Інтерлюдія ІІІ

Сніг, що вкрив пухнастою ковдрою навколишні болота, нагадував Лінс про її домівку. Щоразу, коли мешканці застави починали сперечатися щодо позачергової вахти на фортечній стіні, вона добровільно йшла замість когось хоча б заради того, аби у тиші та самоті помилуватися околишнім білосніжжям до самого горизонту. Тим паче, що пориви крижаного вітру, які пробирали до кісток інших, здавались їй легким подихом не надто холодного протягу. Лінс навіть куртку поверх тонкої сорочки одягала лише для того, щоб не бурчав Меб. На відміну від неї, взимку він замерзав дуже швидко.

Втім, від бурчання це все одно майже не рятувало. Всі три тижні з моменту зникнення Шиз некромант знаходився в такому похмурому настрої, в якому чарівниця не бачила його навіть коли Старий мало не помер. Втім, зараз ситуація була не набагато кращою. За відчуттями Лінс — сер Алонт повільно, але вірно згасав. Чи було це якось пов'язано зі зникненням Шиз — чарівниця гадки не мала. Але слабкість коменданта зобов'язала нести вахту на стінах всіх, хто був вільним від виконання інших завдань. А ще повернулися бійці з передової. Неллінель оголосила, що вони просто вирішили зазимувати вдома. Усі присутні вдали, ніби повірили. Деякі навіть надто старанно.

І все ж Лінс не могла не визнати, що з їх поверненням на заставі стало хоч трохи веселіше, навіть комендант збадьорився. Нель кожному знаходила справу, навіть не зважаючи на те, що зима вважалася найспокійнішим для некромантів часом — на морозі зомбі замерзали швидше, ніж встигали комусь зашкодити, а бліді потвори та інша нежить взагалі впадали у сонне заціпеніння до весни.

Але думки про те, що сталося між Шиз та Старим, не давали Лінс спокою. Не вдалося нічого дізнатись навіть Мебові та Нель. А вони напевно були найдовіренішими людьми коменданта порівняно з іншими. Хіба що канцеліар міг ще щось знати, але він теж мовчав. Єдина ж успішна спроба зв'язатися з Шиз трапилася тиждень тому та обірвалася настільки раптово, що Сідда після цього кілька днів мучилася від головного болю. До речі, зрозуміти, де тоді була Шиз, вона так і не змогла. При тому, що Сідда – маг повітря, а вони традиційно спеціалізуються на телепортаційній, пошуковій та ментальній магії!

Єдине, у чому були впевнені всі, з ким доводилося обговорювати це питання — до зникнення Шиз напевно приклав руку Кілір. Бо з того часу його теж ніхто не бачив. І це непокоїло.

Поринувши в обридлі роздуми, Лінс не одразу почула, що хтось її покликав. Обернувшись, вона побачила Ваана, який вже почав підніматися сходами до неї на стіну.

— Щось трапилося?

— Ні-ні, — чорнокнижник похитав головою і вчепився в каптур оббитого хутром плаща, намагаючись утримати його на голові під натиском вітру. — Просто хотів попросити тебе постирчати тут ще кілька годин, а потім я тебе зміню.

— Чого так? — потік крижаного повітря скуйовдив волосся чарівниці, приємно охолоджуючи шкіру.

— Зануда зажадав дерево.

— Ем-м-м... Що? — Лінс здивовано підняла брови.

— Ну, наближається Остання ніч року і все таке інше, — Ваан закотив очі. — Здалися нам ці традиції сусіднього світу...

— Ти ще скажи, — чмихнула чарівниця, — що ми це дерево прикрашатимемо.

— А ти звідки знаєш? — підозріло примружився чорнокнижник.

Лінс не втрималася від лукавої посмішки та витримала багатозначну паузу.

— Гаразд, — зітхнув Ваан, — піду за деревом після вахти.

— А ти знаєш, що абияке дерево не згодиться?

— Знаю, — насупився парубок. — Мілех мене... дуже докладно проінструктував.

— Що ж ти так, — поспівчувала Лінс, — вчасно не знайшов собі інше заняття?

— Єдине вільне завдання перехопив Меб, — чорнокнижник насупився ще сильніше. — А решта... — він несподівано усміхнувся, — робить прикраси. Це так мило...

— Можу собі уявити, — чарівниця хихотнула. — Меб ще не пішов?

— Ні, він у коменданта на інструктажі. А що?

— Мабуть, я складу йому компанію.

— Ну Лі-і-інс... — прохаюча інтонація звучала жалібно, але маг вогню була непохитною.

— Вартуй-вартуй, — хмикнула вона, — я й без того стояла на вахті позачергово.

Легко збігши сходами вниз, Лінс швидким кроком попрямувала до будинку коменданта. Але не встигла вона і наполовину перетнути внутрішній двір, як черговий порив вітру доніс до неї знайомий звук. Ніби десь на околицях відкрився портал. І одразу закрився.

— Північний захід, спалах на пагорбі, схоже на звичайний телепорт! — крикнув зі стіни Ваан, підтвердивши здогадку чарівниці.

Звичайний телепорт означав, що то були не бліді потвори. І це, безперечно, тішило. Хоча якби виявилося б інакше — то було б рідкісною дивиною.

У дверях будинку коменданта з'явився Меб. Зупинившись невидючим поглядом на Лінс, він зосереджено порався з застібками утепленої хутром куртки.

— Я з тобою!

Чарівниця вигукнула це, перш ніж Меб встиг щось сказати. Бойовий некромант же, мабуть, вважав суперечку безглуздою і просто мовчки кивнув, з відстороненим виглядом попрямувавши до брами фортеці.

— Думаєш, це?.. — обережно почала Лінс, ледве встигаючи за широким кроком Меба.

— Там моя звична точка виходу порталу, — відповів він. — Не найвживаніше місце, тож... — некромант знизав плечима.

Маг вогню вкотре спіймала себе на думці, що якби вона була схильною до ревнощів, а Шиз — живою дівчиною, а не лічем, то подібне занепокоєння Меба могло би додати проблем усім трьом. А так... Коли наприкінці другого тижня з моменту зникнення Шиз Лінс наважилася запитати його прямо, некромант пояснив свій інтерес стратегічним мисленням. А на прохання пояснити — була відповідь, що всьому свій час. Лінс знала характер Меба: якщо той упреться, то випитати докладніше можна було навіть не намагатися. Чарівниця зітхнула.

— Що таке? — насторожився некромант.

Вони тим часом вже встигли вийти за браму і прямували дорогою. Останній снігопад був тиждень тому, і прокладені возами колії дозволяли йти досить швидко. Принаймні, доки дорога не повертала, уводячи в інший бік — на схід.