2: Місія: Помститися ворогам

Зранку я прокинулася з обличчям мами перед обличчям .  
- Привітик доню – з посмішкою яка показувала всі її зуби сказала вона. – Вчора бачила тебе в новинах. Потрібно було одразу до мене йти . В тебе напевно багато питань тож я готова слухати.  
Замість того, щоб щось відповідати Леанет висвободилася з маминих лап і пішла до ванни. Там вона як завжди наносилася макіяж адже невідомо чому її вії з народження білого кольору. На щастя це не складно виправити, але дівчина кожен раз боїться , що про це хтось дізнається.  
Мати за дверима покірно чекала доньку. 
- За , що на цей раз ? – спокійно спитала Міла – Чи ти вже сама забула за , що на мене ображаєшся? Послухай я твоя мати і коли ти отримала титул який передається в нашій родині століттями. Я як відповідальна мати повинна бути поряд. 
Поки Міла презентувала свою кожнодневну промову Зефондюн вдягнула першу тонку кофтинку яка потрапила під руку , та джинси які підкреслювали її форми . Мати чекала на якусь відповідь , та блакитно волоса дівчина лише дістала з шафи свою улюблену джинсову куртку яку також як і майже весь свій одяг прикрасила сама . На ній було багато різних написів , але один найбільший виглядав так: Скільки б в житті не було поганого є ті кому набагато гірше ніж тобі зараз. Це завжди допомагала мені коли я хотіла розплакатися .  
В школі здавалося наче нічого её змінилося, але кожного разу коли я потрапляю туди здається , що це зовсім інша школа. По стінах були розвішені плакати з кандитатурами на місце президенту головного секретаріату . Говорять робота не тяжка сиди в кінці уроків з друзями і придумувати правила для школи, а під кінець року можеш на тиждень сісти в крісло директора. Супер , але це явно не для мене.  
Фонтан взагалі не впізнати . Серед цієї купи фарб ледь виділялася на фоні також різнокольорова постать. Блакитне волосся по плечі , блакитні очі  одяг був яскравий і здавалося зібрав у собі всі кольори райдуги.  Дівчина була схожа на одну з однокласниць Зефондюн. Всі навіть якщо не хотіли звертали на неї увагу . Затиснувши  вуха з посмішкою на обличчі блакитно волоса дівчина потрапила до школи . До класу було майже не можливо потрапити всі намагалися запихнути тобі хоч у зуби свої кляті листівки. Леанет сиділа майже всі перерви в класі , щоб не потрапляти в неприємності. Та всеж на великій перерві потрібно було вийти поїсти. Спочатку дівчина хотіла піти разом з Загою в якесь кафе, та вона теж була зайнята цими виборами. Це була проблема. Сьогодні Зефондюн була схожа на чайник який забули вимкнути , а отже без пригод не обійдеться. Цього разу блакитно волоса дівчина сама ні до кого не лізла . Леанет просто відстояли в черзі і пішла до єдиного вільного столу. Через декілька хвилин туди підійшов Ердон. 
- Тобі краще звідси забиратися – спокійно сказав хлопець.  
- А то, що? – прожувавши спитала Зефондюн  
- Слухай, я тебе попередив – зі злістю відповів він 
Блакитно волоса дівчина продовжила їсти незважаючи на його слова . Сьогодні у неї чомусь не було настрою їсти і лише трохи покуштувати того і того, та вже хотіла покинути стіл як до неї підійшли трудівники зовсім різні зовні, але всередині абсолютно однакові. Одна ,схоже їх лідер, пофарбована у малиновий і у короткій рожево-білій шубі . Інша явно перебрала з макіяжом адже від неї буквально все сипалося. Третя ззовні нормальна , але виглядає досить спортивно тож мабуть в їхній команді вона щось типу палача.  
- Це наш стіл – з насмішкою сказала їх лідер – добре зробимо тобі попередження адже ти новенька. Алекса! 
Спортивна дівчина підійшла і перевернула все , що лежало перед Зефондюн їй на одяг . Дівчина була дуже зла добре, що її навчили знімати верхній одяг перед тим як їсти. 

Трійця вже збиралася йти та блакитно волоса дівчина вистрибнув на стіл і почала кричати. 
- Міяку в президенти! – на її лиці була радість поки її суперниця тільки кривина лице. – Поглянтено всі ось. Ось такий президент нам потрібен тей , що може нехтувати шкільними правилами, але збирається встановлювати свої. Голосуйте за Міяку Шинель якщо хочете , щоб з вас знущалися кожен день так як це тільки но зробили зі мною! 
Всі учні захоплено дивилися на Леанет так наче вона зробила щось неймовірне. Суперниця хотіла вдарити Зефондюн,  та дівчина була спритніша і за секунду зіскочила з столу і взявши куртку побігла до найближчого туалету де закрилася в кабіні. Через декілька хвилин туди забігла трійця.  
- Вона сюди здається забігла – сказала здається дівчина з макіяжем 
- Здається? – Зі злістю перепитала Лідер. – Ти знущаєшся ? Після того , що ця стерва зробила ніхто не захоче за мене голосувати. 
- Чому ти не попросиш батька допомогти? – спокійно сказала інша. 
- Ти , що знущаєшся – з тією здістю сказала Міяка – Скажи якби ти обирала собі хлопця якого з хлопців ти обрала ? Того , що тебе добивається чи того хто не буде на тебе ніяк реагувати ?  
- Той , що мною цікавиться – спокійно відповіла Алекса  
- Ось бачиш – переможно сказала лідерка – Людям більше подобається самим добиватися чогось. 
- Мені здається треба використати іншу аналогію – сказала одна з них  
- Та плювати – сказала Міяка – та дівка доречі була чимось схожа на ту малярку. 
Вони посміятися і пішли . Зефондюн застигла перед її очима була темрява, та як тільки вона відкрила очі дівчина зрозуміла , що опинилася не в своїй школі , а десь далеко. Це місце було знайоме наче вона вже було тут . За дверима почалися крики і блакитно волоса дівчина підвела двері . Навпроти дверей стояло велике дзеркало і дівчина почала розглядати себе.  Дві косички з вплетиними стрічками . Таку зачіску вона носила до дванадцяти років , та потім мама перестала так її заплітати . Зараз Леанет просто робить високий хвіст і йде до до школи.  
- Вилазь звідти малярко – кричала одна з дівчат за дверима. – Ты за це заплатиш !  
- Та заспокойся ти Міяка – сказала Алекса – Це була просто випадковість. 
- Звичайно – зі злістю промовила інша – Десять бідонів з фарбою впали на нас , та ще й відкриті. І це все після того як ми почали її задирати за її білі вії. Тобі не здається , що це не випадковість?  
- Міяка має рацію – спокійно сказала одна з них – Алекса може ти закриєшся і нарешті відкривши двері.  
Двері з різким звуком випали з петель і відлетіти разом з Зефондюн.   
Настала темрява і коли блакитно волоса дівчина знову відкрила очі , то знову опинилася в туалеті.  
Леанет майже одразу зрозуміла , що сталося . Її хвилювала лише одна думка : Чи можливо побачити більше спогадів? Поки , що єдиним ймовірним варіантом було знову зіткнутися з тією трійцею. Та чи було це раціонально?  
Шкільний день закінчився і Зефондюн ішла до дому . Кажуть, що до нашого дому йде автобус . Треба буде якось спробувати. Та здавалося блакитно волосій дівчині подобалося піддавати соє життя небезпеці. На диво нікого не було, але дівчина відчувала якийсь злий погляд на собі. І від цього їй хотілося здерти з себе шкіру . Решту дня Леанет просидів за уроками разом з Велсоном. Найбільше , що її хвилювало -   перші два параграфи історії. Скільки б Зефондюн не перечитувала хоч усю книгу не могла в ній знайти відповідь на питання: Ви знаєте чому хранителі обрали саме таке розташування для нашої планети? Скажу одразу відповідь : Вони це розташування не обирали , не підходить. Єдине, що можна знайти в інтернеті – такої планети не існує.  
За цей не довгий час поки блакитно волоса дівчина проживає тут вона зрозуміла, що власного інтернету і супутників планета не має. Тож фактично всі жителі живуть і черпають стиль, модні вирази, улюблених акторів, з Землі. Виставляти щось своє заборонено. Тож з історією інтернет зовсім не допоможе. Зате ця планета знаходиться ніби поза часом: адже на Землі якщо ви дізналися про новий серіал який вийде через два місяці – ви будете чекати і можливо до його виходу забудьте про його існування. На Глорії ми ж можемо подивитися будь який серіал як тільки про нього дізналися. Було б круто дізнатися про своє дитинство завдяки цим законам часу , та це не можливо . Я виросла не тут ,отже моя мала копія тут не збереглася.  
Новий день , нова розмова з мамою . Цікаво коли вона зрозуміє , що мені не подобається її новий наречений з його дивною донькою?  
І знову школа і нудний день . Монстри з’являтися кожен день і це трохи відволікає від шкільних буднів.  
І ось настала п’ятниця. День відбору тож сьогодні Леанет просто повинна бути там. Не  томущо їй цікаво хто переможе, це було майже очевидно. Їй хотілося просто подивитися на шоу яке влаштує Міяка. Поки дівчата споглядати за підготовкою сцени хтось не помітно підсунув у руку Леанет флешку. Це було дуже дивно . Зага запропонувала подивитися , що там було. Здавалося нічого дивного і дівчата вже хотіли вважати , що Зефондюн просто переплутали з Мікою. Передивившись всі файли чорноволоса подруга захотіла віддати флашку однокласниці, та блакитно волоса дівчина помітила якесь дивне відео зняте досить давно. Як тільки вона натискування на файл , то побачило момент який вже бачила недавно. У дівчини побігли мурахи по шкірі. 
- Хто це ? – здивовано спитала подруга.- Обличчя на відео немає . Що думаєш робити? Знову полізеш до них? 
- Ні, це буду не я – спокійно сказала Леанет . 
Вони звернулися за сцену і знайшли там блакитно волосу дівчину яка сиділа за комп’ютером і слідкувала за тим, що відбувалося на сцені. 
- Привіт – сказала Зефондюн – Міка так? Мені потрібна твоя допомога.  
- Що сталося? – не відриваючись від комп’ютеру спитала дівчина  
- Коли шоу підійде до кінця будь ласка покажи це відео – Блакитно-волоса дівчина простягнула однокласниці флешку на якій залишився лише потрібний файл. 
- Ви ж знаєте ,що мені за це буде? – з недовірою сказала Міка 
- Не бійця – спокійно сказала Зефондюн- просто виведи відео на екран , а далі ми втечемо і вони не встигнуть нас наздогнати. 
Шоу продовжувалося і ось настав момент оголошення результатів. Виграла Міяка , та ніхто не був здивований . Вона вийшла виголошувати свою клішовану промову. Почалися оплески і Зага дала знак Міці щоб та запустила відео. Відео було виведене на екран. Блакитно-волоса дівчина стояла серед натовпу і дивилася на реакцію своєї опонентки. Спочатку Міяка не розуміла, що відбувається, та як тільки побачила своє обличчя її охопив жах. Зага з Мікою почали звати Леанет,  та вона не чула її охопило солодке відчуття перемоги. Всі довкола почали сміятися . Суперниця шукала серед натовпу того хто влаштував це шоу. Її погляд зупинився на Леанет в момент коли її подруга буквально почала виштовхувати з зали. Погляд Міяки змінився на секунду їй здалося , що вона дивитися на монстра , тільки не таких яких можна побачити у них на вулиці, а більш реального. 
Дівчата розділилися. Зага застрибнула в автобус і поїхала до себе, а дві блакитно волосі дівчини пішли туди куди бачать їх очі. Вони пробігали квартал за кварталом так ніби це були всього сто метрів. Їм було весело. Коли однокласниці забігли в найбільш віддалений район то змогли спокійно видихнути. Зефондюн оглянули будинки. У більшості замість скла дощечки. Будинки були закинуті,  а якщо там хтось і жив то це були пенсіонери які не могли бодбати про будинок. 
- Тут живуть перші хранителі – пояснила Міка  - Ну мали жити. Більшість поїло, або продало будинок. Залишалася лише Елеонора Сесіл 
Дівчина вказала на будинок на ґанку якого сиділа бабця. Поки вони йшли туди Леанет помітила молоду жінку яка зайшла до такого ж розваленого будинку в руках у  неї був пакет з продуктами. Це трохи засмутило Зефондюн адже це в кінець вбиває віру в людей. Була б її воля давно б вже відремонтувала та повернула до життя ці будинки.  
Дівчата підійшли до маленького будинку з дерева . Фарба на ньому тримала хоч і окремими шматочками , але зовнішній вигляд будинку був доволі милий . В кріслі-гойдалці сиділа старенька чорношкіра леді і пряла щось з пряжи. Вона підняла голову і почала легенько посміхатися коли побачила Міку.  
- Прийшли за тижневим розкладом – з насмішкою сказала Місс Сесіл – можу навіть без карт сказати. Покинь вже цього хлопця. В майбутньому він зробить твоє життя схожим на пекло. 
Блакитно волоса дівчина ніяк не відреагувала на слова бабці на відмінну від Леанет.   
- Це перша хранителька каменю відьми Наури – наче передбачаючи питання сказала однокласниця – У хранителів цього каменю основна здібність – передбачення майбутнього. 
- А вона може сказати щось про минуле? – швидко спитала Зефондюн  
- Тільки якщо воно впливає на майбутнє – спокійно сказала Місс Сесіл. – Який розклад бажаєте? 
Стара леді дістала карти і почала їх тосувати. Леанет почала думати і хотіла вже спитати щось про майбутнє з надією дізнатися про минуле та блакитно волоса дівчина її перебила. - Любов – з посмішкою сказала Міка – Тільки без когось конкретного, загальний.  
- Хей – зі злістю крикнула Зефондюн – може я сама хотіла обрати . 
- Вибач – винувато сказала однокласниця – Просто це частіше за все питають. Я думала ти захочеш спитати про це. Хочеш зміни на щось інше. 
- Не треба – з прикрість відповіла Леанет.  
Пенсіонерка почала картами вимальовувати на землі якісь пятикутники. Вона подивилася на це все і винесла вердикт: 
- Буде у тебе хлопець і досить скоро от тільки одружитися ви не сможете. Як тільки спробуєте хтось з вас помре. Так і проживете все життя як чужі люди. 
Це досить засмутило блакитно волосу дівчину,  та не встигла вона хоч якось відреагувати як десь не по далеку почалися гучні тупоти . Спочатку Зефондюн хотіла десь сховатися та перетворитися,  та потім згадала, що вона разом з Мікою і її залишати не можна було.  
- Не бійтеся – неочікувано сказала Місс Сесіл – Міко ти краще залишайся зі мною.  Тобі тут нічого не буде. Вони полюють за нею. Тож їй краще сховатися поки не пізно. 
Однокласниця з жахом подивилася на Леанет.  
- Все точно буде добре? – спитала вона – Ми ж зустрінемося завтра в школі?  
- Звичайно – з посмішкою відповіла блакитно волоса дівчина  -Ми ж тепер подруги  
Вона побігла . По місту вже ходили  троє монстрів як тільки Леді Федіш приблизилась до них то майже одразу зрозуміла, що це її суперниці. Вони були схожі на самих себе хоч і мали супер здібності. Через хвилину  Зефондюн помітила свого напарника який вже біг до злодійок . Поки блакитно волоса дівчина добігає хлопець вже закінчив з одною з них і побачивши Леанет віддав їй амфору. Сьогодні він був явно не в настрої. Леді Федіш нічого не говорила. По собі знала, що це зовсім не допомагає. За секунду вони обоє розібралися з ще одною дівчиною з помічниць Міяки. Алекса сиділа на землі з очима темної непросвітної порожнечі . 
 На це завжди було важко дивитися. Одна справа коли людина сама доводить себе до такого стану , та коли за неї це роблять невідомі люди ... Це дуже страшно. Особливо коли розумієш ,що завтра на цьому місті будуть твої знайомі або навіть ти. 
Хранителі наблизились до останнього монстра яка стріляла з рук блискавками і вигляда майже як якийсь супергерой вигаданий дитиною. Суперіон хотів схопити її ззаду і знерухомити щоб я могла дістати амфору , та неочікувано для нас обох Міяка заговорила : 
- Стійте я лише хочу поговорити – піднявши руки сказала вона – Я хотіла познайомитися з новою хранителькою власною персоною – Дівчина почала злістно посміхатися. 
Напарник загороди Леанет спиною. 
- Відчепися від неї – крикнув він – Леді Федіш біжи звідси я сам розберуся. 
Зефондюн не розуміла, що відбувається. Вона просто послухалась хранителя і почала бігти, та через секунду спинилась . 
- Твої спогади – з насмішкою проговорила злодійка – Вони справді тебе так хвилюють?  
- Що ти сказала? – з неочікуваною люттю відповіла блакитно волоса дівчина – Звідки ти ? 
- Знаєш ... Леді Федіш – наче не чуючи Леанет почала повільно процитувати кожне слово з паузами і наголосами – Мені здається ти занадто зациклена на минулому. Чим ти намагаєшся цим досягти? Знання твого минулого не допоможе тобі закінчити школу на відмінно або поступити в престижний університет. 
- І що – з люттю відповіла Зефондюн – Це не твої справи. Краще скажи щось якщо знаєш . 
- А ти міцніша ніж я думала – насміхаючись сказала Міяка – Я скажу, але це тобі нічим не допоможе. Ти сама прийдеш до цієї відповіді і лише тоді зрозумієш , що твої дії були марні. – Вона видихнула . В її обличчі більше не було тієї насмішки , лише спокій і впевненість. – Ти Майя Федишин.  Її перероджена версія якщо точніше. Допомогло? 
- Блакитно-волоса дівчина нічого не зрозуміла і лише дивилася в обличчя суперниці яке в одночасно виражалося злість і азарт. Не встигла дівчина сказати хоч щось як Суперіон встиг зняти з монстра амфору і віддати їй.  
- Що це було ? – здивовано спитала Леанет  
- Червона Стріла – зі злістю сказав він – Краще не говори з нею в наступний раз. Коли починаєш говорити з психопатами проникаєшся по троху до них симпатією. 
- Хто така Червона Стріла? – досі не розуміючи, що відбувається спитала Зефондюн  
- Наш ворог – відповів Суперіон – Все ми зробили все  що потрібно тоді я піду. 
- Постій – окликнула його блакитно волоса дівчина – Що з тобою сьогодні таке? 
- Знесилення – через деякий час більш спокійно відповів хлопець – Таке трапляється хоч раз на місяць з усіма хранителями. Коли ти достатньо набігаєшся в костюмі ти відчуваєш втому. Та з кожним днем вона тільки копиться поки згодом не стане настільки тяжко , що неможливо дихати. Та як бачиш я тут отже мені довелося перебороти ці симптоми щоб знову врятувати це місто , що я роблю кожного дня протягом місяця. 
- Місяця? – здивовано перепитала блакитно волоса дівчина – Це продовжиться вже місяць. І що ніхто не може допомогти ?  
- Більшість не має на це права спокійно сказав він – Як бачиш допомагають тільки ті кому наплювати на правила.  
Вони розійшлися. Хлопець пішов в одну сторону, а Леанет в іншу. Спочатку Зефондюн планувала піти за Мікою , та вона написала , що вже повернулася до дому. Тож дівчина заховалися в невеликому проході між будинками і перетворилася в себе. 
                                             *** 
Незнайомець повернувся до дому і кинув рюкзак десь в куток. 
- Скільки можна – почувся за дверима жіночий голос на який він не звертав увагу – Ти знову і знову повторювати помилки свого батька. Ти, що хочеш закінчити як він ? Хоча знаєш що , роби що хочеш! 
У незнайомця розкололася голова. Він підійшов до вікна і відступив тюль. З щойно відчиненими вікна в кімнату зайшло чисте повітря. Хлопець хотів відійти від вікна та в останню мить перед ним з’явилася незнайомка в блакитному одязі. Вона огледілася по сторонах , але не помітила його адже вікно було забито дошками, та цього було достатньо для незнайомця щоб розгледіти її обличчя коли вона перетворилася. Ще з хвилину він мовчав , а потім повернувся до свого ліжка з думкою: Що йому тепер робити?