Глава 13. Любов зла

— Зцілила — так зцілила... — здавлено пробурмотав Альд між нападами напівістеричного сміху. Я терпляче чекала, поки підселенець нарешті не зробить над собою зусилля і не заспокоїться.

— А чари... могли не спрацювати? — з надією поцікавилася я. — Він же сильний чорнокнижник, має бути якийсь захист... Аура без змін, начебто...

— Приворотні чари за моїх часів були найкращим способом зіпсувати комусь життя. Щоправда, в результаті все одно страждали обидві сторони. І навряд чи щось змінилося за той час, поки мене не було.

— І все ж?..

— Основна проблема — навіть коли вони діють, їх важко виявити. Потрібно знати, що шукати, — Альд продовжив свою лекцію, як завжди, заходячи здалеку та ігноруючи моє запитання. — А різновидів цих чар дуже багато, наскільки я пам'ятаю — від легкої закоханості, обожнювання та відданості до нестримного тілесного потягу. Будь-який із цих станів легко можна списати на... помутніння розуму. А постійно тримати захист від усіх можливих приворотів... — підселенець зробив паузу, дозволяючи мені самій уявити цю ситуацію. Я прикинула, і мені стало б смішно, не стій за рогом жертва моєї неуважності. — Загалом це марна трата сил. Тож сумніваюся, що чари не спрацювали. Швидше за все, той хлопець взагалі не очікував, що його хтось приворожуватиме, тож накрити його має на повну. До речі, а що за чари? Я не сильний у цьому різновиді магії.

Новина про те, що цей зануда чогось може не знати, викликала неприємне передчуття. Суртаз би з ним, з цим приворотом... Але якщо Альд не розуміється на любовній магії, то зі зняттям чар можуть виникнути проблеми. Я ж у приворотах теж не майстер, інакше навіщо б мені взагалі потрібні були ці платівки? Тим паче, що вони мені й потрібні не були — так, зі швидкоплинного пориву взяла, заради пустощів. Відігнавши цю лякаючу думку, я склала разом дві половинки розламаного серця і придивилася до накресленого на ньому заклинання уважніше.

— Так, якщо дивитися за символами, то тут обожнювання, навіть щось ближче до обоження. Він що, молитися на мене буде? Ага, ще тут бажання завжди бути поруч, торкатися...

— Ну... Не найгірший варіант. Мабуть.

Хоч я й підозрювала у його відповіді саркастичну двозначність, але він мав рацію. Наскільки я пам'ятала, друга платівка була спрямована на… більш приземлені речі. Потрібно буде комусь віддати, від гріха подалі. А зараз...

— Ти знімеш ці чари?

Якби в мене було серце, воно б напевно завмерло в очікуванні відповіді. Альд, глузуючи, не поспішав з ним.

— Ні-і-і.

Ось чому в цій вкрадливій інтонації підселенця мені почувся погано приховане знущання?

— Чому?

— Мені цікаво. Як я казав, любовна магія — не моя спеціалізація.

Схоже, мої найгірші очікування справдилися.

— І що мені тепер робити?

— Гадки не маю, — судячи з інтонації, Альд посміхався найбезсовіснішим чином. — О, а ось і твій... шанувальник.

Попри попередження підселенця, тихе та шанобливе звернення змусило мене відчутно здригнутися.

— Ви не зайняті, пані ліч?

Хлопець стояв переді мною, дивлячись на мене широко розплющеними очима кольору молодого бурштину. Хоча, скоріш меду. Цей світлий відтінок гарно доповнювався зеленими цятками навколо неприродно розширених зіниць. А глибокі тіні синців під очима від удару у перенісся ідеально доповнювали це досконале поєднання.

— Мабуть, погоджуся, що синій і жовтий непогано виглядають поруч, червоний лиш трохи псує враження, — Альд, як завжди, не соромився коментувати мої думки.

— Не можеш допомогти — не заважай мені отримувати хоч якесь задоволення від цієї ситуації.

Підселенець покірно — підозріло покірно — замовк. А тим часом я продовжила розглядати свою мимовільну жертву. Ну що сказати, навіть трохи... підправлені Мебом правильні риси обличчя чорнокнижника прямо-таки кричали про те, наскільки він був вродливий. Гарненький, як висловилася Сідда, і я не могла з нею не погодитися. Дивно, що я цього не помітила при першій зустрічі. Втім, зневажлива гримаса мало кого прикрашає.

У його прямих темних бровах, витончених вилицях і гострому підборідді невловимо впізнавалося щось тендітне, жіноче. Образ доповнювався тонкими губами, що злегка припухли від удару. Ну як сказати, трохи... Верхня була добряче так розбита, можливо, й зубам дісталося.

А взагалі враження псував лише ніс. І сміх Альда у моїй голові. Підселенець, схоже, вирішив супроводжувати єхидним хихиканням кожен мій уявний коментар щодо зовнішності хлопця. 

Ах так, ніс... На мій смак він був непропорційно довгим і тонким, як для такого миловидного чоловічого обличчя. Втім, зараз це цілком врівноважувалося припухлістю від удару, тому ніс обзавівся солідною горбинкою і виглядав цілком пропорційним.

— До речі, могла б щось і відповісти йому, — нагадав Альд.

Точно.

— Ні... Не зайнята, — повільно промовила я, перериваючи тривале мовчання.

Очі хлопця засяяли захопленням. Причому, як мені здалося, буквально.

— Ні. Просто, поки ти його розглядала, сонце з-за хмарки вийшло, — послужливо підказав підселенець. — До речі, що ти про обличчя та про обличчя. У нього ще й тіло є, також можеш розглянути.

Та що там розглядати? Щуплуватий, як на мій смак, але не позбавлений тендітної витонченості. І зріст хороший — трохи вищий за мій, не те що Меб і подібні до нього…

— І чим тебе високі не влаштовують? — обурився Альд.

— Не люблю знизу вгору дивитися, — незлобливо огризнулася я.

— А ти підлети повище. Хто ж тобі винен, що ти така дрібна?

— От давай без переходу на особистості!

— Благословіть мене, пані ліч! — з жаром попросив Тід, роблячи кілька кроків у мій бік. Я за нещодавно здобутою звичкою відлетіла на таку ж відстань назад. Схоже, почалося...