Глава 7

Господар перервав розповідь і подивився на вікно біля вхідних дверей. Прищулив очі, немов міг щось розгледіти в темряві крізь снігопад, підвівся з крісла й попрямував до входу. Давид не вагаючись і не питаючи «хто там» відчинив двері. В кімнату увірвалося морозне повітря, яке змусило Олега здригнутися. Ніка з Христиною взагалі зацокотіли зубами, але радше від страху, ніж від холоду.

Через кілька секунд до кімнати увійшла молода висока дівчина. Вона була з голови до ніг засніжена, волосся вибилося з-під капюшона, а обличчя аж побіліло від холоду.

— Вибачте, будь ласка, — почала вона з порога. — У мене телефон сів, автобусів більше немає... Я просто побачила світло.

— Заходьте, — гостинним жестом запросив Давид.

Дівчина нерішуче ступила всередину, несміливо роззирнулася і почала терти замерзлі руки одна об одну.

— Мені б тільки зігрітися і телефон зарядити, — почала нова гостя, тупцюючись біля входу.

— Роздягайтеся, проходьте до вогнища, сідайте до столу, — Давид став позаду неї, готовий прийняти засніжене пальто.

— Дякую, — дівчина нарешті скинула біля порогу чоботи і нерішуче пішла до столу. — Де можна сісти?

— Сідай біля мене, — запропонувала Ліля, від якої довгий час не чути було ані слова.

— Як вас звати? — поцікавився Олег.

— Іра, — дівчина спробувала привітливо посміхнутися, але в неї це вийшло радше вимучено.

Поки всі по черзі знайомилися із новенькою, Олег мовчки спостерігав. Те, що Іра була не місцевою — очевидно, але й не сільською мешканкою. Постава витончена, манікюр занадто ідеальний, одяг простий, але вишуканий. Виглядала ж вона так, ніби останню годину чи дві провела в заметілі. Лише годину тому він і сам був у такому ж становищі.

— Звідки йдеш? — поцікавилася Ліля і, навіть не питаючи згоди, налила в новий келих вино й підсунула до Іри.

— Звідти, — невизначено махнула дівчина десь у бік вікна. — До хлопця приїхала.

— І що? Посварилися? — Ніка аж подалася усім тілом до столу, показуючи, наскільки уважно вона готова слухати.

— Краще не питайте, — скривилася Іра і зробила невеликий ковток з келиха.

— Ні, тепер точно розповідай, — не відчіплялася Ніка, за що одразу отримала штурхана від Христини за спиною в Олега.

— Та, власне, нема чого розповідати… Приїхала без попередження, сюрприз хотіла зробити, а він… — дівчина почала часто-часто кліпати, і її очі заблищали. — А він мене навіть у двір не пустив.

— От козел, — миттєво зробила висновок Ніка.

— Я теж приблизно так вирішила, — Іра підвела обличчя до стелі й обережно провела пальцями по щоках. — Точно з якоюсь шалавою там.

— Та це навряд чи. Він ледь на ногах стояв.

Після чергового ковтка з келиха Олег помітив, як обм’якли напружені вилиці новенької, а плечі помітно розслабилися. Очі відкрилися ширше, а губи нарешті набули природного рожевого кольору. Іра заклала за вухо пасмо чорного, як ніч за вікном, волосся і зустрілася поглядом з Олегом.

Того немов змія вжалила. В голові запаморочилося, і в лице вдарило жаром від раптового припливу крові. Насправді Олегу не стало зле. Він піймав себе на думці, що перед ним сидить справжня красуня, і не міг змусити себе відірвати погляд від її смарагдових очей. Одночасно згадав про Катю, яка десь чекає на нього.

— Він взагалі якийсь дивний був, — вже спокійно продовжила Іра.

— Дивний? — Давид, який саме наливав собі вино, завмер. — Що ви маєте на увазі?

— Окрім того, що п’яний вийшов босий на сніг, з нього ще й вода текла. Я таким його ще не бачила, — Іра поставила келих на стіл і замислилася. — І пахло від нього якимось болотом. Наче в ставку скупався.

— Шишига, — ледь чутно промовив Давид.

— Що? — Олег повернув до нього голову.

— Кажу, безглуздя.

— Мені здалося, ви інше слово сказали.

— Здалося, — спокійно відповів Давид і звернувся до Іри: — Забудь про цього хлопця, дівчино. Якщо чоловік узимку босий стоїть у снігу й виганяє жінку за ворота, нічого доброго від такого не чекай.

— Напевно, ви маєте рацію…

— А що з тією історією, яку не розповіли до кінця? Повір’я, — пригадала Ніка.

— Добре, що нагадала. На чому я зупинився?

— На тому, що в повір’ї є якась інша частина.

— Ага. Так от, якщо богиня зими бачить подорожнього, який замерзає серед заметів, вона може погратися з ним. Заплутує стежки, вимикає вогні, змушує чути голоси, яких немає, і водить колами навкруги одного й того самого місця, поки людина зовсім не втратить сили. Єдиний спосіб врятуватися від її чар — знайти теплий дім, де горить справжнє вогнище і де тебе пригостять вином та хлібом до того, як пальці на ногах остаточно заклякнуть. Тоді її зимова влада над людиною зникає.

На останніх фразах Давид розсміявся, спостерігаючи за реакцією гостей. Вони ж, зрозумівши, що це був жарт, обережно почали сміятися теж. Лиш Ліля, наче для годиться, посміхнулася, не зводячи прискіпливого погляду з Олега, який слухав історію Давида немов краєм вуха.