Глава 3

— Симпатично, — сказала Ніка, визираючи у вікно.

— Я б сказала, атмосферно, — відповіла Христина.

Праворуч, через дорогу, біля хвіртки іншого будинку якийсь чоловік розчищав сніг. Обличчя майже повністю ховала тепла шапка, натягнута низько на лоба, а поверх куртки був одягнений старий робочий жилет. Помітивши машину, він припинив працювати й кілька секунд спостерігав, як дівчата виходять. Потім мовчки взяв лопату й пішов у двір. Христина провела його поглядом.

— Привітний сусід.

— Може, він сором’язливий, — відповіла Ніка.

Ліля вже йшла до лазні.

— Ви там надовго застрягли?

Вона зупинилася і немов мати, яка чекає неслухняних дітей схрестила руки на грудях. Дівчата поспішили до неї.

— Ти впевнена, що ми самі впораємося? — запитала Христина. — Я у справжній лазні була ще в дитинстві.

— Не переживай. Я в селі виросла. Зараз так вас відпарю, що всі целюліти порозчиняються.

— Я б не відмовилася від розчинення кількох кілограмів, — Ніка демонстративно оглянула себе.

— Спочатку їх треба завести, щоб було що скидати, — посміхнулася Христина.

Ліля зупинилася біля невеликого столика під навісом.

— Ключ має бути під дерев’яним ковшиком, — промовила вона підняла єдину річ, яка лежала посеред запорошеного снігом столу. — А ось і він.

— Нас ніхто не зустрічає? — здивувалася Христина.

— Мені сказали, що все підготують заздалегідь.

Ліля спритно впоралася із замком і, на правах ініціатора, жестом запросила подруг заходити. Всередині пахло сухим деревом, прілим листям і якимись духмяними травами. У дальньому кутку потріскував невеликий камін, а тепло від нього, після морозного повітря, здавалося палким. У передбаннику стояв довгий вузький стіл із лавками по обидва боки. Ніка відразу виставила посередині пляшку вермуту й почала діставати з пакетів закуски. Христина зняла пальто і озирнулася.

— Ех, негоже напередодні свята так грішити, дівчата.

Ніка вже відкручувала кришку.

— Який тут гріх? Розслабся хоч раз. У тебе й так одні правила в голові з ранку до вечора.

— Ну, у Святий вечір алкоголь начебто не можна.

У голосі Христини не було справжнього осуду. Радше вона намагалася переконати саму себе, або напроситися на те, щоб подруги її переконали у зворотному. Вона повісила пальто на спинку стільця, потім одразу зняла й перевісила рівніше, щоб не пом’ялося. Ніка помітила це, фиркнула, але нічого не сказала: Ліля тим часом звідкілясь дістала келихи.

— Ти посту дотримувалася? Отож, — навіть не стала чекати відповіді Ліля. — Давай не вигадуй. Перша зірка вже давно зійшла, — закінчила вона впевнену промову і наповнила келихи.

— За нас, дівчатка.

Після першого келиха Христина перестала згадувати про Святий вечір. Після другого вже разом з Нікою перемивала кістки новому керівнику відділу маркетингу.

— Ми там роками працюємо і боїмося про підвищення заговорити, а цей прийшов і відразу подвійний оклад попросив! — обурювалася вона.

— І найгірше, що йому дали, — додала Ніка. — От скажи, де справедливість?

— Немає її, — філософськи відповіла Христина й зробила ще ковток.

Ліля сиділа навпроти них, майже не беручи участі в розмові. Лише час від часу дивилася на годинник, що висів на стіні позаду дівчат. Нарешті вона поставила порожній келих.

— Ну, ще по одній і в бій.

Христина відмовилася йти в парилку лише в простирадлі, а Ніка, навпаки, заявила, що якщо вже вони приїхали в справжню лазню, то соромитися нічого. Коли Христина нарешті зайшла до парилки, Ліля вже вправно працювала березовим віником по спині Ніки. Шкіра дівчини порожевіла, а після кожного нового удару вона то стогнала, то сміялася.

— Ти мене точно не вб’єш?

— Не сьогодні.

Ліля відклала віник і кивнула Христині.

— Тепер ти.

— Тільки легенько.

— Лягай давай.

Христина влаштувалася на дерев’яній лаві й через кілька секунд скрикнула від першого удару.

— Я ж просила легенько!

— Це й було легенько.

Гаряче повітря змішувалося із запахом мокрого березового листя. Пара осідала на шкірі, по стінах повільно стікали краплини води, а жар посилював дію алкоголю. Незабаром Христина вже перестала соромитися і, коли настала її черга працювати віником, взялася до справи з таким завзяттям, що Ніка мало не впала з лави від сміху.

— Тихіше, ти її приб’єш!

— Нічого їй не буде.

Христина ще кілька разів ударила Лілю по спині, а потім відклала віник.

— Усе, більше не можу.

Ліля підвелася. На її білій шкірі майже не залишилося слідів. Христина здивовано придивилася.

— Я тебе так слабо била?

— Для першого разу нормально, — гмикнула Ліля і швидко накинула простирадло. — А тепер головне.

— Що ще?

— За мною.

Вона вискочила з парилки, взула капці й, не пояснюючи нічого, розчинила двері надвір.

— Лілю, ти здуріла? — крикнула Христина, але та вже бігла по снігу.

— Стояти! Я теж! — Ніка з вереском кинулася слідом.

Христина кілька секунд вагалася, але алкоголь і загальні веселощі перемогли здоровий глузд. Вона побігла за подругами. На дворі мороз миттю обпік розпарену шкіру. Ліля розбіглася й пірнула просто в найближчу кучугуру. Ніка із захопленим криком плюхнулася поруч і відразу підскочила на ноги. Від її тіла валив густий пар. Христина ж зупинилася біля сходинок.

— Ні, дівчата. Я до такого ще не готова. Пішли краще ще вип’ємо.

Вона вже хотіла розвернутися до дверей щоб увійти назад в тепле приміщення, коли за спиною щось голосно грюкнуло. Христина здригнулася від несподіванки. Вона схопилася за ручку, потягнула, але двері не відчинилися. Вона смикнула сильніше. Безрезультатно. Христина розгублено подивилася на подруг.

— Лілю...

Та саме вибиралася з кучугури. Христина ще раз потягнула двері на себе і цього разу вже обома руками.