Розділ 2: Перший шкільний день

Леанет прокинулася посеред ночі, глянувши на годиник побачила, що вже четверта година. Сівши у ліжку вона потріпала неслухняну чілку яку зробила під впливом Леді Баг. Знову цей кошмар. Він переслідує її все життя, ну те що вона ще пам’ятає. Один й той самий сценарій: вона забившись в куток нажахано дивиться чи то вперед, чи то в порожнечу. 

Повільно, наче розтягуючи насолоду до її ніг тече ручей крові. Ліворуч від неї лежить катана, тільки дівчина могла нею володіти наче профі, від чого легше не ставало. Враз картинка почорніла, наче хтось вимкнув світло, коли воно знов з’явилося перед нею стояла точно копія Леанет, тільки та раділа, а не була нажаханою. 

Точно не Малі, вона хоч і слухалася бабцю, але ніколи не могла радіти своїм жертвам. Кошмар мав би обірватися на тому що невідома людина точно її копія почала б тягнути на неї свої руки, але вона просто стоїть і дивиться, від чого ще більше лякало і створювало враження, що це все рук самої Зефондюн. 

Підтягнувши сумку вона запевнилася, що зброя на місці. Прокручуючи її в руках їй прийшла думка, що в школі скоріш за все будуть метало детектори, тож зі зброєю її туди не пустять. Тихо чортихнувшись про себе вона сховала пістолет і ніж в кармани джинсівки, якщо спитають можна сказати що вона просто спить в ній. Бачучи, що та вічно її тягає вітчим такий, що ще й повірить. 

Навпомацки вийшовши на поріг вона застала сидячу навпроти її дверей Стеллу. Її погляд піднявся на зведену сестру і в ньому було стільки відчаю, що навіть Леа не могла б видати стільки вважаючи, що в неї його було достатньо. Присівши аби вони були на одному рівні блакитно волоса поклала руку їй на коліно. 

• Він щось тобі робив? 

Вона відвела погляд, але Леанет прочитала в ньому: «робив, але давно». Не чекаючи відповіді вона легенько згребла її в обійми. Обоє взагалі не тактильні люди трохи покривилися і відсторонившись зрозуміли, що на це більше не погодяться. 

• Якщо, що приходь спати до мене. Двері зачинемо і постелю тобі на батуті, не підлога, вже добре.
• Двері відчиняються ззовні 

Ця коротка фраза, наче лезо по вухах. Тепер і Леа не відчувала себе в безпеці, особливо вважаючи, що всі її ресурси захисту будуть в сусідній кімнаті, але їй треба було не показувати тривогу дитині. Вона вдавано всміхнулася і поклавши руку на лікоть промовила: 

• Ти віриш у супергероїв?

Фраза яка колись врятувала саму Зефондюн тепер викликала зірочки в очах Стелли. Вона вклала її в імпровізоване ліжко, а сама підшукавши нормальне місце для сховку. З тягарем на душі вона вклала між старих дошок свої єдині предмети захисту. 

Єдине, на що тепер можна покладатися, так це те що м’язова пам’ять справді працює і якщо новий вітчим все ж наважиться напасти вона зможе його задушити, або ж вдасця витягти його на територію матері, та знаючи наскільки вона відбита коли закохана, то єдина користь від неї це її спиці. 

На диво, але тихе сопіння зведеної сестри дуже навіть заспокоювало. Хто знає чи є в неї коріння батька і чи не захоче вона зарізати її ножицями, але сам факт, що вона довірилася майже незнайомці. Якби то була блакитна волоса вона б зробила то тільки для вигляду, тож спати доводилося рахуючи вдихи малої. 

Загрози вона становити не має, але малі згадки як вона жила в сім’ї де крім неї ще п’ятеро, то ці голодні створіння були готові вбити тільки аби на один рот стало менше і байдуже, що нова мати приносила їм основний харч. 

Дотягнувши до ранку дівчина відкрила шафку і оглянула гардироб. Окрім джинсівки треба було ж ще щось одягати, тим паче перший день в школі як не як. В спогадах згадалися банти які змушувала ціпляти матір, від цієї думки перекосило. Поки вона розглядала гардироб встала мала. Почесуючи оченята вона пішла у ванну Леа. Спочатку та хотіла заперечити, але згадавши, що інша в кімнаті з вітчимом залишила все як є. Тепер її цікавила думка як малий монстр буде добиратися до школи. Треба попросити це зробити Мілу, але вельми не хотілося то робити вважаючи, що вона знов заперла її жити з монстром під дахом. Сама в машину з матір’ю Зефондюн ні за які гроші не сяде.

Краще вже прийде на годину раніше, але якщо в перший же день її побачать разом з легендарною Мо в одній машині їй в цій школі не вижити. 

На очі трапила кофтинка з серцевидним вирізом, вельми екстравагантно і точно не в стилі Леа, але якщо це обирала мати зрозуміло чому. Якщо ж вітчим, то він довбаний збочинець, але поки вона не заслужить довіру Стелли краще поберегти звинувачення. Одягнувши вузькі сині джинси під самі груди, що втягували її живіт дівчина залишилася задоволена зовнішнім виглядом, але точно не безпекою. Кишені в цих штанях були лише для вигляду, тож якщо доведеться все ж для безпеки взяти ніж з їдальні покласти його буде ніде. Рятують кишені джінсівки, в ній можна було сховати все, точно так само як в сумці. Вона досить давно її не перебирала, тож поняття не мала що там лежить, але при тому якщо хтось посміє в ній лазити то буде помітно через незвичну собачку, яка змушує того хто відкриває її поспіхом замастити пальчики. 

Натягнувши крім одягу вдавану посмішку вона присіла аби бути на рівні з малечою

• Мені провести тебе до кімнати?
• Було б непогано, скоріш за все Клерк вже шукає мене не заставши в ліжку
• Він мав тебе завозити в школу?

Вона тяжко кивнула. Її пальці перебирали мереживо сорочки. 

• Хочеш попрошу маму завести тебе?
• Їй можна вірити?
• Настільки наскільки дозволяєш собі довіряти. Вона не буде підіймати на тебе руку, але порятунку від татусика від неї не чекай

Схоже, Стелла мала більші надії на нову матір, тож почувши відповідь її погляд посумнішав. Вона піднялася і легенько потріпала її за волоссячко. 

• Обіцяю вона точно буде добріше ставитися до тебе. Як не як я їй не донька.
• Ти прийомна?
• Ні, рідна, але мати завжди виділяла старшу сестру
• А де вона зараз?
• В Україні з бабусею. Мати сподівалася, що вона залишиться з нею, але з її характером було марно на це сподіватися.
• Я зможу її колись побачити?