Як все почалось

Звісно, все почалось з Лавкрафта. Його космогонія жахів запалила в моєму серці вогонь пошуків, вогонь жадання знань. Точніше - вогонь запалив вже я. Але його не було би без цієї іскри, яку висік в моїй суті геній Говарда Філіпса. Не тому, що він був страшний у своїй творчості. А тому, що він був, є і буде прав. Космос - безмежний, і безмежні страхи і знання ховаються в ньому. Але якщо Говард Філіпс боявся і уникав цих страхів і знань, називаючи їх наругою над усім людським, то я ж їх прагнув і жадав. 

Але звідки було починати? Чи були відчуття, які лишились після прочитання творів Говарда Філіпса чимось більшим, аніж задоволенням від читання чудово написаної прози? Я відмовлявся приймати Справу Ч.Д.В. чи Поклик Ктулху чи Барву з позамежжя світу просто як талан..ні! - як геніальну! фікцію, творчу вигадку сумрачного дару Говарда Філіпса. Пошуки почались.

Біографія його нічого не дала. Та я й особливо не чекав від неї хоч найменш годящих одкровень. Говард Філіпс хотів налякати свого читача безширом космогонії, яку він так яскраво описував, наприклад, в своїх Хребтах безумства, бо він і сам боявся описуваного. Мене ж це все надихало. Відповідно, навряд чи біографія людини, яка боялась того, що описувала, а не прагла, могла би дати мені необхідне. 

Я поліз в усі фанатські групи, які тільки міг знайти в інтернеті. Завдяки можливостям перекладача, вбудованого в Гугл Хром, я лазив по фан-сайтам Лавкрафта безлічі країн, читав думки про нього та його спадщину безлічі людей на безлічі мов. Й усюди я бачив, читав одне й те ж саме - сіроту, убожество, ідолопоклонство, знання без розуміння і хибне, покручене “розуміння”, вибудована сотнею, тисячею схиблених, перегрітих та набряклих хворобливим запаленнями глуздів, які можуть виникати і більш-менш повноцінно функціонувати лише в нашу епоху. Сучасна цивілізація пропонує тепличні умови, в яких виростають хворі, гнилі, покручені плоди, яскраві на вигляд, гидкі на смак і пусті на корисний зміст. Прямо як у Наума. Коли мені стало вже вкрай гидко, я перестав копати вшир і почав шукати хоч якусь глибину в тих болотах, які зустрілися на шляху моїх пошуків.

І дійсно, я знайшов декілька острівців серед тих боліт. Але і вони не дали мені того, чого я потребував. Оці псевдоінтелектуальні спроби осмислити спадщину Говарда Філіпса насправді висвічували пустопорожніх хвальків, "теоретиків" тих ідей, до яких вони наче як прихилялися. Але аж ніяк не практиків. Ці “теоретики” вміли розмовляти на потрібні мені теми наче як дійсно розумні люди, але коли доходило до дій, то їхні реакції та справи ніяк не відрізнялись від реакцій та справ оточуючого наброду, так рясно обліпившого спадщину Говарда Філіпса, і від якого вони так старанно себе відмежовували. 

 Та довгі роки пошуків не дали нічого. Нічого з того, що я шукав. Хіба що окрім болю, смутку та розчарування. Роки самотно  сті, яку я вибудував власноруч і по власній волі , аби зосередитись на пошуках відповідей, привели до відчуття поразки і зневіри.

Але я не здавався. Раз за разом, раз за разом, раз за разом і так стільки, скільки було потрібно, я намагався знов і знов, допоки не спромігся досягнути бажаного. 

Цей чоловік, професор, якого я зі своєї дурної нерозважливості спочатку називав “дядьком”, його адресу підказала мені не людина. Я тепер це розумію, знаю хто це був. Хто цей голос, що назвав мені адресу, де я знайшов, що шукав. Це були не галюцинації, як я був впевнений спочатку, викликані моїм загальним виснаженням організму.

В своїх спробах досягти бажаного, я працював на своєму максимумі. Завдячуючи чудесам сучасної медицини я міг працювати на піці навіть не вживаючи шкідливих речовин і мати феноменальну форму: вітаміни, мінерали, в тому числі кальцій, селен та цинк, омега 3-6-9 і т.д. в такому ж дусі надавли мені багато енергії і позитивно впливали на моє самопочуття та працездатність. Але в першу чергу - збалансоване харчування. 

Тіло й мозок мусять бути доглянутими, аби реалізувати свій потенціал повністю. Різнобарвне м'ясо, овочі, зелень, ряжанка, якісні чаї, контрольоване вживання цукру і так далі. Щодо грошей, я заробляв досить, аби не тільки купляти широке меню для насичення тіла й мозку, дозволяючи собі працювати на повну, а і купляти те, що я хотів, а не те, що міг собі дозволити. Але навіть так я був втомленим. Бо ж в мене була і робота, я ж не був нащадком аристократів з великими статками, аби жити на ці самі статки і фінансувати з них свої пошуки, як це велось раніше.

Але весь свій вільний час я присвячував пошукам - Інтернет робив доступним ледве що не весь світ і ледве що не все в ньому. Якщо знати, як користуватись мережею і як в ній правильно шукати. 

Але на той момент я був вичавлений. 

І я почув цей Голос, саме так - з великої літери, який просто назвав точну адресу. Ніяких пояснень, ніяких інших слів. Лише точна адреса на одній вулиці в моєму містечку, яка мала специфічну славу. Багато там проживало і живе зараз людей, які мають славу “не від світу цього”. Якісь езотерики, гадалки(не цигани) і віщуни, якісь стрьомні тіпи, які називають себе мольфарами, хоча зовсім несхожі на жителів заходу країни, а більше нагадують “сусідів”, лише що  українською мовою спілкуються, а в повадках є викапані ті “огри”. 

Тусувались там і представники давнього кочового народу, який славиться чи “славиться” своїм вмінням бачити майбутнє. Але втглядають вони - солідно, привітно, респектабельно. Не те, що ті набридливі бабки-гадалки і інша “циганва” у вокзала. І багато всякого такого іншого “контингенту” там проживало і проживає. Інколи навіть заселялись там і справжні “інфоцигани”, які типу спеціалізувались на тих знаннях, навичках і вміннях, які сповідувались на тій вулиці. Але вони швидко звідтіля зникали. Інколи - майже миттєво. 

Тому коли я почув Голос, я не подумав, що зійшов з розуму, як ото часто пишуть в книгах, коли описують схоже безумство. Я є психологом за освітою і тому відразу придумав для себе пояснення - слухові галюцінації, викликані втомою та регулярними роздумами, де шукати відповіді.