Глава 9

Христина прокинулася від легкого дотику до плеча і не відразу зрозуміла, де перебуває. Сон ще тримав її у своїй теплій, безладній глибині, тому темна постать над ліжком спершу здалася частиною сновидіння, а голос, який вимагав негайно одягатися, долинув наче з іншої кімнати.

— Треба йти, — сказав Олег і роззирнувся.

Христина кліпнула кілька разів, вглядаючись у його обличчя, а тоді помітила Іру, яка вже стояла біля дверей одягнена й тримала в руці пальто. Олег виглядав максимально зібраним та рішучим, і саме це остаточно повернуло Христину до реальності.

Вона відкинула ковдру й озирнулася на сусіднє ліжко, де Ніка невдоволено заворушилася, коли Олег торкнувся її плеча. Спершу та лише натягнула ковдру до підборіддя й щось пробурмотіла, але, побачивши його обличчя, розплющила очі та підвелася на лікті.

— Що сталося? — Христина вже шукала ногами капці.

— Поки нічого. І я хочу, аби нічого не сталося й надалі.

Ніка перевела погляд на Іру, однак та лише нетерпляче переминалася з ноги на ногу біля ліжка Лілі, якої в кімнаті не було. Олег помітив, що дівчата розуміють серйозність халепи, в яку потрапили, але часу на детальні пояснення не мав.

— Потім я вам усе поясню, а поки що давайте швидше вшиватися звідси.

— І куди ми підемо серед ночі? — запитала Ніка, натягуючи довгий светр.

— Спочатку нам треба вийти з цього будинку.

— А ключі від машини? — Ніка розгублено дивилася на Олега. — Вони ж у лазні. Разом із телефонами.

Олег на мить замовк. Він теж про це пам’ятав, але сподівався, що зможе вивести їх із будинку, зламавши дверний замок, від якого забрав ключ Давид. До того ж він давно пригледів сокиру за каміном, за допомогою якої планував потрапити до лазні.

— Мені подобається цей план, — промовила Ніка й спохватилася: — А де Ліля?

— Сподіваюся, ми її не зустрінемо. Готові? — квапив дівчат Олег.

Христина з Нікою недовірливо перезирнулися.

— Не питайте поки нічого. Просто повірте мені на слово: вам краще тікати від своєї подруги. І чим швидше, тим для вас же краще.

Нарешті всі вийшли в коридор. Старі дошки тихо поскрипували під ногами, загрожуючи в будь-яку мить видати нехитрий план втікачів. Олег спускався першим, зупиняючись на поворотах сходів і прислухаючись, проте знизу не долинало жодного звуку.

У вітальні майже догорів камін. Під шаром сірого попелу ще світилися вуглини, кидаючи на стіни тьмяні червоні відблиски. Олег підійшов до каміна, узяв примічену раніше сокиру і вже зібрався виламувати замок на вхідних дверях, коли його зупинила Іра.

— Поглянь! Здається, нас відімкнули, — прошепотіла вона.

Олег здивовано взявся за ручку й відчинив двері. Холод одразу вдарив у вітальню, змусивши Христину мимоволі втягнути голову в плечі. На ґанку лежала величезна купа снігу, яку вітер зганяв із дороги до самого порога. Христина підійшла ближче й подивилася в бік хвіртки. Стежку навіть не можна було розрізнити на білій товщі.

— Здається, тут ніхто не проходив.

Олег задумливо оглянув замет. За такої погоди сліди могли швидко зникнути, однак сніг безпосередньо біля порога залишався недоторканим.

— Може, Давид хотів вийти, але передумав і забув зачинити? — припустила Ніка.

Олег не став сперечатися. Пояснення було можливим, але він не бачив сенсу вгадувати, як і коли це сталося. Важливішим для нього було якнайшвидше покинути будинок і забрати з нього дівчат. Олег відступив, пропускаючи кожну з них на вихід, і останнім вискочив у сніг.

Надворі було значно холодніше, ніж здавалося з вікна. Олег зняв куртку й простягнув її Ніці. Та спершу хотіла відмовитися, але, поглянувши на його светр, зрештою прийняла допомогу й застебнула блискавку, яка насилу зійшлася на грудях.

— Якщо виберемося звідси живими, я таки сяду на дієту, — буркнула вона.

Іра тим часом подала Христині пальто:

— У мене теплий светр. Одягай, не сперечайся.

Христина з вдячністю взяла його, швидко застебнула ґудзики під саму шию й рушила за Олегом. Він із сокирою в руках упевнено прямував до лазні, розгортаючи собою сніговий замет. Дівчата йшли за ним крок у крок.

Вікна лазні світилися жовтим світлом, а з димаря рівно піднімався дим. Здавалося, нічого не змінилося з того часу, як дівчата вийшли з парилки. Олег на мить замислився, чи могло вистачити дров на такий тривалий час, але не помітив гілку ялини попереду, і та неприємно шкрябонула по обличчю, перемкнувши думки на інше.

Вони йшли майже впритул одне до одного, час від часу озираючись і перевіряючи, чи хтось їх не переслідує. Але, крім гілок, обтяжених снігом, нікого навколо не помічали.

Коли до лазні залишилося кілька метрів, Христина стала мов укопана й схопила Олега за плече. Вона вказала на запітніле скло передбанника і тремтячим голосом промовила:

— Олеже, там хтось був.

Ніка різко повернула голову до вікна, але нічого не побачила.

— Де?

— За склом. Наче хтось відійшов від вікна.

Христина не була певна, що бачила саме людину, але неприємне відчуття чужої присутності не зникало. Олег не став переконувати її, що то могла бути гра світла. Він підійшов до дверей і про всяк випадок спробував ще раз смикнути за ручку. Несподівано механізм повернувся без зусиль, і двері відчинилися так легко, що він мимоволі відсахнувся, міцніше стиснувши сокиру в лівій руці.

Із парилки дмухнуло гаряче повітря, огорнувши обличчя вологим теплом. У передбаннику пахло розігрітою деревиною, парою й чимось терпким, схожим на трав’яний настій. Олег затримався на порозі, вдивляючись усередину.

— От тепер і мені це зовсім не подобається, — сказала Іра.

Олег не відповів і ступив до передбанника. За ним зайшли Ніка та Христина й одразу роззирнулися. Усередині все лежало на своїх місцях: телефони на столі, ключі від машини біля пляшки вермуту, речі там, де вони їх залишили. Ніщо не свідчило про те, що після їхнього відходу тут хтось побував.