Інтерлюдія І

— Ти диви, вони тут і без нас упоралися.

Кірт пробурмотів це, не звертаючись ні до кого конкретного, а потім хмикнув і кинув погляд на те місце, де лише хвилину тому перебували два ліча. Могутні некроманти зникли з місця битви, перш ніж смертні встигли їх привітати. Влаштоване ними побоїще вражало.

Знали б, не телепортувалися. Але перевірити околиці все одно було варто, раптом десь причаїлися недобитки.

Невдоволено перемовляючись, люди у темряві переміщалися від однієї купи тіл до іншої. Кірт чув, як під їхніми чоботями хрумтить підмерзла багнюка. Вони намагалися зрозуміти, яким чином було вбито ту чи іншу потвору, гадаючи по рештках, що не до кінця розклалися. Молодь... Яка різниця, якщо важливий результат? З їхнього загону найбільш досвідченими були він та Сідда. Дізнавшись про прорив, комендант поспішила повернути борг за те, що трапилося серед Тремтячих Пагорбів і відправила на допомогу всіх, хто на той момент був на заставі. Формально завдання було виконано, хоч і не їх руками, але...

Мага землі турбував стан дружини, яка зосереджено свердлила поглядом місце, звідки зникли лічі. Застигла в повітрі тендітна фігурка Сідди блідим сріблом мерехтіла на тлі осінніх сутінків, що згущалися. Знаючи її легку вдачу, Кірт розумів, що чарівницю щось не на жарт стривожило.

— Ти впізнав їх? — спитала вона. Настільки тихо, що маг землі не одразу зрозумів — питання прозвучало вголос чи мислезв'язком.

— Лічей?

— Так.

— Я не придивлявся, розчищав вихід і ущільнював землю, аби молодь не затягнула трясовина.

При цих словах Кірт чомусь відчув себе винним, хоч приводу для цього не бачив. Та й тон дружини був рівним. Звичайне запитання. Він робив те, що потребувалося для безпеки групи, роздивлятись на всі боки не було часу.

— Мені здалося, що там була Шиз, — задумливо протягнула чарівниця.

— Якоюсь мірою це логічно, це ж її територія, наскільки я розумію.

— І Кілір.

— Хм, — Кірт почухав підборіддя і порівнявся з дружиною. — А він що тут забув?

— От і мені цікаво... Як і те, куди він її забрав. Якщо це справді була Шиз.

Сідда труснула головою. Маг землі знав цей жест, їм чарівниця завжди супроводжувала непросте для себе рішення — подумати трохи пізніше над тим, у чому не виходило розібратися одразу.

— Гаразд, — зітхнула вона і втомлено усміхнулася. — Огляньмо околиці, і додому. Не хочеться по ночі вештатися болотами.

— Згодний, — Кірт кивнув і окинув поглядом оточуючу їх трясовину. — Навскидь нікого не відчуваю. Але молоді не завадить подивитись на блідих, поки ті не до кінця розклалися.

— Портал за півгодини, — голосно повідомила Сідда, щоб почули всі присутні, а потім піднялася вище в повітря, щоб забезпечити собі кращий огляд.

Маг землі зітхнув і, відштовхуючи кості, що траплялися під ногами, попрямував до особливо мерзотної купи тіл. Вони ще не до кінця розклалися й лежали неправильним півколом навколо калюжі чорного слизу, що явно відрізнялася від буро-сірої болотної жижі. Поруч Кірт побачив розбите скло та шматок тканини. Намагаючись дихати через раз, Кірт сів, придивляючись до своєї знахідки. Тканина виявилася хусткою, забрудненою все тим же слизом. Скляні уламки, судячи з уцілілої шийки з корком, за життя були дрібною склянкою, про вміст якої можна було лише здогадуватися. Подолавши огиду, маг принюхався. Пару секунд довелося витратити на те, щоб притамувати нудоту.

— Погана ідея, — буркнув Кірт. — Так буде точніше.

Він занурив пальці в підмерзлий бруд. Але земля мало що змогла йому розповісти, крім того, що це справді були Кілір та Шиз. Хустка належала йому, а склянка якимось чином була пов'язана з нею. Нічого не зрозуміло, але дуже цікаво.

Знизавши плечима, маг землі обтрусив руку від бруду й попрямував назад до відносно сухої ділянки. Там Сідда вже готувалася до відкриття порталу.

Після повернення треба було зв'язатися з Лінс і дізнатися, що в них трапилося. І чи все гаразд із Шиз.