3: Чи можна передбачити майбутнє?

Зранку Зефондюн прокинулась лише з однією думкою: Треба дізнатися хто така Майя Федишин. Питати щось у Суперіона було даремно. На диво Зага запропонувала піти на пікнік. Тож після уроків кожна з них пішла до дому, а потім вони зустрілися на доволі високому пагорбі дуже близько біля дому блакитно волосої дівчини. Леанет приготувала досить багато бутербродів та солодощів з собою . Вона намагалася робити все швидко, та все одно запізнилася. Подруга навіть не здивувалася. Вони розстелили плед на землі і сіли розклавши все, що взяли з собою. Вид з гори був доволі сумний.Червоне ,майже багрове , небо через те ,що сонце на цій планеті світить постійно хранителі самостійно створюють світанок і захід сонця. Дерева сухі і майже без листя не зважаючи , що довкола усі інші дерева вже почали жовтіти. Зага каже це через те, що колись давно тут сталася битва і вогняний хранитель спалив ту частину міста. Ніхто не знає, що сталося, а зважаючи, що в цю частину дозволяють ходити дуже рідко через можливість зустрітися з собою , ніхто не знаю, що насправді сталося.  
Ми розмовляли на різні теми: школа ,чому подруга навіть дуже була рада , хлопці, точніше чорноволоса дівчина намагалася перелічити плюси всіх хлопців в нашій школі, та на її плюс Зефондюн знаходила десять мінусів. Якось не зрозуміло чому , та тема зайшла про минуле.   
- Є гарна цитата – спокійним голосом сказала Зага – Час лікує всі рани. В моєму розумінні це все брехня. Моя мама завжди казала : Поки ти не вирішив малі проблеми до великих ти навіть не дострибнеш. Здається зовсім два несумісних вирази та вона чомусь завжди їх порівнює. Мама лікар тому може в її розумінні ці вирази не відрізняються. Вона хоче, щоб я була такою ж. Це не для мене вся ця кров і хворі яких постійно треба жаліти. Якби я була тобою, то давно вже їй відмовила, але все вже вирішено. Всі батьки однакові спочатку дають свободу , а потім забирають наче це шматок м’яса. Після такого не хочеться нічого робити. Будь хто сперичався до кінця , але я вже звикла. Коли у мене будуть власні діти у них буде вибір в усьому.  
Подруга сьогодні була на диво сумною . Ми ще довго спілкувалися  та згодом розійшлись.  
Наступний день був зовсім звичайний крім факту того що Ердон не з’являвся в школі вже другий день. Зага запропонувала піти до нього після уроків. Уроки закінчилися і Леанет думала , що вони йдуть до дому до хлопця та вони йшли до лікарні. 
- Що таке? – здивовано спитала Зефондюн – Чому ми йдемо до лікарні? 
- Все гаразд – спокійно сказала чорноволоса дівчина- Мама сказала, що його госпіталізували з сильними побиттями , та зараз все гаразд. 
- Що сталося? – перелякано спитала блакитно волоса дівчина, але не отримала ніякої відповіді.  
Вони зайшли до нього в палату. Ердон був одягнений у лікарняний одяг. Його грубе, але в одночасно чарівне обличчя було в синцях , в деяких місцях була заснула кров. Зага дивилася на нього зі сльозами на очах, але не наважувалася підійти. Леанет не хотіла заважати подрузі, але і спонукати до дій прямо зараз було б не коректно. Тож дівчата просто стояли біля дверей поки однокласник з кам’яким лицем дивився на них. Зефондюн не витримала і підбігла до хлопця віддавши пакунок з різними фруктами які заборонила їсти поки вони не підуть. 
- Що с тобою сталося? – дівчина дуже хвилювалася за нього тож не втрималася і спитала. 
Він у відповідь почав легенько сміятися з насмішкою над нею 
- Я не можу сказати це тут – достатньо насміявшись сказав Ердон. – Я хотів би вийти на вулицю . 
- Але тобі не можна рухатися – переживаючи нарешті  сказала подруга 
- Хто сказав? – з посмішкою відповів однокласник – Твоя допомога не знадобиться Заго. Я хочу поговорити з Леанейлою сам на сам. 
Блакитно волоса дівчина скривилася коли хлопець сказав її повне ім’я, але зараз був не час для сварок тож дівчина просто змінила зуби і допомогла йому сісти на крісло каталку і вони вийшли на вулицю. Задній двір лікарні був маленьким і навіть посаджені де інде дерева не рятували ситуації. Ердон вказав на відлюдькувате місце за рогом парку. Він дістав з під пледу паперовий пакет. В ньому знаходилося декілька шматків сирого м’яса. Як тільки однокласник покликав до них збіглися  собаки . Вони довго дивилися як ці прекрасні створіння гризли ці величезні шматки.  
- Ты хотіла дізнатися, що сталося – неочікувано почав казати спокійним голосом хлопець – Всіх деталей я говорити не можу , але скажу лише одне ті хто це зробив обходяться з дівчатами не гірше ніж ці собачка з шматками м’яса. Їх було занадто багато, але я не жалкував про те, що зробив. Відразу кажу не вигадуй, що я там якийсь супергерой. Повір , можливо я набагато гірший за них.  
Леанет не знала, що сказати . Він дуже не очікувано почав відкриватися їй хоча до цього відносини між ними були очевидно не дружні. Зефондюн зібрала всі сили в кулак, щоб щось спитати 
- Чому ти кажеш це тільки мені – впевнено промовила вона 
- Тому що якби я не втрутився це зачепило б і тебе – з посмішкою на обличчі сказав Ердон. 
Його слова на диво трохи розтопити серце блакитно волосої дівчини,  але як завжди в таких випадках дівчина стає ще більш холодною. 
- Не треба було підставляти себе під вогонь – беземоційно сказала Леанет – Я сама про себе можу попіклуватися. Якщо ти сподівалася отримати від мене хоч краплю симпатії після цього, то не сподівайся 
Зефондюн пішла залишивши однокласника там . Коли дівчина йшла , то чула тихий сміх. Перед тим як піти до дому вона сказала чорноволосій подрузі забрати хлопця, а сама покинула лікарню. 
Не встигла Леанет покинути лікарню як її тіло пронизало током , в очах потемніло. Навпомацки вона швидко знайшла лавку щоб зручно присісти.  
Зефондюн знову повернулася в минуле. Перед нею стояла мати яка сварилася з мамою Заги.  
- Я не розумію як це можливо?! – кричала Міла 
Блакитно волоса дівчина очима знайшла зеркало і побачила в ньому дівчинку шести років з розпатланим , але заплетиним у дві косички волоссям. На ній була сукня хоча носила вона їх дуже рідко. 
Сварка продовжилася. 
- Можете скільки хочете сперечатися – крикнула Аманда – Та ви не зможете відмінити того факту, що у вашої дитини голуба кров.  
- Може ви переплутали аналізи? – з надією спитала блондинка  
- Якщо не вірите мені – змінивши поглядом блакитно волосу дівчину сказала мати Заги – То можете самі взяти у неї аналізи.  
Лікарка закрила двері і пішла. Мама підбігла до них і крикнула на останок : 
- Це не можливо. Вона не може бути моєю донькою! 
Останні слова прозвучали наче вирок у голові Леанет.  Вона пам’ятала цей момент , але частинами. І точно знала, що такого там не було. Реальність була жахлива. Міла розділилася і почала перевертати медецинське знаряддя. Потім, коли всі предмети вже були на підлозі , жінка підійшла до Зефондюн і присіла обіймаючи коліна.  
- Все гаразд? – спитала мати спокійним голосом , але він розмістять в моїй голові як ехо. 
І знову темрява. Через декілька секунд вона зникла, але залишила по собі багато болю.  
- Що це може означати? – питала про себе блакитно волоса дівчина.  
Чому мама вирішила,  що ми не рідні? Чому я забула саме той момент? Чому... . У Леанет було дуже багато запитань, але найкращий варіант – спитати у мами. 
В кінці коридору дівчина побачила чорноволосу дівчину зі своєю мамою. Вони сварилися. Декілька речень долетіло до вух Зефондюн: 
- Скільки можна мамо? -намагалася достукатися до непокірної  жінки подруга. 
- Ми говорили про це- звісно сказала Аманда – Ти підеш на лікаря і це остаточне рішення. 
Блакитно волоса дівчина не витримала і підбігла до них. 
- Досить - зі злобою сказала вона – Чому ви не дасте їй самій шанс обрати куди вона хоче піти? 
- Леанейла рада тебе бачити – неочікувано змінила на радісний тон мити Заги. – Все такаж як мати . Може ти не знаєш, але Міла не найкращий приклад для наслідування. Особливо в частині дітей і їх виховання. Тож ми самі вирішемо свої проблеми. 
Зефондюн обурили слова жінки і вона запротестувала ще сильніше. 
- З чого ви взяли , що я такаж як мати? Ми з нею дуже різні. І вам ніхто не давав права судити Мої вчинки по вчинкам моєї матері. Тож будь ласка вислухати бажання власної доньки. 
Перед відповіддю Аманда виркнула і перейшла з радісного на більш реалістичний і грубий тон. 
- Я але слухала її . Ти хоч знаєш ким Зага хоче стати ? Скажи їй. 
Мати примусила подругу сказати . 
- Кухар – винуватосказала вона  
- Ось бачиш !  
- Що в цьому такого? – нерозуміючи сказала блакитно волоса дівчина – Кухар досить гарна робота . Вона зможе готувати страви світової якості і придумувати власні... 
- Або додати помиї – перебила дівчину чорноволоса жінка. 
Леанет хотіла вже щось відповісти , але вони почули якийсь дивний свист . Зефондюн нічого не розуміла поки Аманда намагалася щось знайти очима. Невстигла жінка щось зробити як вікно біля якого вони стояли розбилося. Всі троє вкрилися від маленьких шматочків скла які посипалися на них. Коли вони встали , то помітили в руці Заги стрілу. Блакитно волоса дівчина відразу подумала про те, що треба перев’язати рану і поглянула на маму Заги її обличчя було нажахане наче вона знала , що за цією раною стоїть щось набагато більше. 
В мить чорноволосу дівчину обвіяла багряна смола . Вона майже не змінилася тільки замість її одягу був напівлатексний костюм з високими підборами. В руках меч з залізною рукояткою , сам меч був прозорий, але виглядав досить міцно. В мить подруга перевела погляд на матір. Вона замахнувся на неї мечем , та Леанет швидко збила її з ніг так, що з її рук випала зброя.  
Зефондюн направила меч на чорноволосу дівчину . Її погляд зупинився на руці у яку влучила стріла. Рану повністю закрив латекс , а отже щоб дістати амфору потрібно буде розрізати костюм. Блакитно волоса дівчина повільно опустилася і хотіла домовитися з Загою , але вона дивилася на неї скляним майже ляльковий поглядом , не таким як завжди через колір її очей , а більш беземоційним. Леанет взяла однією рукою руку подруги, та поки вона це робила дівчина вийнала маленький кинджал і встромила його в ногу Зефондюн. З рани потекла голуба кров , яку мало хто може відрізнити від води. Суперниця поцупила меч і побігла в не відомому напрямку. Блакитно волоса дівчина попросила у медсестер марлеву пов’язку. Вони запропонували повністю госпіталізувати дівчину, та вона знала, що на це немає часу. Тож Леанет закріпила ніж у нозі так, щоб він не заважав бігати , але і не спричиняв кровотечу. По дорозі вона перетворилася і намагалася відслідкувати чорноволосу дівчину з висоти будівель. Зефондюн почула звук сирен і вже через секунду по дорозі поряд проїхав наряд поліцейських машин. Леді Федіш зірвалася з місця і намагалася знайти пелюстку яка могла б зупинити їх. Та вони випередили її. Машини зупинилися і зробили щось схоже на щит. Головним у цій операції був тато тої чорношкірої дівчинки яку Леанет зустріла в перші дні перебування тут. Зефондюн бідбігла до них і почала пояснювати: 
- Слухайте, вам краще поїхати . По місту ходить небезпечний монстр… 
Та не встигла блакитно волоса дівчина доказати як її перебив головний поліцейський. 
- Дівчинко, тому ми і тут – нахабний голосом сказав чоловік схожий на лося – Це наша робота. Приїжджати на виклики , а як показувала практика після втручання хранителів справи йдуть тільки гірше. Людей це турбує тому вони просять допомоги у нас. 
Лице Леанет застигла з емоцією не розуміння. Чому люди не можуть довіряти хранителям? Хіба поліцейські краще розберуться з незрозумілими створіннями? Ці питання все не хотіли виходити з голови Зефондюн, але осмілитися сказати їх вона не могла.  
З за рогу вибігла вже знайома чорношкіра дівчина. Вона вчепився в зімкнені на грудях руки батька . 
- Стій – захекано сказала дівчина – Облиш. Вона сама розбереться. 
- Розалі , але ж я повинен – винувато сказав тато дівчина. 
- Тобі доведеться пройте повз мене якщо хочеш – впевнено і з посмішкою на обличчі сказала чорношкіра дівчина.  
Вона стала у бойову позу і повернула голову в сторону блакитно волосої дівчини.  
- Біжи - З посмішкою промовила Розалі. 
Леанет відповіла посмішкою і побігла далі по дорозі. На диво всі будівлі по дорозі були ціли . Дорога вела на кінець міста який відділився від інших міст великою кількості води . Це єдина можливість жителям цієї частини міста вийти до води.  
Як тільки Зефондюн звернула на дорогу яка вела до мосту до іншого міста вона боялася найгіршого , але все обійшлося. Міст був на місці. Хоч і заблокований , але не зруйнований. Блакитно волоса дівчина побігла далі . Бігти доволеся не далеко . Посеред стежки стояла Зага на лиці було щось схоже на чорний шолом , але її лице було прекрасно видно. Костюм став більш захищеним і деталізованим. Подруга стояла зімкнувши руки на грудях і з насмішкою дивилася на лице Леанет.   
- Що тобі треба? – зі злобою сказала остання – Червоно Стріло , відгукнися . Я хочу повернути свою подругу , що для цього потрібно зробити? 
- З чого ти взяла , що вона тобі відповість – з насмішливим поглядом відповіла однокласниця – Тут тільки я і ти. У мене до тебе справа . Як тільки я тебе зустріла то одразу зрозуміла , що ти якась не така. Тож , що ти обереш якщо перед тобою поставити чітки умови? – перед наступним питанням чорноволоса дівчина зробила паузу, весь цей час Зага ходила кругами довкола блакитно волосої дівчини,  але зараз зупинилася – Бачиш он ту будівлю? – вона вказала на будинок в кінці вулиці схожий на якусь державну будівлю. – Тож або ти підеш зі мною або власноруч розламаєш цю будівлю? 
Леанет розгубилася. Вона не хотіла руйнування будівлі , але йти кудись з людиною якщо ти на сто відсотків упевнена , що нічого хорошого з цього не вийде.  
- Я нічого з цього обирати не хочу – упевнено відповіла Зефондюн  
Зага посміялася наче справжня леді тихо, майже без емоційно прикриваючи одною рукою лице. Це було нормальним для неї , але не монстра  
- А ти не змінилася Леанет – сказав монстр – Не бійця після цього я все забуду . Твій секрет також . Щож якщо ти не захотіла обирати я сама зруйную цю школу. 
Злодійка на всій швидкості побігла до будівлі. Блакитно волоса дівчина за нею. Зага бігла швидше через те, що почала раніше. Дорога була прямою тож випередити суперницю не вийде. Ось ось і вони вже будуть поряд. Асередині купа дітей які навіть не знають, що відбувається. Зефондюн намагалася входитиме за руку куди влучила стріла , але все на марно . Бігти було важко особливо з ножем у нозі. Леанет не витримала і  кинула у перед бомбу з пелюстки. Монтр цього не очікував , але встиг зреагувати тож бомба його не оглушила. Зага розділилася і випустила з рук щось схоже на кігті . Вона почала різати ними повітря . Зефондюн ледь встигла прикрити обличчя руками. 
- Прошу послухай – намагалася вмовити добровільно відступити блакитно волоса дівчина,  але нічого не допомогло. 
Леанет це набридло. Вона потягнулася рукою до рюкзак і витягнула звідти катану. Це перше холодне озброєння яке спало їй на думку. Це одне з багатого переліку зброї якою володіє дівчина. Каталог добре володіла бабуся тож це була її перша серйозна зброя. В очах Зефондюн був повний холод. Це помітила і подруга. Її обличчя виражалося якісь подвійні емоції. Наче підсвідомо вона злякалася Леанет,  але показала єхидну посмішку. Чорноволоса дівчина почала задкувати з виставленими руками догори. Зефондюн тримала її під контролем направляючи зброю прямо перед нею. В один момент Зага розвернулася і декілька разів поховала руками. Це визнало якусь невідому хвилю. Каркас будівлі почав сипатися. На диво більшість з людей вже покидали будівлю до того часу. Схоже на роботу тата Розалі. Одним різким рухом блакитно волоса дівчина схопила однією рукою за шию вирушаючи трохи опуститися адже подруга була вивчати за Леді Федіш,  особливо на підборах. Іншою рукою Леанет представила катану до шиї чорноволосої дівчина. Хоч Зефондюн не бачила , але була впевнена, що та посміхалася .  
Лиходійка почала задкувати назад разом з блакитно волосою дівчиною. Леді Федіш розуміла , що та намагатися зробити , але відпустити подругу не могла.  Вони зі швидкістю влетіли в стіну яка ледь трималася. Будівля почала сипатися . Леанет намагалася прикрити тіло щоб отримати якомога менше пошкоджень. Через декілька хвилин від колишньої школи залишилися самі руїни. Зефондюн була вся в синцях , ала жива. Ніж все ж випав тож вся поранена нога залилася блакитною кров’ю. Блакитно волоса дівчина підібрала зброю яку завбачливо кинула перед зіткненням. З катаною у руках Леанет почала розгрібати купи каміння щоб знайти свою суперницю. Під однією з куп вона знайшла побиту і здавалося з декількома переломами Загу. Вона все так само дивилася з насмішкою на Зефондюн.  
- І що ж ти зробиш? – прохрипіла чорноволоса дівчина  
Нічого не відповівши блакитно волоса дівчина занесла над головою катану і з безеомоційним обличчям цілилися їй прямо в горлянку.  
Роздався постріл. Як тільки пролунав гучний звук Леанет наче прокинулася від затяжного сну. Вона прекрасно розуміла, що відбувається , але все це здавалося таким не реальним. Зефондюн обернулася і побачила чорношкіру дівчину з пістолетом в руках . Її лице було спокійно і наче запитувало : Чого ти стоїш дій або це зроблю я. 
Блакитно волоса дівчина повернулася до колишньої подруги і розрізала зброєю її обладунки. Довелося засунути пальці в руку адже амфора дуже добре там засіла. Добре, що вона не змішалися з кров’ю адже зараз би Леанет наврядчи дістала її звідти. Зага повернулася до звичайної форми без жодних поранень лише глибока рана від попадання в руку стріли. Зефондюн хотіла допомогти подрузі з раною або дістатися до дому, але її наче підмінили. Блакитно волоса дівчина підійшла до Розалі. 
- Дякую – винувато сказала Леанет – Я не знаю , що це було зі мною... 
- Все гаразд – перебила її чорношкіра дівчина – Це вже не вперше . Я рада була допомогти. 
- Може тебе провести до дому? – спитала Зефондюн  
- Не треба – з посмішкою сказала Розалінда – Ми тут з татом. Його звати Олівер. Олівер Остін . Була рада познайомитися Леді Федіш.  
Блакитно волоса дівчина по дорозі до дому зайшла до лікарні де їй перев’язали та обробили рану. Наступний день був просто нестерпним . Як тільки колишня подруга зайшла в клас, то одразу попросила поміняти нас місцями . Вона сіла на першу парту разом з Флешем Міно( другом Ердона) . До Леанет пересадили Ердона і цей факт її зовсім не радував. Хоч хлопець зараз і у лікарні, але після канікул він все одно з’явиться в школі. Попереду були контрольні. Писати їх було особливо тяжко без допомоги Заги. Під час написання всі тільки і шепталися про те, що між Флешем і Загою є якась іскра.  Знаючи подругу не тяжко було зрозуміти, що це лише плітки. Контрольні закінчилися особливо тяжко Зефондюн було з історією. Здавалося наче вчителька навмисне обирала такі питання які не можливо якось підтвердити з підручника. Та хоч як там не було блакитно волоса дівчина здала все на відмінно , все окрім історії. Вона якимось чином поставила їй четвірку з мінусом хоча контрольну та написала на відмінно.  
Як би там не була та настали канікули і Леанет вже домовитися з Мікою подивитися цікаві місця міста. 
~~~~~~~~~~~~
Це трохи відступ від книги, але я хотіла б побачити вашу активність. Якщо вам не подобається книга так і напишіть я зрозумію. Просто це моя перша книга і я дуже ризикую починаючи з найважливішої для мене книги. Будь хто написав би сто ,двісті чи більше книг перш ніж публікувати книгу всього свого життя. Можливо ми і справді трохи схожі з Леанет. Тож до чого я веду. Мені приємно бачити, що ви переглядається мою книгу , але я боюсь, що можу написати щось не зрозуміле без погляду збоку. Тож якщо хтось дочитає до цього моменту знайте кожен ваш перегляд дає мені мотивацію писати і можливо ця книга надихне вас читати чи писати чимось схожі книги.