Передмова

Кожний письменник мабуть коли починав творити,та ставав на шлях творчості,теж  
проходив багато горя та радощів. З досвіду свого писав він свої твори,десь блукала уява.  
Та все ж таки,завдяки тому,що людина багато чого бачила та переживала,це можно  
відчути у прозі. 
Ось я і почав робити свої перші кроки у світі літератури! З самого юного мого періоду  
життя,я звик всі свої почуття передавати через вірші,бо те що лежить у душі, зазвичай  
важко передати звичайними словами.

В мене був дуже давно друг дитинства,так ось ми з ним на пару,сиділи в мене дома,та писали те що нам прийде у голову,це було цікаво дуже,но на той час моя уява була не так уж і бурхлива як зараз. Та не було такого досвіду,бо тоді я був ще юнаком,котрий тільки вступив на шлях дорослого життя,де було дуже багато уроків,які я засвоїв з часом. 

Для мене література- як відношення с жінкою,яку ти хочеш с кожним разом пізнати з іншої сторони,але ж на це потрібен час,бо за тиждень ти жінку не пізнаєш як слід. Та може піти на це роки,щоб ти пізнав усю глибину душі,те що в неї на серці, через що вона проходила у житті. 

Я чому назвав цю збірку віршів "Лід та полум'я",на те було не так уж багато причин: по- перше я прочитав оповідання Бредбері,там було про те як йшла боротьба за своє існування на іншій планеті. Та ось це саме,мене і натякнуло створити таку збірку. 

В нашому житті теж вважаю що іде боротьба,при чому у різних сферах нашого світогляду. Ми боремося за щастя,намагаючись знайти те,що буде приносить нам радість для душі і серця. Та в кожного з нас, напевно було таке,що ось,ти отримав те що бажав довгі часи,це як полум'я зігріває душу,розум бентежно радіє,від однієї думки,що мета досягнута.

Але потім трапляється таке,ну якесь горе,чи якісь труднощі у житті,та тебе починає сковувати,та тягнути до низу,бо тобі не хочеться ні чого,аби все те погане минуло тебе,щоб повернулись найяскравіші моменти життя. Це немов лід,бо ти стаєш холодним до світу,ти не помічаєш його. Твої думки,десь далеко від цього світу,в саме на глибині,де темрява та пустота тримає твої думки. Так сталося і в мене. До цього я писав не дуже багато,хоча за свої 32 роки багато чого пережив,зради,втрати рідних та близьких мені людей. Але в ті роки я писав як у чернетку,щоб просто вилити тягар болі,який мене пригнічував! 

Так на цей час коли я почав писати,в мене теж почалося все з того,що у моєму житті з'явилися тяжкі часи,котрі тягарем розривають мою душу на шматки. Війна завжди була суровою до людей,до всього,куди вона доторкнеться. Тільки почуєш якусь новину,то починається якась апатія до навколишнього світу. Немов ти велика купа льоду,яка не хоче зрушити з місця,щоб пливти по течії,під теплими променями сонця,щоб розтанути,стати живою річечкою.

Все трапилося так несподівано,з одного боку я закохався,так щиро та відверто,що все у середині наповнилося коханням,таким палким,немов полум'я, по-друге із-за війни,ці відносини стали лише на відстані,та неможливим на цей час доторкнутися до коханої людини,ні в обіймах їх тримати,та думки літають то божевільні,то надто прикрі. 

Но саме ці дві важливі для мене речі стали мотивом моєї збірки,котру я хочу надати,так може це не такі прям професійні вірші,та все одно,це мої перші кроки,та стан моєї душі.Прикро лише те,що саме через вірші я можу розповісти що відчуваю,до людини,та те що коїться навкруги. 

Але коли приходить натхнення,ти знов оживаєш,немов пташка-фенікс,яка з попелу стає новою та живою,з новими силами для подвигів,так само і я,починаю знову брати нотатки,та писати ,все що зібралося в мене. Щоб потім,коли прийде час,нові люди ,прочитавши це,знайшли серед рядків себе,та були мотивовані писати про своє життя,та свої почуття до навколишнього світу. Бо кожен день для людини,це може бути одна історія,а таких днів багато,і траплятися може будь що. 

Знаєте я багато читав поезії! Перечитав усі ліричні вірші Лесі Українки,Василя Симоненка та інших,де душа у рядках висловлює все те кохання,таке щире,наповнене почуттям,що коли уявляю все на своєму досвіді,то хочеться співати,але бува такі моменти,що просто хочеться сісти перед кавою,забутися,та ні чого не писати,не думати,побути у глибині тиші.... 

"Лід та полум'я"- це такі несумісні речі,протилежні по свої природі. А в людському житті,це чорна та біла смуга,які одна за одною ходять слідом,даруючи людині то позитивні,то дуже болючі емоції та спогади. Но завдяки такому,ми можемо творити,бо є що розповісти одне одному,щоб кожен з нас,мав змогу знати,що якби тобі тяжко не було,то ти не один такий. В світі є багато історій та прикладів,як губилися життя від кохання та війни,як люди божеволіли від того,що не могли бути поряд з тими кого кохає серце...

 Все наше життя побудоване на досвіді,та на тому що саме ми пережили за цей час. Все у житті повинно йти своїм темпом,щоб вчасно прийти на допомогу людям,які теж пригнічені своїм життям,які шукають зцілення душі та серця,я сподіваюся що мої вірші,та те що я надалі буду писати, зможуть хоть краплею допомогти кожному. 
Не хочу залазити наперед,але можу щиро сказати. Це тільки початок мого шляху у творчості. Ну як у відносинах буває,при першому знайомстві,ти ж не починаєш розповідати про себе заразу усе? Ні все йде послідовно,крок за кроком. 
Так я вирішив і у творчості поступити. Писати твори послідовно,потрошку,щоб люди  
мали змогу звикнути до мене та мої починань. С кожним впевненим кроком,лежить  
мотив до вдосконалення свого ремесла,аби можно було дивувати світ, чимось  
новим,та дати змогу ловити якесь натхнення. Бо коли все сразу видати,це буде якось не  
той смак,ніби тобі дали купу їжі,щоб ти від неї швидше набив живота,чим насолодився  
ароматом та смаком. 
Я дуже хочу виразити вдячність тим людям,які приходили у моє життя,та залишали хоч  
якісь,но все ж таки враження,щодо відношення до мене як людини Це були різні люди,з різними  
мріями та сподіваннями на майбутнє,але те,що вони довго не затримувались на моєму  
шляху,я за це не звинувачую їх. Бо це їх вибір,бути поруч з людиною незважаючи на усі  
труднощі,або покинути на напризволяще долі,залишивши мене сам на сам зі своєю долею.
Але я також вдячний тим,кто залишається зі мною,а саме близьким своїм людям. Рідна  
сестра,котра за все моє життя,була поруч,навіть і цей час,коли я став на шлях творчості. Її підтримка дуже важлива для мене, оскільки я знаю,що є ті люди,які вірять в мене,що  
я можу хоч чимось бути корисним іншим. 
Також я щиро вірю,що люди в кого відверте серце,та зломлена душа,не будуть занадто  
супові до того,що моя передмова вийшла така непослідовна,та чесно кажучи дуже  
стисла! Но від всього серця бажаю вам міцного Козацького терпіння та здоров'я,щоб  
триматися у ці надзвичайно складні часи! Велика повага до вам усім!