Глава 15

Давид навіть не встиг договорити, коли під лавою знову почувся гуркіт. Дошки під ногами здригнулися, і темні плями, що залишилися після зникнення води, раптом почали розповзатися вздовж волокон деревини. Від них потягнуло сирим холодом, а болотяний запах став настільки густим, що Іра мимоволі затулила носа рукою.

Давид кинувся мерщій до лави й ударив ківшиком об її край, проте гуркіт і стукіт лише посилювалися. Можна було подумати, що починається землетрус.

— Відійдіть від підлоги! — вигукнув Давид.

Олег рвучко потягнув Христину до передбанника й схопив залишену там сокиру, Кирило відштовхнув Іру за себе, а Ніка стрімголов побігла до вішалка біля столу й почала зривати з нього перший-ліпший одяг та натягати на мокре тіло. Ліля ж навіть не рушила з місця. Вона дивилася то на лаву, то на підлогу, то на Давида, і лише коли з-під дощок чорна вода почала прибувати інтенсивніше, відступила до дверей.

Вода не розтікалася по підлозі, а збиралася у звивисті лінії, що повільно повзли до ніг Давида. Він почав відступати, навіть не намагаючись приховати переляку. Коли одна з темних цівок торкнулася його босої стопи, він смикнув діжку й перекинув її. Чиста вода розтіклася підлогою, але чорний слід навіть не змінив напрямку.

Олег, більше не вагаючись, кинувся до дверей і заходився відчайдушно гамселити їх сокирою. Дерево видавало тріскучі звуки, але полотно залишалося нерухомим. Він замахнувся знову, але відчув, як хтось ухопив його за зап’ясток. Олег перевів погляд за плече й побачив Давида. Чорні струмені на підлозі вже змінили свій напрямок і рухалися в їхньому напрямку. Олег випростав руку і, розвернувшись, із силою штовхнув Давида в груди. Господар лазні відлетів до печі, вдарився спиною об кам’яну кладку й зачепив свій ківшик. Той прокотився по підлозі, зупинившись біля ніг Ніки.

— Не смій! — вигукнула Ліля.

Вона кинулася до печі, вихопила з перевернутої діжки березовий віник і різко вдарила ним по чорній воді. Гілочки розсипали бризки, а в повітрі пролунав сухий тріск, ніби ламалися тонкі кістки. Темні цівки на мить завмерли, після чого зійшлися в одну й рвонули до неї.

Ліля встигла відскочити, і вода вдарилася об стіну, розбризкавшись по дереву. Там, де вона торкнулася дощок, проступили довгі темні смуги. Ліля міцно стискала віник, не зводячи очей з аморфної субстанції, що повільно стікала вниз, залишаючи стіну сухою. У ту мить вона була схожа на войовничу амазонку, і всі майже одночасно звернули увагу на віник у її руках. Листя обсипалося, а березові гілочки перетворилися на гострі металеві пластини.

Давид спробував підвестися, тримаючись за спину, але посковзнувся й знову впав біля печі.

— Не бий! — крикнув він до Олега у відчаї, але було пізно.

Лезо занурилося в деревину на всю глибину, і щось дзенькнуло. У ту саму мить з-під лави вирвався холодний порив повітря. Полум’я в печі спалахнуло синюватим світлом, лампа під стелею згасла, а парилка занурилася в темряву, прорізану тільки червоним жаром між камінням.

Христина відчула, як хтось стиснув її зап’ясток. Вона закричала й смикнула руку до себе, але пальці не розтиснулися. Вони були крижаними, мокрими й надто довгими, а їхні нігті впивалися в шкіру, наче тонкі гачки. Христина вдарила в темряву вільною рукою, намагаючись відштовхнути невидиму істоту, та натомість торкнулася чогось м’якого й слизького, що відразу відсахнулося від її долоні.

Олег кинув сокиру й схопив Христину за пояс. Кирило ж підхопив єдину зброю й продовжив рубати стіну лазні ще оскаженіліше, ніж Олег.

Раптом крижані пальці розтиснулися, і Христина впала на коліна. Вона спробувала вдихнути, проте повітря застрягло в горлі, і тільки після кількох судомних спроб їй вдалося підвести голову.

У темряві чулися звуки боротьби. У повітрі лунав пронизливий свист, металевий дзенькіт, хрускіт кісток та грубе гарчання.

— Вона вже тут, — почувся захеканий голос Лілі.

— Ще ні, — відповів Давид. — Але вже поряд.

Нарешті Кирилу з Олегом вдалося подолати двері, і в передбанник увірвалося крижане повітря.

— Хапайте свої речі й валимо звідси! — заволав Олег, кидаючи Христині одяг, який першим потрапив під руку.

Христина вже була одягнена й готова покинути це пекельне місце. Про Лілю вже ніхто навіть не думав. Коли ж майже всі повибігали за двері, Кирило перевів погляд на парилку й закляк. На її порозі стояла Іра. Вона навіть не намагалася одягнутися, а мов зачарована прислухалася до темряви, з якої ледь чутно долинала якась мелодія.