Глава 19. Нова загроза

— Шиз! — захоплено видихнула маг повітря, швидко відлітаючи від мене. Не зроби вона цього, ми б звалилися разом. — Жива! Ціла!

— Щодо цілої я б посперечалася, — я обережно торкнулася ребер, яким знову дісталося. Начебто все гаразд. — Та й жива дуже умовно… Якось так.

— Ох, ти не уявляєш, як ми всі злякалися, — притиснувши до щік маленькі долоньки, Сідда дивилася на мене одночасно і радісно, і винувато. — Ми бачили, як потвора накинулася на вас, але нічим не могли допомогти. Наказ коменданта, щити...

Широко розплющені світлі очі чарівниці підозріло заблищали. Вона замовкла, закусивши губу.

— Нічого, це вже позаду, — я обережно торкнулася плеча дівчини, утягуючи її за собою в напрямку, де за моєю думкою знаходився відведений для нашої компанії будинок. — Як Меб і Лінс?

— Живі, — Сідда несміливо усміхнулася. — У Меба пара переломів, Лінс виснажена, але в цілому все нормально. Вони дуже про тебе непокоїлися, тому й попросили покружляти навколо, раптом якісь новини... Тоді все сталося так... Швидко.

— Що саме?

— Ти вбила одну тварюку, і до вас поскакала друга, ще й ляльок своїх потягнула... Якби Кілір не ламанувся крізь щити, начхавши на наказ коменданта... — чарівниця похитала головою.

А це вже несподівано. Виходило, що мій борг перед цим лічем насправді був значно більшим.

— Он як... — сказала я. — Не очікувала.

— Ніхто на таке не чекав, — Сідда знову похитала головою. — Ось він з нами, спрямовує своїх зомбі назустріч повзунам, принагідно лаючись з комендантом про те, що треба нарешті завдати нормального удару у відповідь… А тут гоп — і він у вас, ставить малий захисний купол і тримає його, доки ми не перебиваємо всіх тварюк.

— Отак узяв — і телепортувався?

— Схоже на те.

— Он як... Отже, шляхетний рятівник, — голос підселенця пролунав задумливо.

— До того ж досить сильний, наскільки я розумію.

— Для ліча насправді це не надто складно. Захисний купол — досить просте заклинання, якщо використовувати його хоч трохи частіше, ніж раз на десяток років. А якщо у нього все гаразд з потоком енергії, то з таким щитом можна і день, і два простояти. Та хоч тиждень.

— Але його вчинок... можна назвати сміливим.

— Сміливий чи ні, але це було ризиковано. Телепортація в небезпечній близькості від потвор непередбачувана. Ще й крізь щити. Мабуть, у Кіліра на тебе далекосяжні плани, раз він наважився на такий ризик... Або він просто божевільний.

— От чому це звучить майже як загроза?

— Дивно, що ти використовуєш слово "майже"... Мене, наприклад, починає непокоїти зростання твоєї популярності.

— Та за життя в мене стільки шанувальників не було. А зараз аж два, і начхати, що один із них — жертва привороту.

— Я не жартую. Поки про тебе ніхто не знає, все відносно добре. Тід, Кілір, хто там ще буде навколо тебе витися — це дрібниці. Нудні провінціали, якщо так тобі буде зрозуміліше. Але якщо майстер, що відновлював твої кістки, повернеться до столиці та від нього про твоє існування дізнаються місцеві лічі... Будь впевнена, у тебе з'являться не лише шанувальники... Скоріш, хто завгодно, але тільки не вони.

— Я так розумію, за твоїх часів стосунки між лічами були далекі від дружніх?

— По-різному бувало. Але звернення як до брата чи сестри виникло... не просто так, — у голосі Альда мені почувся відлуння усмішки, причому не дуже радісної.

— Натяк на те, що родичів не обирають?

— Так, щось таке.

Маг повітря летіла в парі кроків поперед мене і тихо муркотіла щось собі під ніс. Під час розмови з підселенцем я якось не помітила, що ми вже майже прибули до розшукуваного будинку.

— А як пройшло ваше завдання? — мені чомусь здалося, що цим варто було б поцікавитися хоча б з ввічливості.

— Пройшло... — луною відповіла Сідда. — Успішно. Ми швидко знайшли трьох мертварів, загиблий маг повітря був із ними, а далі... — дівчина тихо зітхнула, раптово втративши всю свою зовнішню життєрадісність, і сумно додала: — Незначні технічні деталі.

— Вас таки відправили вдвох? — я справді не пам'ятала, що тоді говорили на майдані під час розподілу.

— Ні, з нами були некроманти, тож усе скінчилося швидко. Кірт, щоправда, зараз відлежується — перед упокоєнням мій стихійний родич добряче його струснув. Але... — чарівниця ніби згадала про свій образ вічної чи то дитини, чи то підлітка, розправила плечі та, здається, навіть злетіла трохи вище, — кілька днів, і буде як новенький. Маги землі — вони такі.

І тут я згадала швидкість відновлення Меба. Стало цікаво.

— У такому разі, Меб — теж трохи маг землі.

Подумки це звучало непоганим жартом, але беземоційний голос звів весь гумор нанівець. Проте, Сідда зиркнула на мене через плече і усміхнулася.

— Судячи з того, яке в низ взаєморозуміння з Кіртом — так і є. Маги землі іноді такі зануди...

— Здається, я тобі вже розповідав, що спеціалізація магів визначається...

Якщо судити про магічну схильність за характером, то Альд теж мав чудові задатки мага землі. Підселенець лише хмикнув у відповідь. А чарівниця тим часом зупинилася біля ґанку нашого будинку. Я завмерла поряд. Вечоріло. Довгі тіні простяглися вздовж вулиці, і частина з них, здавалося, трохи рухалась.

— О, захисні чари оновлюють, — зауважила Сідда. — Знову паралель пішла навприсядки...

— Що?

— Перепрошую, мені час йти, — заквапилась дівчина. — А то вони там зараз начарують...

І зникла. Якщо це був спосіб телепортуватися, то я такого не знала. Мені ж нічого не залишалося, окрім як увійти до дому. Тільки двері виявилися замкненими. Несподівано.

— Твої супутники не повинні знаходитися тут безвилазно.

— Може, вони замкнули двері зсередини, — з сумнівом протягла я, втім, не пригадуючи, чи була зсередини клямка. За логікою, мала бути.