Інтерлюдія ІІІ

Кіліреад Іссін Тар не вважався серед лічей кимось видатним, і сам чудово це розумів. Він вважав за краще бути найбільшою рибиною у маленькому ставку і навмисно тримався подалі від своїх братів і сестер у посмерті, освячуючи своєю присутністю застави та поселення якнайдалі від столиці. Статус ліча та ранг жерця забезпечували йому достатній рівень комфорту та вищий ступінь поваги від приймаючої сторони... Принаймні ззовні. А решту, якщо було потрібно, він брав сам. У слушний час і так, як вважав за необхідне.

Жрець Кілір зачаровував і підкоряв своїм голосом. Ліч Кіліреад усував тих, кого підкорити не вдавалося.

— Шиз-с-с...

Дівчисько виявилось стійким до першого і якимось дивом примудрилося уникнути другого.

Хоча якраз про друге Кілір тепер анітрохи не жалкував. І цілком припускав, що помилився, при першій зустрічі побачивши в ній суперницю. Як показали подальші події, вона виявилася настільки далекою від усієї цієї метушні у боротьбі за владу, що через це здалася йому... 

Дивною.

Цікавою.

Кумедною. 

І незбагненною — попри всю удавану простоту. 

Дівчисько не піддавалось жодним застосованим до неї чарам. Жодне його слово не зачаровувало її. Жоден дотик не допомагав прочитати її, щоб оцінити ту силу, яку вона настільки старанно приховує.

Це цікавило і бентежило водночас.

Або вона неймовірно могутня і з якоїсь причини це ретельно приховує, втікши у тутешню глушину від когось... Або вона справді — обраний немертвий. Істота, що спростовує закони покинутого Суртазом світу, чий прихід був обіцяний Першим Некромантом дуже давно.

Зручно вмостившись у кріслі, жрець з легким смішком знову прошелестів чуже ім'я, звучання якого так хвилююче лоскотало язик. У тендітному скелетованому тільці його власниці ховалася загадка, яку Кілірові до безтями хотілося розгадати. І ця пристрасть надавала його існуванню призабутого присмаку життя. Непогано, для різноманітності. А якщо врахувати ще й можливі перспективи, якщо вдасться отримати її довіру...

Подібне було варте будь-яких зусиль незалежно від того, ким саме виявиться це дівчисько. А не виправдає його очікувань — тоді можна й упокоїти, якщо буде потреба. Кілір тонко посміхнувся і витяг руку вбік. У долоню одразу стрибнула мініатюрна склянка, тихо брязнувши своїм вмістом — парою тоненьких кістяних трісочок. Трохи схиливши голову набік, некромант узяв запечатану пляшечку двома пальцями та почав задумливо розглядати свій маленький скарб.

Тихе похрускування відволікло ліча від роздумів. У дверях його покоїв, шанобливо схилившись, застиг скелет. Купіль з освяченими оліями була готова.

Некромант неквапливо піднявся в повітря і поважно попрямував до підвалу відведеного під його покої будинку. Там, у невірному світлі десятка запалених свічок, застиг нерухомо другий скелет — з витягнутими вперед руками. Ліч повільно зняв своє багатошарове вбрання жерця і розвісив його на цьому імпровізованому вішаку. З важким приглушеним плеском розігріта освячена олія огорнула висохле тіло Кіліра. Блаженно зашипівши, некромант із головою опустився в зачаровану суміш для бальзамування.

За кілька хвилин перший скелет підійшов до кам'яної купелі, тримаючи в руках тацю з невеличким люстерком і двома склянками з темного скла — відкритою і закритою. Рухаючись повільно і плавно, ліч ухопився за борти та підтягнувся, сідаючи в купелі. Скелет підійшов ближче і нерухомо завмер поруч, трохи ближче, ніж на відстані витягнутої руки.

З вологим цмокаючим звуком очі Кіліра покинули очниці. Підкоряючись ледь помітному руху руки, очні яблука опустилися у відкриту склянку, кришка якої зайняла своє місце. Замислено дряпнувши кам'яний борт довгими нігтями, ліч виставив убік розкриту долоню. Через секунду в неї повільно опустилася інша склянка.

Некромант обережно відкоркував щільно притерту скляну кришку. Через широке горлечко неспішно випливла інша пара очних яблук. Повернувши склянку з кришкою на тацю, ліч м'яко вправив очі в очниці та потягнувся за люстерком. Дивлячись на своє відображення, Кілір повільно злизав з нижньої губи крапельку олії та мстиво усміхнувся. Але мить милування не могла тривати вічно. Ліч насупився, зітхнув і повторив процедуру, повернувши в очниці попередні очі.

— Надто... чудові, — прошепотів Кілір. — Шиз, напевно, дізнається. Хоча... — некромант трохи схилив голову вбік, але одразу похитав нею, приймаючи рішення: — Ні, ще не час.

Блиснувши наостанок бурштиново-жовтими райдужками, очні яблука зникли в темній глибині склянки.