Глава 14. Відкриття за відкриттям

— Ти щось сказав? — спостерігаючи за тим, як стривоженість на обличчі Лінс змінилася явним полегшенням, я лише краєм свідомості вловила якусь фразу підселенця зі згадкою Суртаза.

— Тобі здалося, — беземоційно відповів Альд.

Що ж, здалося, так здалося. Мої відчуття ніби роздвоїлися — з одного боку я сприйняла брехню підселенця цілком спокійно, а з іншого — сама здивувалася своєму несподіваному спокою і тому, що взагалі розпізнала в словах Альда брехню. Могло ж справді здатися.

— Він тебе прокляв, якщо ти не помітила.

— Тід?

— Так. Щось розсіяло твою увагу і сповільнило реакцію.

— Сонечко з-за хмарки виглянуло, значить... — я знову нічого не відчула. Навіть образи. Мою увагу привернула Лінс, що прямувала назустріч.

— Це був жарт.

— У тебе погане почуття гумору.

— Шиза, де ти пропадала? — чарівниця зробила кілька кроків до мене, але далеко від будинку не відійшла. — Тебе дві години не було!

— Лікування затягнулося.

— З тобою все гаразд? — Лінс примружилася та уважно подивилася на мене. Ага, ніби вираз кісток мого обличчя міг їй про щось розповісти.

— Так, — я обмежилася короткою відповіддю і минула вогнемага, прямуючи до дому. Меба в ньому не було.

— Я взагалі... серйозно питаю, — тихо промовила чарівниця, пройшовши за мною і причинивши двері. — Тід... він зазвичай більш-менш нормальний. Ну, доки не відкриє рота. Але іноді він взагалі втрачає відчуття меж... — вона невиразно повела рукою, — м-м-м... дозволеного.

— Так у хлопця ще й схильність...

— Моя форма не надто підходить... до порушення будь-яких меж, — обране мною ліжко виявилося досить високим, і я клацнула щелепою від несподіванки, деактивувавши над ним заклинання левітації.

— Ну, хто зна, — дівчина знизала плечима. — Впродовж другої години Меб вже собі місця не знаходив.

— Цікаво, наскільки слабкою вони тебе вважають...

— Або наскільки сильним — Тіда.

— ...а потім прийшли знайомі та повідомили — Тід пропав. Дізнайся про це комендант, вона б на вуха всю заставу підняла. Ось і вирішили запитати про всяк випадок, доки не це почалося, — Лінс смикнула куточком рота в натяку на усмішку, — раптом це Меб уже десь його прикопав.

— Ми були неподалік, буквально через дві вулиці... чи три.

Чарівниця знову примружилася і пильно на мене подивилася.

— Весь цей час?

— Так, але… Мені здалося, що пройшло півгодини, не більше.

— Вас хтось бачив?

— До зустрічі зі мною Тід розмовляв із якимось магом повітря...

Лінс кивнула.

— Я зрозуміла, про кого ти. Це друг Сідди, він із хлопцями й заходив до нас. Тід домовився зустрітися з ним на площі після того, як зайде до себе. Але на площі у зазначений час Тіда не було, як і вдома.

— А вони не могли просто розминутися?

Дівчина загадково усміхнулася і похитала головою.

— Тільки маг землі здатний перевершити повітряного, якщо йому раптом знадобиться когось знайти на невеликій відстані від себе.

— Тобто? — я перевела погляд на покладені на колінах руки. На моєму зап'ясті все ще виднілися сліди крові чорнокнижника.

— Тіда не було на території застави в той момент. Виходить, він на дві години просто кудись зник. І я так розумію, ти — разом із ним.

— Дивно. Я нічого подібного не відчув. Якщо це і була просторова пастка...

— Ти нічого незвичайного не відчула? — знову допитливий погляд і уважне примруження.

— ...то її створив справжній майстер. Тідові вона явно не по зубах, за всієї його могутності некроманта-чорнокнижника, — продовжив міркувати підселенець.

Я одночасно намагалася і прислухатися до бурмотіння Альда, і зберігати хоч якесь розуміння того, про що говорить Лінс. Виходило погано.

— Шиз, з тобою точно все гаразд? — чарівниця підійшла і сіла на ліжко поруч зі мною. — Чесно кажучи, ми подумали, що ти теж... пропала, — обережно додала вона. — Як і багато інших. Що сталося?

Несподівано мені стало смішно. Я уявила, як розповідаю Лінс про те, що приворожила Тіда, і він почав до мене чіплятися. Ця історія мала всі шанси стати гарним жартом.

— Навіть не думай, — похмуро заперечив Альд.

Саме час згадати перевірений принцип: послухай підселенця та зроби навпаки. Щоправда, реакція чарівниці виявилася зовсім не такою, на яку я очікувала. Замість того, щоб здивуватися, обуритися чи розсміятися, вона зблідла і кілька хвилин ошелешено дивилася на мене, майже не моргаючи.

— Лі-і-інс? — тепер настала моя черга непокоїтися. — Щось не так?

— Кілір його вб'є, — одними губами промовила вона.

— Він не дізнається...

— Дізнається. Він тут старший і усім управляє, тому швидко про все дізнається. А з огляду на те, що Кілір напевно сам тобою зацікавився, то ще й спосіб страти вибере якийсь... вибагливий. Щоб ніхто не ризикував навіть дивитися у твій бік. Мені не шкода Тіда, і Мебові буде спокійніше, але...

— Це неправильно, — кивнула я. — Це моя помилка, і Тід, будь він хоч тричі недоумкуватим, у ній не винен.

Я неодноразово чула від Альда, що лічі можуть розпоряджатися долями живих на власний розсуд, але подібний факт у моїй голові все одно не вкладався. Навіть попри те, що приклад такої влади я одного разу вже бачила. І нічого хорошого з цього не вийшло.

— Можливо, активація просторової пастки все ж таки його рук справа... — задумливо додав підселенець.

Від несподіваного протягу затремтіли фіранки, Лінс підвелася, щось ще сказала і швидко вийшла надвір. Втім, досить вчасно — мою увагу знову перетягнув на себе внутрішній діалог.

— Що ти мав на увазі?

— Тід — чорнокнижник, син коменданта застави, у віданні якого... якої, напевно, знаходяться всі оборонні заклинання. За логікою, ця чарівниця має спеціалізуватися на магічних пастках або мати при собі когось, хто на них знається. Наприклад, свого сина.