6: Останні дні канікул

Дівчата цілий день відходили від того, що сталося. Леанет була спокійна мов удав поки Міка незрозуміла як це сталося . Вона ставила купу питань. Найчастіше зустрічалося: Як ти змогла так швидко дати відсіч?  
Насправді Зефондюн і сама не знала. Єдине, що вона знала так те, що бабуся відреагувала з неї ідеального вбивцю. Її більше цікавило, що це за штукенція. Подруга сказала , що це плед Крістал. Він був виготовлений з купи маленьких кристалів. Ходили багато легенд, але найчастіше можна було чути, що це були слина її предків коли вони спалили на неї прокльони і зібравши ці кришталика вона пошила з них плед щоб навіки носити всі негаразди з собою. 
- Як так можна себе не любити? – З деякою насмішкою сказала блакитно волоса дівчина.  
Леанет вже не хотіла нікуди йти тож хотіла вже збирати речі до дому, але її зупинила однокласниця зі своєю посмішкою завдяки здавалося можна перемогти всі негаразди.  
- Давай знову ходити по різним місцям – упевнено заявила вона 
Дівчата зібрали все необхідне і пішли. Перше місце куди вони йшли було доволі далеко від дому подруги. Вони прийшли до невеличкої кав’ярні де продавали пончики с ,здавалося, усімама смаками на землі.  Вони замовили каву і обрали по одному пончику. Коли вони їх скуштувати, то майже одразу скривилися. Пончики були не те що не смачні в них майже не було смаку. Не можливо було відрізнити це полуничний чи банановий. Міка схопила свій і розрізала по середині . Там світитися маленькі червоні кристалики. 
- Неможливо – нажахано сказала блакитно волоса подруга- Вони використовують підсилювачі хранителів як наркотик. 
- Що ще за підсилювачі? – здивовано спитала Зефондюн . 
- Ніхто не знає, але хранителі отримають ці штуки кожного місяця. Якщо вони ними не користуються, то віддають людям які продасть їх на чорному ринку. Але так відкрито підбирати їх людям? 
Почулися звуки і подруги пригнувшись вийшли через чорний вихід. Там вони побачили таку картину: Кремезний чоловік слон лаявся на наляканого власника кав’ярні. Блакитно волоса дівчина тихо вийшла трохи вперед хоч однокласниця хотіла зупинити її. Леанет вдалося підслухати їхню розмову. 
- Я вже казав вам пане ми не можемо продавати більше ніж один на три порції. Люди щось зрозуміють.  
- Мені начхати роби, що я кажу, а інакше мені доведеться використати те, що в мене є на тебе. 
Слон розвернувся і пішов до машини. Поки власник постояв ще хвильку в повернувся в їхню сторону. Дівчата швидко почали забирати ноги. Швидких звуків ніг не почулася отже за ними ніхто не біг.  
Вони пішли до наступної локації. Шлях туди був довгий і після попереднього місця Зефондюн не дуже хотіла йти так довго якщо знову доведеться тікати. На диво місце було зовсім не людне. Деякі частини споруди здавалося от от відваляться. Вони прочинили двері , хоча це було і не потрібно, адже там все одно майже не було стіни .  
- Що це за звалище ? – невторопавши спитала блакитно волоса дівчина  
- Це - було колись бібліотекою – саркастично відповіла Міка – Сюди приходять якщо не можуть знайти інформації в інтернеті або інших можливих джерел. 
- І що їх ніхто не краде? 
- Звичайно, навіщо вони комусь? 
- Але ж вони безкоштовні ? Тоді чому її хоча б не відремонтували? 
- Якщо тобі так легше, то у цього місця є своєрідне прокляття.  
- Я знала, що щось таке повинне бути! 
- Це місце створила хранителька каменя Премудрої Сови. Вона записала тут всю можливо інформацію починаючи з самого заснування. І ось на день відкриття її була знайдено у власному офісі з білими губами.  

Дівчата почали перебирати книги сподіваючись знайти щось цікаве. Леанет намагалася знайти книги за перші роки існування цього світу щоб побільше дізнатися про Майю Федишин. Міка здавалося брала все що попаде до рук і розглядала в сподівані знайти щось з малюнками. 
- Що ми будемо робити? – неочікувано спитала вона. 
- Ты про що? – перепитала Зефондюн. 
- Ну про ці наркотики. Ми що все так і залишимо? 
- А що ти пропонуєш зробити? Знайти фабрику і підпалити там все до чортиків? Там залежить на дно, але потім знову повернуться тільки до цього принесуть наші голови своєму босові на тарілці. Вони точно мафіозі , а отже у них завжди є план на будь яку букву алфавіту. 
- Чому ти впевнена, що це мафія? 
- Ты не думаєш, що це підозріло, що та мафіозі з’явилася в цьому місті майже в один день з ними. 
- Але у тебе немає чітких фактів. Нам ніхто не повірить. 
- Щож тоді ми спитаємо їх самі. 
Блакитно волоса подруга потягнулася за іншою книгою і звідти вилізла купа малих павуків. Вона позадкувала до виходу. Леанет швидко встигла з сумки дезодорант та запальничку. Випустивши струмінь засобу і направивши його в сторону павуків, дівчина одразу підпалила його.  
Довелося використати майже весь флакон, але ці гади нарешті вмерли. Однокласниця почала оглядати себе на наявність укусів. І залишившись задоволена результатом посміхнулася і вирішила продовжити нашу мандрівку. 
На сей раз Зефондюн запропонувала піти у те місце де вони були. 
- Наприклад казино – натякаючи сказала блакитно волоса дівчина  
- Тобі що сподобався тей загадковий хлопець? – з хитрою посмішкою спитала блакитно волоса подруга  
- Можливо. Слухай точно все буде гаразд тебе ж минулого разу там побили. 
- Не перебільшуй. Тим паче зі мною ти . 
Дівчата пішли вже знайомою дорогою. Однокласниця незважаючи на минулий досвід все одно побігла до автоматів. Леанет як завжди поставила велику купюру на більш слабшого і пішла в сторону казино. 
- Їй карти не давати – крикнув вже знайомий хлопець який все приховув свою лице. 
Зефондюн підсіла до нього. 
- Оце так ти реагуєш на мою допомогу? – надувши губи сказала вона. 
- Добре. Чого прийшли. Минулого разу ви здається отримали не дуже гарне враження про це місце. 
- Скажемо так ми тут на спецоперації. Тобі щось відомо про мафію? 
- Мафію!? 
- А що таке? Я просто спитала чи може тобі таки щось відомо? 
- Єдине, що я знаю те, що це нелегально, але корисно владі тож фактично це легально. 
- Цікаво, а чому тоді ти не покаже обличчя? 
- Це мій стиль. Тим паче я не дуже гарний. 
- Хто тобі таке сказав? Я майже впевнена, що ця тварюка заздрить тобі і таким чином хотіла підвищити свою самооцінку. 
- Я не розумію як ти тримає баланс між супер милою і тою ще стерво. 
- А я не розумію чому ти постійно намагаєш перекинути стрілки на мене, а так нічого і не кажеш про себе. 
- Тобі справді цікаво? 
- Авжеж. Інакше я б тут её була. 
Вони розмовляла. Як тут почувся характерний звук потрапляння м’ячів у лунку. Леанет повернула голову в бік більярдного столу, але там залишився тільки кий. Коли Зефондюн повернула голову в бік то помітила вже знайоме чорно-біле довге волосся. Дівчина одразу побігла за нею сповістивши про це подругу. Коли блакитно волоса дівчина повернула за ріг , то не побачила нікого. Повертаючись назад вона зустріла Міку. 
- Куди ти побігла? – відхекавшись спитала вона. 
- Я побачила ту мафіозі – почала Зефондюн- тобі не здається, що збігів занадто багато? Це точно вони, але нам їх не побороти.  
Дівчата вийшли на головну вулицю. Там , здавалося, зібралося все місто. Люди заворожено дивилися на чарівну жінку з квіточками у руках. Це були ядовито-червоні рози. Жінка розкидала їх по вулиці легкими і елегантними рухами. Люди довкола хотіли позбирати квіточки, але незнайомка їм заборонила. Дівчата почали підходити ближче. Жінка дістала з сумочки глечик з червоною фарбою. Всяк вивертаючись вона малювала дивні символи. Як тільки подруги потрапили в перші ряди імпровізованої сцени, то одразу з жахом зрозуміли хто вона. Жінка яку вони бачили в планетарії різко спинилася і вказала пальцем на Міку . В ту ж секунду лиходійка схопила її і потягла за собою. 
 Зефондюн побігла через обхідну дорогу і перегородила шлях лиходійки канатом, який був у неї в сумці. Нажаль, незнайомка помітила його і пустився маленьку насмішку переступити через нього. Блакитно волосій дівчині нічого не залишалося окрім бігти за нею. Дівчина просто бігла і кидала в неї речі які і так хотіла викинути. Врешті решт вона зупинилася. Її погляд був повний люті. З спини жінки почали виразити величезні лапи. Одною з них вона вхопила Міку, а ще дві слугували їй ногами тож лиходійка наче літала . Жінка, схожа на павука, схопила Леанет і пішла і тому ж напрямку куди й шла.  
Люди довкола почали зупинятися і обговорювати побачене. Всі просто казали що це знову справи Червоної Стріли. Винуватий владу і хранителів в не умінні виконувати свою справу. От тільки здавалося всім було все одно на те , що дітей невідомо що несе невідомо куди. Серед купи людей Зефондюн побачила Ердона. Він був з друзями і теж дивився на нас. Блакитно волоса дівчина почала активно жестикулювати і кричати йому, але він просто відвернувся і продовжив розмову з друзями.  
Леанет втратила надію. Незнайомка несла їх у район де вони вже були. Ось , далі по вулиці будинок Місіс Сесіл. Коли вони наближалися до закинутого будинку Зефондюн згадала його. Вона вже бачила і його і її.  
- Що тобі потрібно? – без єдиного прояву страху сказала блакитно волоса дівчина  
- Те що ви в мене вкрали – просичала лиходійка  
Вони вже були біля дверей. Жінка дістала ключі і встромила їх в замок. Та як тільки незнайомка хотіла повернути ключі в її лапу вистрелили. Всі троє перевели погляд в сторону звідки стріляли. Там стояв Суперіон з направлен на них пістолетом.  
- Відпусти їх інакше вистрілю ! – крикнув він. 
Вона , здавалося, була впевнена, що хлопець блефує. Та що там казати, я й сама була майже впевнена. Та ось почувся інший вистріл який вже поцілив в імпровізовані ноги. Жінка-павук похитнулася і послабила хватку. Зефондюн швидко зметикувала і зняла сумку. Незнайомка перевела на неї погляд. 
- Хочеш це? – поманюючи її сказала блакитно волоса дівчина- Тоді лови. 
Дівчина кинула сумку навмання. Лиходійка злякалася і кинула нас , а сама вчепився в сумку. Витративши з неї все залишилася не задоволена результатом. 
- Де – просичала вона до дівчат які вже сховалися за спинами хранителя. 
- Ты думаєш ми настільки тупі щоб брати з собою такий цінний предмет? – нарешті сказала хоч щось однокласниця. 
Жінка-павук розізлилася і почала гнатися за ними величезними стрибками. Спочатку Леанет бігла разом з ними, але потім непомітно відділилася. Перетворившись Зефондюн вилізла на дах одного з будинків і почала поглядом шукати лиходійку. Побачивши її біля консерваторі де подруги вперше її зустрілися, блакитно вволоса дівчина побігла туди. Вона сховалася за одною з будівль щоб зрозуміти теперішню ситуацію і продумати план дій. 
Там був тільки напарник . Він говорив з лиходійкою мабуть намагаючись перемогти її розмовами. 
- Спайдерело, це не вихід... – почав казати хлопець,  але дівчина вже не чула нічого. 
Перед очами все потемніло. Світло потроху потрапляло до райдужки. Перед нею сиділа точна її копія і посміхалася.  
- Що страшно? – сказала сестра – Невже ти справді злякалася Спайдерелли? 
- Та ні всі ці казочки про те що якщо не будеш слухатися вона висмокче з тебе всі сили – неправда. Інакше нам би сказали як її перемогти. 
- Про це каралося просто ти не чула. « Як тільки зло побачить свою істину побудобу, то злякається і втече вицарапавши очі щоб більше не бачити своє лице. 
- То це просто дзеркало? 
- Не просто дзеркало. – розтягуючи слова тим самим роблячи їх набагато розумнішим ніж вони є насправді, сказала бабуся яка і розказувала цю історію- Дзеркала з поконвіку виклика і відганяли нечисть з нашого світу. Як ви думаєте чому вампіри не віддзеркалюються в ньому? 
Близнючки почали голосно сміятися. Вони знайшли всі Дзеркала в домі і коли на них потрапило проміння сонця ловили зайчиків які стрибали по кімнаті. 
Спогад закінчився і Леді Федіш З посмішкою дістала з чарівного портфеля зеркало. Вона вийшла з за будинку і почала привертати увагу.  
- Хей тварюко! Як тобі це! – крикнула Зефондюн і жінка обернулась до неї. 
Побачивши своє відображення лиходійка вся скривилася і побігла закриваючи лице. 
- Як ти це зробила? – здивовано спитав Суперіон  
- Скажемо так : досвід з минулого. – з посмішкою відповіла блакитно волоса дівчина.  
- Мені треба тебе декади відвести. Ти не проти? 
- Звісно. Куди? 
- Скажемо так : Ти декого зацікавила. 
Вони пошкагдибали до школи яка знаходилася доволі далеко від їхнього місця перебування. Леді Федіш була здивована тим, що опинилася у власній школі. Хлопець впевнено направивлявся до бібліотеки. Там він трохи полазавши рукою під столом знайшов кнопку і потім промовив: 
- Вогняний спалах 
Шафи з книгами за стійкою розїхалися в сторони і утворили вхід з якого сяяло блакитне сяйво. Леанет не охоче пішла за напарником. В середині кімната була ще більш яскравою. До неї одразу підбігла маленька чорно волоса дівчинка. Її обличчя було наче у янголятка: милі блакитні очки, акуратненький носик з невеликою родинкою з лівого боку, великі вушка які так і вибирали з під волосся. Вона була одягнена наче лялечка все було обшите мереживом. Лише туфельки виділялися на загальній картині. Вони були з кришталю і були трохи велеченькі на малень ніжку. 
- Я Собачка Ді – представилась чорноволоса дівчина- А це Містер Дуглик. 
Вона показала Зефондюн медведика у якого майже всі частини тільця трималися на останніх нитках.  
Блакитно волоса дівчина пройшла далі перед нею наче вихор пролетіла доросла жінка з білим волоссям. Вона не встигла її розгледіти.  Все що можна було побачити : довге сітло-блакитна сукня усипана чимось схожим на сніжинки.  
Леанет перевела погляд на стіл який стояв посеред кімнати. Там були зображені які змінювалися один за одним. 
- Вітаю – сказав на вигляд старий чоловік, закриваючи щось брезентом – Ми хранителі погоди. Одні з найголовніших в Нью- Йорку. Майже всіх кого ти бачиш це голограми, але це не заважає їм спілкуватися з тобою. 
Зефондюн перевела погляд на інших. Єдина кого вона ще не бачила була дівчина з ніжно-зеленим волоссям. Її шкіра була світла і , здавалося, ідеальна. Одяг дівчини був наче зітканий з мільйонів квіточок. Де інде вишиті пелюстки цих квітів.  
- Вітаю, я Мавка – сказала дівчина Коли помітила пильний погляд блакитно волосої дівчини на ній. – Ми чули що у тебе є пропозиція як можна врятувати наш світ від Червоної Стріли. 
- У мене була, але мабуть це не можливо зробити – сумно відповіла Леді Федіш  
- Не бійся, кажи, що думаєш- сказав старий чоловік. 
- Якби тут була Леді Баг вона б точно її перемогла  
- Ми не можемо викликати сюди Леді Баг,  але ми можемо допомогти тобі отримати її сили щоб перемогти цього монстра. 
- Звичайно, я готова! 
- Ні це не так просто – з посмішкою сказав Суперіон- Ти повинна зробити вчинок який би врятував життя багатьох чоловік. 
- А чочу ви не можете просто дати мені те що допоможе? 
- Правила не можна порушувати – відповіла Собачка Ді.  
Вони ще трохи там посідали і пішли. 
- Чим ви взагалі там займаєтеся? – здивовано спитала Зефондюн  
- Ми контролюємо погоду – спокійно відповів хлопець- у цієї планети немає власної погоди адже ми в буквальному сенсі знаходимося біля сонця. Тож ми за допомогою сил створюємо воду, землю і вітер 
- А ти. Нащо твої сили? 
- Я контролюю тепло. Щоб Сонце не так сильно пекло.  
Вони розпрощалися. Блакитно волоса дівчина пішла до Міка щоб забрати речі. Сьогодні вона, нажаль, їде до дому. Мати підїхала на машині і завезла її до дому. Леанет вийшла з машина і побачила Розалі яка сиділа на сходах біля сусіднього будинку. Як тільки Зефондюн намагалася підійти до неї вона одразу почала закочувати очі і різким рухом хлопнула блокнотом в якому щось писала. 
- То ти моя сусідка? – весело спитала блакитно волоса дівчина. 
- Так, нажаль – лише й відповіла вона і закрила за собою двері. 
Така відповідь не задовольнила Леанет. Їй захотілося змінити ставлення Розалі до себе. Тож з завтрашнього дня буде розпочато оперецію: Подружитися з сусідкою.