7: Місія: Потоваришували з сусідкою

Зефондюн прокинулася від того що Велсон ледь не втиснув її тіло до площини ліжка. За цей тиждень блакитно волоса дівчина вже відзвичаялася прокидатися з клубочків ниток на своєму животі. На диво мама його добре відгодувала незважаючи на роботу. Можливо так вона хоче помиритися. Знаючи маму вона погодиться на все аби отримати бажане. Можливо варто спробувати побути лялькою перед вітчимом заради мети. Хай там як Леанет покидала зошити в свою сумку в якій здавалося є декілька чорних дір, але з позитивним для неї ефектом. Зефондюн пішла до школи, але не встигла дівчина переступити поріг як побачила як всім відома трійця з Загою у своєму складі знущалися над Розалі. Та просто стояла поки ті все говорили і говорили образи в її сторону. На підлозі не далеко від них лежала особа схожа на напів людину напів кота вся в синяках.  
Блакитно волоса дівчина прискорила крок .  
- Що думаєш якщо ви новенькі , то ми перестанемо вас цькувати? – з насмішкою сказала Міяка.  
Одним кивком вона наказала Алексі вдарити чорношкіру дівчину. Леанет хотіла завадити, але була занадто далеко. На диво дочка поліцейського легко ухилилася від удару і знову стала в свою звичну стійку. Всі четверо дивилися на неї з бажанням задушити її. Алекса знову замахнулася, але на цей раз її спинила Зефондюн і одним рухом звернула руку дівчини за спину.  
- Досить – спокійно сказала колишня подруга.  
Трійця покірно відступили і і пішли до будівлі школи. 
- То ти тепер з ними? – спокійно сказала блакитно волоса дівчина відчуваючи смуток на серці. 
- Так, ці два дні які я провела з ними були у сотні разів краще того який я провела з тобою. – промовила чорноволоса дівчина навіть не дивлячись у її очі.  
Зага просто пішла залишивши Леанет з своїми емоціями сам на сам. Їх в одночасно хотілося сісти і про то розревітися і в тот же час розуміти, що це не її вина , вона робить це через Червону Стрілу.  
- Дякую – винувато сказала дівчинка кішка до них . 
- З тобою все добре? – стурбовано спитала Розалі. 
- Так, дякую – з посмішкою відповіла вона і пішла до школи. 
Чорношкіра дівчина послідовна за нею. 
- Ты не хочеш мені подякувати? – нахабно спитала Зефондюн. 
- За що? – здивовано перепитала донька поліцейського - Я сама прекрасно справлялася і без твоєї допомоги.  
- Чому ти так ненавидиш мене? – зі злістю вхопивши її за руку спитала блакитно волоса дівчина. 
- Скажемо так я живу за правилом: Одна зустріч – одна поміч. Я вже допомогла тобі тож не очікуй на мою милість.  
- Ты не вважаєш це дивним? При першій зустрічі допомагаєш, а далі поводився наче з незнайомцями. 
- Це вже точно не твоя справа місс «Бачу бійку – треба помогти»  
Розалі вирвала свою руку і пішла далі обминаючи величезний фонтан в який ненароком вступила. «Вона посковзнеться» - подумала Леанет.  
- Що сталося? – здивовано спитала Міка котра сиділа на лавці і підійшла до неї. 
- Та ось хотіла потружитися – спокійно відповіла Зефондюн. 
- Краще до неї сьогодні не лізь. – знервовано сказала подруга – Вона сама по собі має характер який не всім підвладний так ще й ця справа з переходом.  
- Так я знаю вона моя сусідка, але чому вони так різко переїхали?  
- А ти не чула? Школу для монстрів і напів людей зруйнували. Тож всіх учнів перевели до інших шкіл.  
- А чим та школа відрізнялася від цієї? 
- Нічим. Тільки там не знущалися над тим хто ти є і хто твої батьки. 
- Про що ти?  
- Ходімо. Мабуть Міяка зі своєю бандою вирішили вдруге влаштувати шоу тільки зараз все буде набагато гірше.  
Великий коридор як завжди був битком набутий учнями. Тільки ближче до середини був утворений майже рівна куля. Ніхто нічого не робив всі просто дивилися. Деякі навіть сміялися. Ледь як,  спеціально наступають всім на ноги, блакитно волоса дівчина пролізла через них і змогла притягнути за собою однокласницю. В середині імпровізованого кола лежала Розалі яка, очевидно, посковзнулася через вологий черевик. Перед нею стояли відомі трійця яка тепер стала квартетом. Дівчина з великою кількістю макіяжу тримала величезне відро наповнене невідомою суміщю. Міяка присіла і піднявши голову чорношкірої дівчинки , почала говорити до неї: 
- Ми хотіли вчинити з тобою так як вчинили з усіма іншими, але ти спитала опір. Це зовсім не весело, а знаєш, що буде весело? Десять літрів водички з озера Страху.  
- Ні, ні – все повторювала дочка поліцейського.  
Рожево волоса дівчина почала тримати її за коси, щоб на неї не потрапила ні краплина води.  Дівчина ім’я якої вже вилетіла з голови вже приготувалася лити воду, але в останній момент Леанет закрила її своєю спиною. Перед очками все почало плисти. І ось вона опинилася в повністю чорній кімнаті. В ній де коли з’являлися люди з її спогадів, але сказавши хоч слово зникали. Посеред темряви стояло величезне дзеркало, тріснуте по середині , з боків покрите малесенькими шматочками які мали б відпасти , але міцно тримаються створюючи ідеальне коло. Зефондюн поглянула в дзеркало і побачила себе, вона виглядала так ніби зовсім не бачила світла , її руки були покриті темною, густою, вже застиглою масою без сумніву це була кров. Неочікувано відображення посміхнулося: її посмішка була лукавою, з гострими як бритва зубами які постійно прокушували губи, що і з блакитно волосою дівчиною траплялося не в перший раз.  
- Хто ти така? – впевнено, але з помітним сумнівом сказала Леанет  
- Я – це ти.  
- Чому ти тоді виглядаєш так? 
- Тому що я з майбутнього. Того майбутнього де ти дізналася правду про своє минуле і не змогла її прийняти. 
- Я прийму правду якою вона б не була. 
- Ми обоє знаємо, що це не так. Ти боїшся. Хоч не хочеш це визнавати, але ти боїшся, що не будеш відповідати тим очікуванням які склалися про тебе у людей. Ти шукаєш собі друзів не для того, щоб проводити гарно час. Ні коли тобі стане погано ти все одно закриєшся від них. Ти просиш людей відкритися тобі хоча сама не робиш цього у відповідь. Подумай над цим. Може перед тим як вимушувати Розалі впустити тебе в своє життя тобі слід показати їй хоч краплю свого? 
Зефондюн прокинулась від гучного сміху. Всі довкола тицяли в тебе пальцями. Лише трійця дивилася на тебе з насмішкою. 
- Ми так довго шукали тебе малярко, а ти весь час продовжила ставати на нашому шляху.  
Блакитно волоса дівчина не розуміла що відбувається. Чорношкіра дівчина,  яка вже підвелася, допомогла це зробити й Леанет.  Вони пройшли через товщу людей серед яких Зефондюн помітила вже знайому погано пофарбовану блондинку. Хоч вона й була нахабно тоді, але все ж дослухатися поради і почала слідкувати за своїм волоссям.  
Розалі потягла блакитно волосу дівчину до туалету. З перших секунд коли Леанет поглянула у дзеркало, то зрозуміла чого всі реготали. Макіяж розтікся і всі побачили її білі вії. Зефондюн жахнулася. Вона представила, що буде якщо вибереться з туалету. Всі будуть насміхатися з неї навіть вона їх знову намалює. Блакитно волоса дівчина просто дивилася в дзеркало і намагалася зрозуміти як їй діяти , але єдиним розумним варіантом була втеча. Знову. 
- Слухай, я можу чимось допомогти? – невпевнено промовила дочка поліцейського. 
- Допомогти? – саркастично перепитала її Леанет- А як же твоє правило: « Допомагати лише раз» ? Чи ти вирішила допомогти вдруге томущо тобі стало мене шкода? Зрозумій мені не потрібна твоя жалість. Пожалів мене може кожен, а от поважати ні. Якщо хочеш не дружи зі мною. Як бачиш я все одно залишусь одна. 
Розалі нічого не могла сказати у відповідь тому просто пішла. Зефондюн, яка ледь трималася на ногах, скотився на підлогу і хотіла розплакатися, але сльози все ніяк не виходили наче їм заборонили це робити.  
Продзвенів дзвінок на урок. Блакитно волоса дівчина дочекалася поки все стихне. Все ж дівчина вирішила на малювати знову вії. Який сенс якщо вони все і так бачили? Леанет постукала і впевнено сіла на своє місто. Вчителька з біології на відмінну від інших нічого не помітила. Зате Ердон весь урок лише й розглядав обличчя.  
- Вони справжні? – все ж спитав з лукаво посмішкою він 
- Ти що знущаєшся? – не відриваючись від дошки тихо прошептала Зефондюн.  
- Мені просто було цікаво. Чому ти так боялася їх показувати? Як на мене з ними Ты стала ще гарнішою. 
Схоже його пастка спрацювала адже блакитно волоса дівчина здивовано відвела погляд від дошки і поглянула прямо йому в очі. Леанет не збиралася відводити погляд натомість хлопець в перші ж секунди втратив свою стійкість і перевів погляд на дошку. Зефондюн відчувала свою беззаперечну перемогу, та як тільки діасина перевела погляд на дошку, то зтикнулася зі злісним поглядом Місіс Берклі. 
- Місс Зефондюн я гадаю ви знайдете час вирішити цю біологічну задачу якщо маєте час задивлятися на хлопців.  
- Так – з посмішкою сказала Леанет.  
Що ж вона знову програла цьому недоумку. Здавалося він зробив це навмисне: змусив повірити, що у нього є до мене почуття. Що ж я дам йому те що він просить, а потім поступлю з ним так само як він зі мною сьогодні.  
- Ненавиджу тебе – тихо, крізь зуби промовила блакитно волоса дівчина коли впала з парти. 
- І я тебе – з посмішкою, навмисне гучніше ніж звичайно відповів він.  
Дівчатка почали шептатися і хихикати. Зефондюн в цей момент хотіла вкинути в нього крейду.  
Урок закінчився і Міка одразу потягла Леанет за собою. Вони опинилися біля кабінету директора. 
- Що я вже накоїла? – сердито спитала Зефондюн. 
- Нічого – спокійно відповіла блакитно волоса подруга- Директорка попросила мене показати нашим монстрикам школу. Зазвичай цим займається Зага, але по зрозумілим обставинам , новеньких назначили мені, але я сказала, що сама не можу тож запропонувала тебе в я кості моєї помічниці.  
- Почекай, я маю знову зіткнутися з Розалі? Нізащо. Я звалюю. 
- Чого? Ти ж начебто хотіла подружитися з нею. 
- Так, але я накричала на неї недавно тож думаю вона наврядче погодиться.  
- Все буде гаразд. Головне не робиться тут.  
Двері директорської відчинилися і з неї вийшли і виповзла купа нових невідомих обличь. Деякі були більш схожі на людей, а деяких можна взагалі прийняти  за справжнього звіра.  
Більше часу розмовляла Міка, і це дуже радувало Зефондюн вона мало, що вивчила в школі , та й розмовляли їй щось не хотілося. Вони вийшли в центральний коридор, де зазвичай збиралися всі. Краєм ока блакитно волоса дівчина помітила Ердона. Він розмовляв з якоюсь дівчиною. Леанет перевела погляд на нових учнів які тим часом шепталися між собою. Розалі також приєдналася до дискусії,  тихенько перешіптуючись і сміючись з дівчинкою схожою на ходяче желе.  
- Що смішного? – поклавши руки на боки грубо спитала Зефондюн. 
- Та нічого – з насмішкою відповіла чорношкіра дівчина- Просто ми заклалися , що наш Дон Жуан навіть не замислюючись знайде собі нову лялю. І схоже, що ставка спрацювала.  
Блакитно волоса дівчина знову поглянула в сторону однокласника який очевидно не просто спілкувався з подружкою. Здається цей хлопець робить два ходи вперед поки Леанет не може навіть зробити і кроку. Гра яку Зефондюн планувала закінчилася навіть не почавшись. Тут до них розваленого підійшла тепер четвірка .  
- Що сталося малярко? Хлопець обрав іншу? – зробивши співчуваюче обличчя сказала Міяка з насмішкою.  
- Ты про що? – здивовано відповіла блакитно волоса дівчина- Ми з ним навіть не друзі. І я не розумію яке тобі до мене діло . Хіба ми з тобою не вороги? 
- О так ми вороги – з шаленим поглядом відповіла рожево волоса дівчинка – Мені просто хотілося погратися з тобою перед тим як зроблю дещо. Алекса! 
Не встигла Леанет зметикувати , як на неї зі стелі вилилося сім банок різнокольорової фарби, кольорів райдуги, але це не мало ніякої різниці ,адже коли вона почала рухатися ,щоб хоч якось стерти з обличчя цю фарбу, то всі кольори почали змішувати утворюючи огидну коричневу масу. Зефондюн просто стояла посеред коридору ловлячи насмішливі погляди. Неочікувано з її вуст вискочив смішок. Потім ще один і ще один. Все переросло в гучний сміх який розноситься по школі відлунням. 
- Що смішного? – розсержено крикнула Міяка.  
- Просто ви думали, що таким чином помститеся мені, – відповіла блакитно волоса дівчина намагаючись потрохи відверти фарбу з волосся – а насправді тільки гірше робите собі. Коли ви вже зромієте : вам мене не зламати. Тільки собі проблем здобудете. 
Четвірка була здивована таким поворотом подій. Вони просто застигли не знаючи що робити. Аж ось по сходах поважно спустився директор і застав цю картину. Його обличчя моментально почервоніло і злісний погляд впав на рожево волосу дівчину у якої здавалося очі ось ось вилетять з орбіт і полетять шукати схованку.  
- Скільки можна доню? – злісно прокричав чоловік – Я не можу тебе весь час прикривати. Негайно ж вибачся перед місс Зефондюн. Обличчя одногрупниці скривилося поки блакитно волоса дівчина зі складеними руками ледь стримувалася щоб не розплакатися від сміху.  
- В.вибач – ледь видавила з себе Міяка. 
- Пробач не розчула – дразнячи її сказала Леанет  
- Я не буду повторювати – зі злістю сказала суперниця. 
- О повір ти будеш. 
Рожево волоса дівчинка поглянула на батька який очікував від неї достойного вибачення. 
- Пробач, що ми знущалися над тобою. Ми помстилися тобі отже тепер ми квити. – винувато проговорила одногрупниця не піднімаючи очі.  
- От і добре. Будемо друзями? 
Міяка аж ледь не прикусила язика від такої несподіванки. 
- Ти не вважаєш, що це трохи... 
- Дивно. Так, але чому б ні. Тільки не зараз. Спочатку треба зрозуміти що робити з Червоною Стрілою.  
- Згода. 
Всі почали розходитися зрозумівши: що шоу не буде . Зефондюн впевнена помаршувала до Міки яка з подивом споглядала на все, що відбувалося.  
- З тобою все добре ?– переживаючи спитала вона. 
- Як бачиш – весело відповіла блакитно волоса дівчина.  
- Тобі позичити одежу? 
- Не треба я подзвоню мамі вона мене забере. 
- Твою мама не працює? 
- Ні вона працює рієлтором. Тож сама визначає коли у неї буде перерва.  
- Дуже шкода, що ти підеш хотіла посидіти з тобою на лабораторній. 
- А чому не пересядеш до мене? 
- Вибач , але Ріка мене вб’є якщо я від неї відсяду. А чому тобі не до вподоби сидіти з Ердоном. Через те, що в нього з’явилася дівчина? 
- Ні ми просто щось типу ворогів. 
- Дивись, щоб ця ворожнеча не переросла в любов. 
- Ти, що знущаєшся. З ним. Та нізащо.  
- Ніколи не кажи ніколи. 
Леанет хотіла вдарити її, та блакитно волоса подруга була проворнішою. З за повороту почувся звук гудка. Зефондюн погляну в той бік і побачила розсержене обличчя матері яка вціпилася кігтями в кермо авто. Блакитно волоса дівчина одразу зрозуміла, що на неї чекає дуже емоційна розмова. Попрощавшись з Мікою вона направилася до машини Pagani Huayra. Всі довкола захоплено роздивлялися автівку. Поки Леанет намагалася непомітно сісти в неї.  
- Чого ти так близько під’їхала? – ледь стримуючись, щоб не крикнути сказала Зефондюн. 
- Я не розумію. Ти, що мене стидишся? – сказала Міла з поглядом після якого будь-хто відчує провину.  
Блакитно волоса дівчина просто почала дивитися на корпус автомобіля, щоб знову не зустрітися з її цим поглядом.  
- Чого ти приїхала. Я ж нічого не казала. 
- Так, але мені подзвонив директор. Скажи будь ласка якого біса сталося.  
- Не висловлюйся так – неочікувано сама для себе промовила Леанет,  і одразу ж закрила рота руками. 
Навіть не бачачи обличчя матері було зрозуміло, що вона чекає пояснень. 
- Я мала наувазі, що про бога тут говорити заборонено, отже і про бісів мабуть також. 
- Добре, то ти пояснеш в чому ти вся. 
- Це довга історія. 
- У мене купа часу. Заодно поговоримо про те, що ти з початку нашого приїзду навідріз перестала зі мною говорити. 
- А що я мала робити? Знову просто спостерігати як ти витягуєш всі соки з ще одного багатія, а потім як ні в чому не бувало підлаштовуєш його смерть і отримуючи спадок тікаєш.  
- Ти що переживаєш за Клерка? – з легкою посмішкою спитала вона 
- Нізащо. Я б сама віддала його на віддану смерть. Мені просто справді подобається Сонячний Нью-Йорк. І взагалі ця планета і я не хотіла б, щоб і тут нас сприймали як крадійок.  
Повисла тиша. Здавалося мати нарешті прислухалися до неї.  
- Хотіла спитати, як там твої перші кроки в ролі Леді Федіш? 
- Було б легше якби мене хтось цьому хтось навчив. 
- Бабуся тебе вчила по инаю и з шести років. 
- Але вони просто вчила мене боротися. 
- Це дев’яносто відсотків з усього, що тобі потрібно знати.  
- А якже магія яка виходить з моїх рук і завдяки якій я можу наприклад рухати предмети. 
- Де ти цього набралася? Здається твоя Леді Баг цього не вміє. 
- Не вміє, але я у неї є кмітливість. У мене такого не має.  
- Хто тобі сказав таку дурницю? У тебе є кмітливість, а навіть якщо б не було, то у тебе є інші якості. І вони в сотні разів кращі за сміливість якоїсь Леді Баг. 
Ця мамина промова дуже розсмішила Зефондюн і вона почала згадувати всі ті моменти коли вони були разом.  
- Нам же було так весело разом. Чому ми почали гризтися?  
- Це все через твою сестру. Вона з самого початку почала віддалятися від нас, а залишившись з бабусею почала повністю копіювати її поведінку. Ти ж просто послідувала за нею.  
- Доречі вони приїдуть на наше день народження? 
- Наврядче доню, але я спробував їх вмовити. 
- Передай їм, що я не буду святкувати без неї.  
- Добре 
- Я не жартую. 
Блакитно волоса дівчина тільки зараз помітила, що зовсім розслабитися поряд з Мілою. Це було мабуть вперше за такий довгий час. Леанет перевела погляд на вікно в якому кожну секунду змінювалися різні будівлі які в одночас виглядали абсолютно однаково. В одному з провулків між будинками Зефондюн помітила Ердона з підозрілими людьми. 
- Спини – різко крикнула вона. 
Жінка нічого не розуміла , але послухалася доньку. Машина спинилася і блакитно волоса дівчина побігла туди де бачила однокласника. Як тільки дівчина опинилася там , то швидко зрозуміла, що ніякої небезпеки немає.  
- О стервочко, що ти тут робиш – звернувся до неї хлопець  
- Це твої друзі? – беземоційно спитала Леанет.  
- Так, а що таке? 
- Тебе не вчили, що водиться з такими погано? 
- Ты нічого не знаєш. 
- О повір мені все зрозуміло. Ти альфонс. Живеш на гроші дурненьких дівчат. 
- Хей, що ти там зіткнулася про нашого голову? – сказав один з хлопців, який був більш масивний за інших. 
- Тихо Борув, це та дівчина про яку я вам розповідав. Просунеш руку – відкусить ногу.  
- Я правда прийшла допомогти тобі. 
- Що ж мені не потрібна допомога як бачиш. І я не альфонс , Мої принципи б не дозволили. Свою бідноту я ховаю тож думай, що хочеш. 
- Останнє питання: твоя нова мийка для підлоги про це знає? 
- По-перше її звуть Поля. По-друге так, вона не знає. Мало хто знає і я не хочу руйнувати шкільний стереотип про мене.  
Леанет розвернулася і попрямувала в напрямку машини. Ззаду почувся гучний вибух. Мати й донька повернулися в сторону звідки їм почувся звук. Потім їх погляди зустрілися. Погляд Зефондюн був повний ентузіазму поки погляд Міли благав цього не робити. Та було занадто пізно і блакитно волоса дівчина сховавшись за одним з будинків і перетворилася. Перед тим як відправитися на нову місію вона знову поглянула в очі матері. Її погляд залишився стривоженим , але з ноткою розуміння. Леанет легким кивком попрощалися з матір’ю і побігла на новий звук вибуху. Пробігаючи повз провулка де спілкувалася з однокласником , дівчина зустрілася з ним поглядом коли він спроводжував своїх спутників до підвалу.  
Леді Феді піднялась на один з високих будинків і з легкістю змогла знайти нового монстра. Та вона знову була другою. Як у цього Суперіона тільки виходить мене завжди випереджати? Зефондюн захотіла підійти ближче до лиходія, але непокірний напарник спинив її.  
- Що таке? – зі злістю спитала блакитно волоса дівчина. 
- Не бачиш я думаю – спокійно відповів хлопець  
- Ти, що знущаєшся? А якщо він втече?  
- Може ти не помітила, але це не зовсім звичайний монстр. На цей раз під вплив потрапила мер нашого міста. 
- Тобто це – мер Сонячного Нью-Йорку? 
- Так, і саме тому не можна просто напасти і вийняти амфору. 
- А хіба це має якесь значення? 
- Ты про що? 
- Ну вона вже під впливом амфори, а отже її емоції будуть більш сильніші ніж зазвичай – це неодмінно скажуться на її роботі. Не кажучи вже про те, що ми не впевнені : контролює Червона Стріла своїх жертв після чи ні. Тож єдине, що ми можемо зробити – це врятувати їй життя. 
- Ти права. Мабуть після цього її відсторонять від посади.  
- То що ми будемо діяти як зазвичай? 
- Звісно, мармеладко. 
- Стій, як ти мене назвав? 
- Не відволікайся, а допомогай. 
Суперіон збільшився до розмірів алімпійського чемпіона і блокуючи всі удари вогняним щитом просувався до монстра. Задача ж Леанет полягала в тому щоб просто дістати амфору де вона б не була. Поки блакитно волоса дівчина нишпорила по кишеням колишнього мера, та неочіковона почала сміятися , сміхом яким сміятися всі лиходії. 
- Ну ось ми знову зустрілися Леді Федіш – почувся печально знайомий голос. 
- Що тобі потрібно ,Стріло? – не відриваючись від пошуків ,злісно спитала Зефондюн.  
- Просто було цікаво дізнатися як просуваються твої пошуки. Та якщо ти досі тут, а не лежиш в своєму ліжечку залишаючись своїми слізьми , то ти не далеко просунулася. 
- Я не буду плакати коли дізнаюся все. 
- Ти так впевнена – це навіть смішно. Я думаю ти й сама розумієш, що твої спогади зникли не просто так. 
- Слухай ти – крикнула Леді Федіш міцно схопивши в кулак за комір монстра. 
- Схоже ти знайшла те, що шукала. Вдачі тобі – з лукавою посмішкою проказала лиходійка. 
- Про що вона говорила ? – не розуміюче спитала Леанет. 
- Схоже амфора снаходиться у неї в серці – сумно відповів напарник. 
- Але це не можливо – відшахнулася від колишнього мера Зефондюн.  
- Просто зроби це – закривши очі сказав Суперіон.  
Блакитно волоса дівчина дістала з рюкзака катану і просто стояла замахнувшись ніяк не наважуваючись. Зрештою дівчина закрила очі і ставок хваткою встромила ніж монстра прямо в груди. Леді Федіш Не намагалася вдарити занадто сильно, але цього було достатньо щоб план Червоної Стріли спрацював. Темна сила зникла, а разом з нею і блиск в очах мара.  
- З вами все гаразд- з легкою посмішкою спитав Суперіон. 
Та жінка ніяк не реагувала. Просто встала і попрямувала в невідомому напрямку. 
- Що з нею? Зазвичай люди навпаки стають більш емоційними. 
- Ти не могла б догмати її? 
- Навіщо 
- Просто, будь така ласкава. 
Леанет доволі швидко догнала її адже та плелася наче черепаха. З пораненя яке залишила Зефондюн текла маленька цівка крові. 
- Може вас відвести до лікаря? – винувато спитала Зефондюн  
Та мер лише поглянула на неї таким поглядом наче хтось вкрав у неї душу. Блакитно волоса дівчина повернула до напарника. 
- Щось помітила? – очікуючи гарних новин спитав хлопець. 
- Та здається нічого. Тільки її погляд наче у людини яка втратила всі емоції. 
Лице Суперіона моментально застигло. Він наче намагався перебрати в голові всі можливі комбінації,  але знову і знову наштовхуаався на глухий кут. 
- Я не впевнений, - ледь знаходячи потрібні слова почав напарник – але мені здається Червона Стріла навмисне примусила тебе нанести удар меру. 
- Але навіщо? – не розуміючи спитала Зефондюн  
- Для того щоб ти вбила амфору. 
- І що буде якщо вбити амфору? 
- Тоді вона наче утворить портал завдяки якому всі можливі емоції почнуть вивітрюватися допоки людина не перетвориться на абсолютно піддатливу ляльку. 
Розуміння прийшло до Леді Федіш не одразу, але дівчина представила загальну картину.  
- І що тепер буде з нею? - з співчуттям спитала блакитно волоса дівчина  
- Не знаю, але точно нічого доброго – відповів хлопець і пішов до дому. 
Леанет перетворилась і без емоційно прямувала вулицями, щоб знайти матір. Всі довкола дивно дивилися на неї , та Зефондюн було начхати на це. Всі її думки були в іншому місці. Дівчина пройшла поміж магазину з телевізорами де, як завжди, показували новини. 
- Неочікувана новина настигла наше Сонячне місто – почала репортерка – Мер нашого міста була захоплена амфорою. Леді Федіш і Суперіон змагалися як могли за її життя, але на жаль амфора висмоктала майже всю її життєву енергію. Тож Містер Філіпс оголосив про відставку своєї дружини. Завтра пройдуть нові вибори на пост мера. Нагадую, що це будуть лише демонстраційні вибори. Справжні вибори пройдуть через тиждень з урахуванням всіх заходів безпеки. На сьогодні все. 
- Скільки можна вихваляти цю лиходійку Федишин,  що тоді, що зараз. Це незрозуміло, що робить погані речі , а всі її прикривають – донісся з натовпу голос. 
Всі гучно підтримали незнайомця. Лиш Леанет їх не підтримала. Їй було все одно, що про неї думають, але чому в душі так боляче? З за рогу показалася знайома машина і Зефондюн попленталася до неї. Мати всю дорогу дорікали їй за її необдуманий вчинок. Забігши до дому дівчина просто лягла і почала кричати в подушку.  
На наступний день Леанет встала трохи раніше і помітила Розалі яка також вийшла з дому і направлялася до автобусної зупинки. Зефондюн згадала про свою місію і це повернуло їй наснагу. Блакитно волоса дівчина послідувала за чорношкірою дівчиною до автобусу. Здається вона помітила її, тому що навмисне сіла на місце тільки для одної людини. Та Леанет не розчарувалася і сіла позаду поруч з дівчиною схожою на ходяче желе. На диво у них склався доволі мила розмова. Кожна ділилася особливостями свого життя і запитували те що їм завжди було не зрозуміло. Під час їхнього діалого донька поліцейського постійно вертілася на своєму сидінні. 
- Слухай Зігі , а ти випадково не знаєш чому Розалі ні з ким не дружить? – поглядаюси на сидіння спереду спитала Зефондюн. 
- Я й сама не знаю. Здається тому що вона не переносить звичайних людей – зрозумівши жарт з посмішкою відповіла дівчинка-желе.  
Чорношкіра дівчина не витримала і підірвалася зі свого місця. Її обличчя буквально палало від злості. Дівчина почала нишпорити в своєму портфелі. Діставши звідти блокнот який завжди ховала донька поліцейського розгорнула його на першій сторінці яка трапила їй до рук. Там були сображені смайлики, багато смайликів, різних кольорів і форм.  
- Ось причина! Причина чого я ні з ким не дружу! – прокричала Розалі так, що її почув весь автобус.  
Дівчата були здивовані, але згодом просто почали невпинно реготіти. Чорношкіра дівчина нічого не зрозуміла, але заспокоїлася і сіла повернувшись до них.  
Як тільки дівчата потрапили в школу, то потрапили у вихор. Вихор під назвою : Полі Паркер.