саркастично відповіла чорношкіра дівчина. 
- Мені потрібна інформація про всіх можливих президентів за останні років десять. – швидко протараторила Леанет. 
- Навіщо? – здивовано спитала Міка 
- Мені треба довести, що Патрісія Паркер позбулася своїх попередників. – перебираючи книги сказала Зефондюн  
- Ну і що це тобі дає?- з неочікованою злістю сказала нова подруга. – Нехай Патрісія не стане мером і , що далі? Ти станеш мером?  
- Навіщо це мені? – відірвавшись від книг сказала блакитно волоса дівчина- Все що я хочу, щоб мером стала чесна і віддана людина.  
- А чому ти думаєш , що цією людиною не може бути Місіс Паркер?  
Леанет оступилася. В її голові тільки і крутилася думка: « Чому вона так завзято хоче позбутися цієї людини?» Отямившись дівчина зібрала розплетене волосся під час суперечки.  
- Добре, ти справді маєш рацію. Хай буде мером. Мені то що ? 
Дівчата не породивши ні слова пішли до класу. Першим уроком була історія яку Зефондюн з кожним днем все більше ненавидила. Сьогодні офіційно у Розалі був перший день тож їй доведеться ще й представлятися перед усіма.  
Коли блакитно волоса дівчина потрапила в клас, то з подивом застала за своєю партою Полі яка воркувала з Ердоном. Дівчина демонстративно покашляла та блондинка навіть не здригнулася тоді як хлопець прдивився на неї благаючи поглядом. Вона помітила його погляд і швидко повернула його лице в свою сторону. В ту ж секунду на щоці , майже біля рота блистів ніжно-рожевий слід від її губів. Леанет непомітно для себе скривилася. 
Продзвенів дзвінок і всі поспішили розмістився на свої місця. Перспектива сидіти поряд зі своїм противником не дуже радувала Зефондюн,  але зараз було важливо зовсім інше – підтримати Розалі.  
Було помітно як вона нервує , через те, що дівчина постійно поправляла коротку спідницю, яка доречі їй дуже пасувала, та здавалося чорношкіра дівчина відчувала не дуже впевнено себе в ній. Блакитно волоса дівчина жвидко зрозуміла, що потрібно виправляти ситуацію , і окликнувши подругу демонстративно зняла джинсовку яку знімала хіба що в душі чи коли лягала спати. Всі перешіптувалися і розглядали спину Леанет на якій від шиї до поясу знаходилося величезна родима пляма. Хоч на ній і була кофта, але помітну різницю між шиею з переду і заду неможливо було не помітити.  
Розалі нарешті посміхнулася і перевела погляд на вчительку, яка вже закипала від люті.  
- Доброго ранку! – привіталася вона – Я – Розалі Остін. Перейшла сюди з «Офіційної школи для неординарних дітей». Впевнена всі ви знаєте причину по якій я тут, але попрошу всі претензії говорити мені прямо в обличчя, а не першіптуватися за спиною. Є якісь питання? 
Полі піднесла руку. І чорношкіра дівчина все ж вирішила вислухати її знаючи, що нічого доброго від неї чекати не слід.  
- Мені цікаво як твого батько допустили до роботи в поліції, а тим паче лейтенанта? – її слова наче отрута обпекли вуха подруги. 
Розалі не могла нічого відповісти. Вона просто закам’яніла від чого всі почали насміхатися над нею. Галас швидко спинила вчителька. С 
Чорношкіра дівчина все ще стояла із застиглим лицем. Зефондюн підняла руку.  
- Це питання не стосується теми . Вона не має на нього відповідати. – впевнено промовила дівчина 
- Місс Зефондюн, ще раз скажете щось без дозволу і підете до кімнату покарань. – просичала вчителька. 
Подрузі стало трохи краще. Вона сіла за парту позаду блакитно волосої дівчини. Упевневшись, що все з нею добре дівчина повернулася до уроку. Та на довго зосередитися не вдалося адже сусід по парті здавалося ось ось просверлить дірку в її спині. 
- Питай, що хотів? – не відриваючи очі від дошки прошепотіла Леанет. 
- Про що ти взагалі? – з насмішкою відповів хлопець навмисне гучніше ніж зазвичай. 
- Тихо – перевела злісний погляд на нього прикриваючись рукою – Ще одне покарання і мені доведеться протирчати в тій кімнаті до кінця дня. Будь певним я потягну тебе за собою. Кажи що хотів поки не помітила. 
- Добре – з більш м’ягким поглядом сказав Ердон – Що це в тебе на спині? 
- Родима пляма – не розуміючи питання відповіла Зефондюн  
- Вона тільки на шиї?  
- Ні, від шиї до самої дупи, доречі йти туди ж з своїми запитаннями. 
Та хлопець здавалося не чув насмішки над ним. Його здавалося зацікавив контекст її слів. 
Нарешті уроки скінчилися. Точніше для всіх вони закінчилися, а от блакитно волоса дівчина ніяк не могла закінчити з хімією. Якби вона робила цей проект з Загою, то давно б вже закінчила. Так ні, їй доводиться робити його самій адже напарник вирішив поспати. Леанет кожен раз дивувалися дивлячись як він кожен раз випускає книгу з рук і прикидається щоб підняти її і далі спокійно спати. Здається для вчительки це вже не новина тож вона пообіцяла поставити мені п’ятірку, навіть якщо я не закінчу. Та для Зефондюн - це наче виклик закінчити цю роботу до кінця. Коли залишалося додати лише кислоту дівчина перевела погляд на сусіда по парті. Він дивився на неї наче на якесь богемне створіння . У цьому погляді було набагато більше тепла ніж у його погляді на Полі. Здавалося він почав зустрічатися з неї лише для того щоб подражнити Леанет. 
- Можна поставити питання? – зореджена на роботі спитала Зефондюн 
- Давай – з помітною радістю в голосі відповів хлопець. 
- Ти почав зустрічатися з Поль через мене чи через те що вона тобі справді подобається? – виймаючи скляну паличку з пробірки .  
- Не те не інше – наче чекаючи цього питання відповів Ердон. 
- Тоді в тебе є якісь корисні цілі? – приклавши мармур, який збиралася додати, до скроні дівчина з насмішкою поглянула на співбедника. 
- Звісно , хто не буде зустрічатися з дочкою майбутнього меру заради вигоди?  
- Це бридко. Якщо хочеш зустрічатися з кимось одних грошей мало. Так, це непогано, а якщо їх не стане? Що тоді розлучатися і ділити повітря? 
З цими словами Леанет додала кальцій карбонат до пробірки і повернулася до Единберга. Наступні хвилини були як в сповільненій з’йомці: хлопець різко схопив її, обіймаючи всім своїм тілом, і повалив на землю. Ногою він відкинув стільці які попадали слідом за ними. Зефондюн нічого не розуміла, але встигла помітити, що щось трапилося з пробіркою. Почувся гучний вибух, і сусід чим душ вчепився в її тіло, майже повністю закриваючи її від осколків скла. На диво блакитно-волоса дівчина навіть не пручалася. У неї з’явилося незрозуміле відчуття спокою поряд з ним, наче він здатний вкрити її від усіх проблем просто будучи поряд. Все минулося. Ердон піднявся і простягнув їй руку. Леанет , навіть не помітивши цього простягнула йому правицю у відповідь. Сусід збентежено огледів її з голови до ніг. Тут Зефондюн відчула різку біль у руці і безпомилково зрозуміла, що це шматочок скла. Вона хотіла прикрити руку, щоб хлопець не помітив блакитної крові яка, очевидно викликала б запитання, але він здається і так це помітив і тихо сказав: 
- Зайдеш в медпункт, скажеш що це фарба. 
Він відсторонився від неї не даючи навіть подякувати. Вчителька, яка почувши вибух відразу сховалася під стіл, неспішно вилізло. Обтрусивши бруд зі свого ідеально білого костюму вона підбігла до нас. 
- Місс Зефондюн,  хіба ви не знаєте, що в цій реакції має виділитися газ? Навіщо було зачиняти пробірку? – протараторила хімічка активно жестикулюючи. 
Леанет не сподобалося, що весь її гнів був направлений на неї і її захотілося «коректно» їй відповісти. 
- По-перше це була випадковість – беземоційно і дивлячись кудись в підлогу промовила вона – По-друге я не знала яка це буде кислота , але тепер я знаю, що це – хлоридні кислота. Тепер, якщо ви не проти я піду до медпункту. 
Вчителька застигла не знаючи, що відповісти поки блакитно-волоса дівчина вийшла з класу тримаючи руку яка починала помітно пекти, що не могла означати нічого хорошого. По дорозі до назначеного місця Зефондюн почула знайомий голос. 
- Стійте, Леді Федіш! – прокричав голос десь з темряви. 
Через декілька важких кроків перед нею вже стояв бібліотекар. Його лице здивовано вглядалося в її обличчя, як і моє в його. Мало кому відомо хто я насправді. Якщо рахувати, то тільки мамі, але, здається, Червона Стріла теж його знає. Леанет швидко перемкнулася з цієї думки на тутешню ситуацію. Старий, здавалося, навіть не помітив різниці і продовжив впевнено говорити про своє. 
- МіссМо, вибачте що турбую, але вам потрібно негайно бути на виборах – протараторив він 
- По-перше звідки вам відомо, що я Леді Федіш? – вимогливо проказала Зефондюн- По-друге звідки вам вам відомо мою перше прізвище?  
На секунду в її голові пронеслась думка, що він міг бути Суперіоном, адже той теж в нашу першій зустрічі назвав її прізвищем бабусі. Від цієї думки її ледь не вивернуло. 
- Я найстарший з діючих хранителів тож повинен знати всіх власників реліквії в обличчя. І , особливо, їх перші фамілії. – бібліотекар говорив це голосом точно медом.  
Як би блакитно-волоса дівчина не намагалася забути думка, що він її напарник з кожною секундомір тільки підсилювалася.  
- Можно питання? – ніяково спитала вона 
- Звичайно 
- Якого каменю ви хранитель? 
На його обличчі розтяглася широка посмішка, незвична для того хлопця 
- 大風 
Леанет гучно видихнула, навіть не зрозуміла, що автоматично переклала з китайської. 
- Ближче до теми. Вам треба відправитись на вибори, де вас зустрінуть і простежити, щоб ніхто не порушував правила, особливо Патрісія Паркер. 
- Але я дала слово, що не буду заважати її обранню 
- А ви їй і не будете заважати. Просто стежити.  
Літній чолов’яга пошкутильгав до свого робочого місця. Зефондюн хотіла піти далі, але не була певна, що тоді їй вистачить часу. Тож довелося трансформуватися на ходу і прямувати до парку. 
Там було дуже тепло, незважаючи на пізню осінь. З подивом дівчина зрозуміла, що скоро хеловін, а там і її день народження. Їй нарешті виповниться шістнадцять і не буде так соромно, що вона молодше від усіх у класі.  
Гуляючи по парку хтось окликнув її на ім’я до якого вона досі не може звикнути. Леанет попрямувала на звук і побачила перед собою абсолютно незнайомі три обличчя. Висока чорноволоса дівчина швидко схопила її почала електризувати її волосся. Коли урок фізики нарешті закінчився вона оглянула моє абсолютно не розуміюче обличчя. 
- Ти що мене не впізнаєш? – здивовано спитала вона  
Зефондюн почала розглядати її, щоб хоч трохи пригадати. Перед нею стояла упевнена жінка років дванадцяти з зовнішністю к-поп айдолів та чорним волоссям коротшим ніж звичне волосся. З поміж усього вирізнялися неймовірно яскраві блакитні очі, не звичні для корейських генів. Одяг на ній був точно не для парку. Весь чорний, але з доволі легких і якісних матеріалів, що трохи покращували становище. Скільки б дівчина не розглядала її нічого не спадало на думку. Та в один момент незнайомка вирішила легенько поправити волосся сховавшись його за вухом. З під масивного чорного визирув ніжно-синій який одразу ж нагадав їй Собачку Ді 
- Ти та мала хранителька – здивовано сказала Леанет- Я думала тобі років дев’ять. 
- Мені дев’ятнадцять – з посмішкою відповіла чорноволоса дівчина- А це Чорний лицар. Він у нас трохи забобоний. 
Останні слова вона промовила трохи тихіше, але той кому вони були призначені все одно їх почув. Перед нею стояв парубок років дванадцяти тримаючи шолом від свого залізного обладунку у себе в руках. Його чорне як смола волосся постійно спадало на обличчя і для того щоб його прибрати він постійно закидав голову назад. Зефондюн помітила шрам на його шиї. Наче від ножа, але більш схоже на щось більше і елегантне. Також було зрозуміло, що цей шрам дістався йому в звичайному стані інакше його б тут не було.  
- Приємно познайомитися- простягнувши ліву руку сказала блакитно волоса дівчина, та швидко забрала її геть. 
Як би там не було, та цей жест дуже обурив Чорного лицаря. Про це свідчила його піднята від відрази губа. Він лише кивком привітався. Я перевела погляд на ще одного хлопця. Хоч вона й не бачила його справжнього обличчя, та обличчя яке було перед нею було дуже гарним. Леанет ще досі не зрозуміла як працює ця заміна обличчя. Здається, замість обличчя хранителя має бути обличчя найбільш важливої для вас людини, але чому тоді вони не однакові? Обличчя лицаря нагадувало невдоволене обличчя її бабусі. А Суперіона взагалі Ердона. Яким чином? Він точно не був тою людиною яку вона хотіла б бачити кожен день.  
Хлопець був блондином, очевидно пофарбованим з чорного. Одяг виглядав так наче на дворі зима, хоча було доволі тепло навіть для осені. Міка казала, що це не надовго і скоро буде сезон дощів.  
- Може досить розглядати мене? – з посмішкою спитав співбесідник. 
- Вибачте – ніяково відповіла Зефондюн. 
- Та, я вже звик – спокійно сказав він – Багатьох людей цікавить тільки зовнішність. 
- По-перше чому ти говориш «люди» так наче ти якесь божество? По-друге По статистиці 90% «людей» які кажуть так – не вважають себе гарними. 
Незнайомець здивувався. На його обличчі був коктейль з емоцій: нерозуміння, злість розуміння, співчуття. Через хвилину хлопець опанував їх і на обличчі знову була посмішка. 
- Схоже, вона з перцем. Так дивно відчути на собі все про що читав у книзі. 
- Про що ти? 
Він навмисне не відповів. Мою увагу одразу перехопила Собачка Ді. 
- Тож ти познайомилася з Фантазі і ми можемо перейти до справи. – протараторила вона. – Якщо у тебе є якісь питання то ми відповімо і перейдемо до справи.  
- Що мені треба зробити, щоб отримати пилок? – спитала блакитно волоса дівчина. 
Блондин почав сміятися. 
- Що, мала, вирішила «підлікуватися»? – проказав він. 
Леанет хотілося дати йому ляпаса, але поранена рука підлісно заболіла. Тож вона просто кинула на нього злісний погляд.  
- У тебе мабуть виникли запитання коли хранителі тобі пояснювали? – зі спокійною посмішкою сказала брюнетка. – Ми отримаємо пилок за наш вчинки коли наші сили почали пробуджуватися. Зазвичай це відбувається у дитинстві. Достатньо врятувати хоча б одного. Та схоже коли твої сили пробудити ти навпаки погубила чиєсь життя і тепер повинна виплачувати борг. 
Зефондюн була дуже здивована чути щось таке. Та їй хотілося дізнатися більше. 
- Не могли б ви розказати про свій досвід? – ніяково спитала блакитно волоса дівчина. 
- Добре, але наступного разу звертайся до мене: Іма. 
- Іма? 
- Скорочено від Ізмаїла. Що ж моя історія не відрізняється від сотні інших історій хранителів. Коли мені було дев’ять мене й інших дітей викрали і помістили в якусь лабораторію. Кожного по черзі підривали до себе , але коли вони верталися, то виглядали так наче з них висмоктали всі соки. Я розуміла, що черга скоро підійде до мене і тоді ці люди точно від мене не відчеплються .  Тож я сказала їм: «Годі рюмсати! Нам потрібно зібрати всі наші сили тож вивертайте кишені.» Ми почали скидати все, що в нас було. За допомогою скріпок зробили ключ і відмінили камеру. Потім роздяглися і з одягу зробили мотузку. Завдяки ній спустилися. Я була остання хто мав спускатися. Тож вартові встигли схопити мене і потягли до ватажка. В той момент я зібрала всі сльози, що просили діти і створила цунамі. Так я врятувала себе і ще багацько дітей. 
Схоже, Іма, була рада розповідати цю історію. Чорний лицар, навпаки хотів якомога швидше закінчити, але його погляд зовсім суперечив його діям. Лізти в їх справи дівчині не хотілося, але якби вони були разом було дуже цікаво. Ці двоє наче протилежності один одного. Не зрозуміло чому в голові у Леанет одразу прийшла аналогія про неї з Ердоном. Захотілося вдарити себе за цю думку. Та ця набридла  швидко зникла поступившись розумінню, що монстр який схопив Собачку Ді могла бути та дивна жінка. Зефондюн боялася питати прямо, адже не відомо чи можна їй довіряти, але все ж це б трохи допомогло. 
- А ви не знаєте хто вас тоді схопив? – невпевнено спитала блакитно волоса дівчина. 
- Сама я його не бачила, та батьки сказали, що відповідальний вже за ґратами. 
Схоже Іма або нічого не знає або каже правду. Доведеться розбиратися з цим самотужки. Та в її розповіді все ж були деякі не відповідності. 
- Ви сказали, що ми можемо отримати пилок за врятованих людей коли ми використовуємо здібності. Та ви використали здібності коли всі вже були врятовані. – сказала вона. 
На обличчі чорноволосої дівчини з’явилася лукава посмішка. Вона нахально вщипнула Леанет за щьоку. 
- Молодець. Ти ставиш дуже правильні правильні питання. – з посмішкою відповіла Собачка Ді. – Всі хранителі мають здібності з народження, але їх дуже багато тож потрібно було якось поділити на групи. Всі ми четверо належало до групи Лідерів.  
- Лідерів? – перепитала Зефондюн – Що це означає?  
- Це означає, що незважаючи де і як буде проходити бій хранителі повинні слухатися нас. – зі схрещеними на грудях руками відповів Чорний Лицар. 
- Та це не все, що тобі потрібно знати – продовжила Іма – Ми четверо не просто відносилося до категорії лідерів. Ми – пращури першовідкривачів які наклали на свої камені певні закляття. Це була ініціатива Майї. Вона відчувала загрозу з боку маніпуляторів тож обрала наших предків як стримуючу силу для них. Вони провели ритуал який має захищати носіїв цих каменів від впливу маніпуляторів. Всі четверо розійшлися по планеті обравши кожен свою зону яку мали контролювати. Та є певна проблема. З століттями сила закляття почала слабшати тож ми тут лише для підстраховки. Головне не дозволяєте їй залізти в свою голову. 
Голова блакитно волосої дівчини гуділа від кількості інформації. Щоб там не було, треба було сконцентруватися на завданні. Рука боліла куди сильніше. Головне, щоб це не завадило завданню. Вони перемістилася до сцени де кожен з учасників виголошував промову. Зефондюн помітила серед натовпу батька Розалі. Схоже, сюди підключили навіть поліцію.  
Нарешті на сцену вийшла Місс Паркер. Вона з насмішкою оглянула всіх. Коли її погляд зупинився на мені її обличчя змінилося. В очах з’явився помітний страх. Жінка швидко перевела свій погляд на інших.  
Патрісія Паркер почала співати замість звичної промови. Вуши почали гудіти, а серце наче хтось обрав окропом. Здавалося, це відчуває не тільки блакитно волоса дівчина. Всі глядачі, що вже підписали бланки почали жамкати їх і брати нові відмічають там її ім’я. Четвірка швидко зрозуміла, що шоу вже почалося.  
Чорний лицар почав спиняти натовп голосувальників які йшли, щоб віддати свої голоси до будки. Собачка Ді сіла на землю, завчасно перетворившись, посадивши перед собою іграшку заплющила очі і бочала щось бубніти собі під ніс. Леанет не знала, що їй робити. Вона вперше стикалися з цими хранителями і не знала ні їх здібностей ні те, що можна було використати.  
- Щоб на моєму місці зробила Леді Баг? – подумала Зефондюн. Вона завжди так робила коли не була впевнена в своїх діях. Леді Баг продавала їй впевненості.  
Блакитно волоса дівчина не знала якими здібностями володіє камінь Патрісії , але неважко було здогадатися, що це спів. В голові одразу зародилася думка: «А якщо перерізати їй горло?». Жахнувшись сама від себе Леанет одразу відкинула цю думку. Та в ній була доля правди. Тільки було достатньо перекрити дихання. 
Зефондюн хотіла сказати про це Імі. Та вона не реагувала на голос. Блакитно волоса дівчина почала штурхати її і та замертво впала. 
- Ізмаїло! – почувся нестямний крик Чорного лицаря. 
Він без сил опустився на землю. Натовп одразу прорвався до будки. Леанет була нажахана. Їй хотілося сісти на землю і притиснувши коліна до голови просто розревітися.  
- Стоп! Це не мої думки. Це все вона! – подумки проказала Зефондюн і кинула злісний погляд Місс Паркер яка все співала. 
- Вони витратили всі сили на боротьбу- з печалю промовив Фентезі. 
Вони залишилися вдвох. Розуміння, що вони можуть наслідувати долю їх партнерів по команді дуже лякала. Леді Федіш зібрала останні сили в кулак.  
- Можеш відволікти її? – впевнено спитала вона. 
- Як? – не розуміючи спитав напарник. 
- Що ти вмієш?  
- Я можу створити все, що зможу уявити. 
Зефондюн почало думати, щоб могло відволікти Патрісію. На думку одразу спадала донька, але чи в гарних вони відносинах? Можливо її поява лише розізлить її. Дівчина почала терти амулет і в її голові з’явився план. Цим можна було відволікти Місс Паркер і спростувати всі чутки, що вона перероджена Майя Федишин. 
Блакитно волоса дівчина шепнула йому на вухо, щоб той уявив Майю, а сама почала тихенько підбиратися до лиходійки. Часу не було невідомо коли захист перестане діяти.  
Коли Леанет була за сценою почалося шоу. Посеред поляни оповита синім димом стояла сам Марк Федишин. Вона була одягнена в легкий, але доволі дорогий одяг. Її зелені очі горіли від злості. 
- Як ви всі посміли! – крикнула вона – Як ви посміли ганьбити мою славу при цьому ходячи на моїй землі? Цей світ був створений для миру, а не для того, щоб називатися на його невинності. 
Голос Патрісії помітно здригнувся. Вона знала, що це очевидна магія, але страх не покидав її душу.  
- Ти не справжня! – крикнула жінка – Це все витівки цього недолюбленого уродця.  
Хлопець почав зикипати. Сили почали слабшати, але Леанет вже була за спиною Місс Паркер. Одним рухом преставивши їй до горла катану.  
- Відпусти їх – впевнено сказала Зефондюн. 
- А то що? – з насмішкою відповіла вона – Ти не вб’єш мене. У тебе забракло духу. У Майї б не забракло. Та ти навіть не гідна зватися її реінкарнацією.  
Тіло блакитно волосої дівчини переповнила лють. Їй хотілося доказати, що Патрісія не має рації, але тоді вона ще більше підтвердить чутки про себе. 
Різким рухом дівчина руку жінки і залишила глибокий поріз на зап’ясті. Цього було достатньо, щоб та злякалася і припинила співати і цього ж було достатньо, щоб доказати їй чого вона варта. 
Різкий біль у пошкоджений руці змусив її вчепитися в руку. Хотілося здерти шкіру, щоб завершити страждання. Всі почали розходитися по домівкам. 
- А що буде з голосуванням? – поцікавитися блакитно волоса дівчина. 
- Скоріше за все переможе ця карґа – почесуючи зап’ястки, очевидно перенапружені магією, сказав Фантазі. 
- Але вона ж махлювала – не розуміючи промовила Леанет. 
- Наше завдання – Захист. – спокійно відповіла Іма – Скоріш за все звернуться до Відьми Наури. Тільки пророк скаже як краще діяти. Доречі хто там зараз володіє каменем? 
- Шаума Шафран. – спокійно відповів Чорний Лицар – Але вона давно відійшла від справ. Мабуть готуючи наступницю. Дівчина рано втратила батьків ще й ця магія. Наврядче це буде швидко. Тож мабуть звернутися до Місс Сесіл. 
Почувши знайоме ім’я Зефондюн оживилася. Треба буде завтра розпитати як все пройде. Вони розійшлися хто куди. В перевулку дівчина перетворилася. Кров почала текти набагато сильніше довелося шукати бинти в сумці. Також вдалося знайти галтук з першого класу і два непоганих олівці. Наклавши турнікети і перев’язавши рану Леанет рушила додому.  
Там вже була розлючена мати. Побачивши темно-синю пляму, що проступила на джинсовці та ще більше розлютилася. Їй хотілося накричати на мене, але натомість жінка підійшла і тихо промовила: 
- Потім поговоримо. 
Це було ще гірше ніж отримати покарання просто зараз. Дівчина швидко побігла по сходах до своєї кімнати. Увійшовши кинула сумку на ліжко, але її перехопили міцні руки Ердона. Зефондюн була шокована побачити його тут.  
- Ти обіцяла піти до медпункту,  а сама верталися невідомо де – зі слістю промовив він. 
- Як ти сюди потрапив? І чому піклуєшся про мене хоча зовсім недавно подався як ще той мужлан. – нерозуміючи сказала блакитно волоса дівчина. 
- Я хотів виправити своє перше враження. 
- Але навіщо? Я тобі ніхто. Ти мені огидний, а своїми діями ще більше примушуєш задуматися чи все це не навмисно, щоб я довірилася тобі. Невже це ще одна твоя гра? Я зрозуміла. Ти хочеш примусити мене закохатися в тебе, щоб помститися за те, що я тебе відшила?  
- Якщо я скажу правду ти все одно не зрозумієш. 
- Чому це? Кажи я тебе уважно слухаю. 
Він затих. В його голові відбувалася боротьба яку Зефондюн не могла прочитати з його обличчя. Все ж Ердон гучно видихнув і поклав сумку, яку весь час тримав у руках, на ліжко.  
- Я не збираюся тобі нічого доводити. Думай, що хочеш. Ти все одно зробиш як тобі заманеться. Нікого не послухаєш і зробиш комусь боляче. 
Очі хлопця були наповнені печалю і незрозумілим блиском. Здавалося, цей блиск був і в очах блакитно волосої дівчини. Та, що це? Почуття чи щось більш сакральне і відоме лише їм двом.  
Перед тим як піти хлопець оглянув бинти і примусив все ж піти в лікарню. Вечір зустрів їх неперевершеним заходом сонця. 
                                    *** 
Розалі сиділа в своїй кімнаті. Почувся тихий стукіт в двері. Дівчина відклала блокнот в якому малювала і пішла до кухні. Там вже покірно чекала тарілка з картоплею, сосискою і горохом. Батько поглядом запросив її сісти навпроти. Була повна тиша. Чутно лише скрежет вилок об фарфор. Чорношкірій дівчині не терпілося розповісти як пройшов її день, але під пильним поглядом батька все бажання вивітрювалося.  
- Як пройшов день – беземоційно сказала вона просто дотримуючись етикету.  
- Непогано. Ми сьогодні мали піти на вибори, але плани різко змінилися . Та це на краще. Чув там спинився такий галас – зі звичною піднесеністю в голосі відповів Містер Остін. 
- Чому ти не питаєш як мій перший день в школі? – понуро спитала Розалі. 
- Я впевнений, що ти показала себе як найкраще. – з повагою в голосі відповів чоловік. 
- Сьогодні я почула дещо дивне – побоюючись почала вона – Сара спитала мене «Як твій тато зміг отримати таку високу посаду, навіть, попри те що він звір?». Я хотіла як завжди відповісти, що ви досягли усього самі, але в голові зародилася думка: « А й справді. Як? На такі високі посади допускають лише людий без єдиного натяку на схрещену кров». Можете розвіяти ці думки, будь ласка. 
Обличчя Містера Остіна перекосилося. Він гучно вдарив рукою по столу.  
- Я не маю виправдовувати перед тобою – зі злістю сказав чоловік – Я стільки разів падав на коліна перед людьми, щоб досягти цього. А тепер моя власна донька підозрює мене... 
Чоловік-олень гучно видихнув. Трохи перерви перенісся сказав звичним піднесеним тоном: 
- Ти сьогодні якась сумна. Ти приймала «веселі пігулки»(Happy pills) ? Думаю, не треба нагадувати, що буде якщо їх не приймати, Розаліндо. 
Чорношкіра дівчина швидко поїла і побігла до своєї кімнати. На столі стояла жовта пластикова пляшечка з пігулки. Взявши одну вона випила її і опустилася на підлогу по дверях. Таблетки одразу почали діяти. Дівчина гучно засміялася. Сльози які вона хотіла виплакати вийшли разом зі сміхом.  
                                     *** 
Настала ніч, а разом з нею вілізає вся нечисть. Місс Паркер опустилася в поклоні перед жінкою повністю закутану в червону тканину. Вона сиділа на власному троні, в очевидь зробленому нею самою.  
- Ну і як ? – з насмішкою спитала жінка в червоному – Зустріч із самою реінкарнацією славетної Майї Федишин. 
- Насправді, я думала, що це просто жарти – захоплено почала Патрісія – Було смішно дивитися в її розгублене обличчя, але... – вона перевела погляд на перев’язане зап’ястя – Ця дівчина гідна цього звання. Навіть більше я думаю ви маєте рацію. Вона та сама з легенди. 
- Всьому свій час, а поки продовжуй слідувати плану – спокійно сказала жінка. 
Вона перевела погляд на фреску зображену на стіні. Там була Леанет серед гори трупів. Вона стояла на них наче королева. Одне її око було блакитне інше зелене. На обличчі шалена посмішка і величезна кількість крові.