4: Перший день осінніх канікул

Спочатку Зефондюн планувала просто погуляти по місту, але Міка запропонувала на час канікул пожити у неї. Її батьки поїхали по справах . Так було навіть краще не хотілося всі канікули пробути вдома з Клерком.   
В понеділок я зібрала речі і через силу попросила маму їх завезти. Вона з радістю погодилася і навіть запропонувала підвести мене. Здається Міла не розуміє, що мені не подобається Клерк. У її очах він справжній янгол та я бачу всі його помилки і маніпуляції. 
Леанет вирішила піти через місто. В сусідній будинок почали перевозити якісь речі. Це було несподівано, але приємно. Було б добре завести більше друзів адже на даний момент з друзів у неї була тільки Міка. Зага її кинула , але Зефондюн все ж сподівалася потім помиритися з нею.  
Блакитно волоса дівчина як завжди минувала ту вулицю для багатіїв хоча якщо чесно кожен раз коли вона проходить мимо нього руки так і чешуться повернутися і навести там порядок. 
Леанет вже майже дійшла до дому подруги як неподалік почалися вистріли. Зефондюн кинулася на звук з думкою, що це черговий монстр, але це видовище було набагато гірше.  
Стіна, вікна, двері були обляпані кров’ю. На землі лежали двоє людино-кролів з простежити животами так , що вони просвічування світло. Перед ними стояла чорна фігура з пістолетом у руці. Силует жіночий. Волосся було на половину чорне на половину біле. Вона трохи повернулася до блакитно волосої дівчини і за секунду зникла.  
Леанет була шокована вона огледілася по сторонах і зрозуміла,  що це жахало тільки її. Зефондюн підійшла ближче і побачила папірець на місті де стояла жінка. Там було написано « Це було останнє попередження .» З підписом «Мафія». Блакитно волоса дівчина нічого не розуміла , а ще більше вона не розуміла чому на це ніхто не реагує. 
Леанет піднялася ліфтом на 19-ий поверх і була готова просто завалити питаннями Міку як тільки та відкриє двері , але двері відкрилися і у дівчину просто забрало мову.  
Квартира була у чорно білих кольорах – це звісно виглядало дорого та зовсім не в’язалося з її подругою. Кожна кімната була наповнена іншою енергетикою – строгою і сумною. Коли блакитно волоса дівчина була зовсім інша – весела і захоплююча. Вона швидко показала всі потрібні кімнати і ми пішли до її кімнати. Навіть не відкриваючи двері можна було одразу зрозуміти, що це кімната її однокласниці. Вся кімната була буквально заляпана фарбами. Зефондюн розклала там свої речі , а подруга перенесла свої до кімнати батькі , що здавалося була найпечальніша з усіх.  
- Що ти хочеш побачити? – нестримуючи свою радість – Я знаю багато покинутих, але цікавих місць. А може ти хочеш бути нудно і просто походити по найбільш популярним місцям.  
- Схоже ти погано мене знаєш – з посмішкою відповіла блакитно волоса дівчина. – Я б хотіла спочатку щось перекусити, а потім можемо піти куди хочеш. От тільки у мене питання. Якщо тільки воно тебе не збентежить. 
- Звичайно. Питай, що хочеш 
- Коли я йшла до тебе то побачила дивну сцену. Якась дівчина зробила з невинних людей дуршлак. Прямо на очах у всіх. 
- А це мабуть мафіозі – її лице змінилося і стало майже беземоційним- Це завжди дивує в перший раз та це їхня робота. 
- І це законно? 
- Звичайно. Члени мафії найздрібніші хранителі . Не думай нічого такого все, що вони роблять – це боряться з переселенням. Людей-звірей дуже багато , а вони з’їдають майже всі продукти. Тож звичайним людям майже немає з чого готувати.  
- Зрозуміло – сумно відповіла Леанет та враз її обличчя змінилося – Слухай ти знаєш щось про якусь Майя Федишин ? 
- Звичайно – з посмішкою відповіла Міка натискаючи кнопку першого поверху на ліфті. – Про неї всі знають тільки більш коректно її звати Марк Федишин. Не питай чого , ніхто не знає. Якщо хочеш дізнатися про нього більше давай сходило в ляльковий театр.  
Вони вийшли з багато поферхівки і зробили всюго один поворот. Дійшовши до кінця вулиці дівчата побачили вивіску «Тоді і Боні» , а знизу напис « Пекарня збудована з любов’ю якою ми радісно ділилося через нашу випічку». Назва була доволі мила , але зовсім не підходить для сучасного світу зацикленому тільки на бізнесі. З людей були тільки дві подруги які сиділи за столиком смакуючи капкейки і розмовляючи на довільні теми. Подруга впевнено підійшла до стійки і сказала:  
- Я буду райдужний кекс з міренгою . Для неї зробіть щось експериментальне не кажучи які там будуть смаки і ще ми будемо «посмішку» 
Після її фрази лице чоловіка за касою витягнулося і він швидко побіг робити їх заказ. Вже через тридцять хвилин їх заказ був нарешті виконаний. Це було доволі довго для Зефондюн.  Вона могла за цей час стільки всього переробити. Їй хотілося буквально видрати волосся . Розмова з Мікою трохи допомагала. Вона була дуже веселою і енергійною до поки розмова не доходила до її особистого життя. Блакитно волоса дівчина або міняла тему або просто закривалася і не хотіла ні про що говорити. 
Ось, нарешті, до нас вийшов чоловік удягнений в червоний фрак з чарівною паличкою в руках. Він взяв один з капкейків які вони замовили і замахнувся паличкою. Раніше білий і нічим не прикрашений виріб став різнокольоровими і з великою кількістю прикрас. Власник поклав паличку в кишеню і почав жестикулювати руками показуючи щось квадратної форми. Не встигливони й оком кліпнути як у нього в руках з’явилася коробка з бантиком. Чоловік потягнув за стрічку і коробка вибухнула у нього в руках. Він простягнув гарний і незвичайний капкейк Леанет. За секунду до них приєднався інший одягнений у чорний фрак він почав жестами показувати, що ось ось нападе. Чоловік в червоному жестами звав дівчат до себе. Зефондюн не хотіла йти, та Міка наполягла. Вони стали на сторону чоловіка який приніс їм їх заказ. Він дістав з кишені паличку і почав направляти її на ворога той зробив так само. Сил не вистачало, тож чоловік запропонував дівчатам об’єднати сили. Наші сили збільшилися і ми змогли перемогти ворога. На його місці з’явилося купа різнокольорових бульбашок які повільно літали по кафе. Це було прекрасно блакитно волоса дівчина наче була в кімнаті наповненою до верху резиновими кульками. Тут у дівчини потемніло в очах і вона і справді опинилася  в такій кімнаті. Довкола були люди. Серед них мама, сестра , і навіть Ердон. Перед нею якась незнайомка стояла з торфом на якому горіли свічки. Блакитно волоса дівчина загасити свічки подихом і роздивитися по сторонах. В кутку стояло дзеркало у якого по середині ,майже рівно ,була тріщина.  
Леанет повернулася до реальності. Вона вже сиділа за столом. Подруга дивилася на неї з посмішкою яка наче говорила: Куштуй свій десерт інакше я не витримаю і запхну його тобі до рота. Зефондюн відкусила шматок. Спочатку вона відчула смак ананасу та солодку текстуру крему, та потім в голову ,буквально, вдарив смак вибухової карамелі. Блакитно волоса дівчина не очікувала такого. Дівчина висунула язик на якому досі вибухами маленькі таблеточки. 
- Ну як? – спитала блакитно волоса подруга  
- Це було незвично – відповіла Леанет- Але мені сподобалося. 
Дівчата розрахуватися і вийшли . Вони йшли доволі довго і майже дійшли до забороненої частини міста. Це був старий покинутий кінотеатр.  
- Що ми тут робимо? – нервуючись спитала Зефондюн  
- Ти ж хотіла дізнатися про Марка Федишин - відповіла Міка  
Вони зайшли всередину там було декілька подушок для того щоб сидіти і маленька імпровізовані сцена. До них маленькими кроками, наче плаваючи, підійшла маленька біло волоса дівчинка років десяти. На мить блакитно волосій дівчині здалося, що вона ангел який спустився з небес. Все її тіло було неприродного білого кольору. Вії були біла так само як і у самої Леанет.  
- Це Альба – представила її подруга – вона молода хранителька каменю бабки. Не дивуйся її білому кольору. Майже всі хранителі альбіноси. Хтось більше хтось менше. 
На мить Зефондюн задумалася. Їй було важко зрозуміти , що те що вона ховала все життя може означати, що вона була народжена супергероєм.  
- Можна історію заснування – прощебетала блакитно волоса подруга -  І будь ласка по більше про Майб чи Марка Федишин. 
Білокура дівчина кивнула і почала шарудіти за імпровізованою сценою. З під картоної основи визирнули плюшеві ляльки. Дівчинка почала свою виставу активно жестикулюючи і постійно змінюючи ляльки. 
- Колись давно люди могли бачити падіння  метеоритів, але люди в той час боялися навіть миші. Всі поховалися по домівкам і почали виходити тільки через декілька місяців . Мало хто зміг би відійти від дому хоча  би на метр, але знайшлося 195 людей які по  різним причинам наткнулися на одного з цих метеоритів. Так було створено 195 різних камінців які захищають нашу землю. 
- Я вже чула цю історію – прошептала Леанет – тільки по телевізору сказали, що її вигадали дитя з псих лікарні. 
- По телевізору? З псих лікарні? У твоєму світі? – почала здивовано перепитувати однокласниця- Це не можливо. 
- Майя була третьою хто знайшов камінь. – продовжила Меліса – Всім першим  хранителям було важко. Їх життя було скалічене так само як і їх тіла. Майя була войовничою саме вона зібрала усіх хранителів до купи, а це було майже не можливо. Вони збиралися купами . Жили майже разом , та цього було мало. Люди їх ненавидили. Федишин запропонувала створити місце де вони будуть у безпеці від чужих очей. Найрозумніші з них шукали всю можливу інформацію. І все таки знайти щось. Це був обряд . Всі повинні були стати в коло за руки направивши свої сили в центр. У них вийшло, та як тільки все майже завершилося до них дійшла сумна правда. За нове життя потрібно заплатити. Альдіс пожертвував собою віддавши камінь сестрі він пішов на зустріч темряві. Та темрява була ненаситна їй потрібні були ще жертви. Всі запропонували кандидатуру Беннета, та його дружина запротестувала. Ніхто не хотів йти. Врешті решт Крістоф не витримала і кинулася в темряву вслід за коханим. Її камінь і дось закріплений за нею. Так вони створили світ на невинній крові. На землі було життя не люди, не тварини. Мабуть саме такими бачили людей хранителі. Всі по троху проживали, та одна душа все не могла вгамуватися. Душа Альби, сестра хлопця який віддав життя за цей світ, вона хотіла помсти. Їй вдалося зібрати навколо себе хранителів і разом піти проти Майї Федишин. Вона програла, але помста все ще жила в її серці. Вона передавалася роками до поки не настигла нову хранительку каменю Червоної Стріли. 
Шоу закінчилося. Воно було дуже емоційним, а також дало купу нової інформації.   
- Дякую за виставу – подякувала Зефондюн - Може якось побачимо в місті чи школі? 
- О, ні я не тамтешня – відповіла спокійно білокура дівчина – Я тут всього на декілька днів, а потім поїду. Тож вважайте це вдачею.  
Дівчинка пішла , а вони ще залишилися розглядати ляльок. Найбільше зацікавила блакитно волосу дівчину лялька Майї. Вона також мала блакитне волосся. Дівчина не бачила її портрет тож точно сказати не могла, але її вже насторожував тей факт, що у них схоже волосся. Марк був відважним і сильним. Сильним настільки, що зміг створити цей світ і підняти його на ноги. Він не здається поганим,  але чому з вуст Червоної Стріли це звучало як прокляття? 
Дівчата хотіли трохи відпочити. На жаль у їх з Мікою різні поняття відпочинку. Вони забігли до дому за фарбами та мольбертами, а потім як справжні скелелазіння або дурні лізли на найвищу гору яка була у цьому місті. В такий час там майже нікого не було. Подруги почали малювати. Леанет рідко малювала пейзажі , але сьогодні ,на диво , у неї непогано виходило.  
- Бачиш – вказала пальцем блакитно волоса подруга обходячи пальцем більшу частину міста де ми зарад знаходимося. – Цей величезний шматок повністю наш. Он там ми вже були. В минулому все покинути і занедбане тож його приєднали до основної частини, але телефонами перед ними краще не розмахувати. А он та частина – майбутнє.  Туди рідко пускають. Та всеж туди можна зайти. Якщо думаєш, що там у них літають машини чи люди подорожуючи часом прямо на дорозі, то поспішу розчарувати, там все таке заборонено. Вони живуть майже таким спокійним життям як і теперишні. Тільки от технологіями користуватися не дають.  
Намалювавши картини лдівчата повернулися до дому вже в темноті. На диво, сьогодні не було нападів монстрів Червоної Стріли. Вони полягали спати. Іноді Зефондюн прокидатися і чула як Міці сниться кошмари. Вона не знала, що робити тож просто залишила її як є, але обіцяла собі завтра з нею поговорити.