Поза 3-ім виміром

Темрява тиснула на очі. Точніше, це важко було назвати темрявою. Було внутрішнє відчуття, що очі бачать…щось, що існує, але зорові канали, рецептори в очах, палички та колбочки не можуть обробити сигнали, які поступають на сітківку. Мабуть, так до певної міри почувають себе напівсліпі чи майже сліпі, які усвідомлюють, що навколо вирує життя, але їх очі просто не в змозі обробити цю інформацію. 

Так само було зі слухом, нюхом, тактильними відчуттями.

Наче перебуваєш в чомусь, але водночас це відчувається як ніщо. Але таке ніщо, що не пустота, а що таїть в собі щось, багато чого різного… багато чого незвіданого…багато чого страшного і, можливо, жахливого. Було так - наче й бачиш, а наче й ні. Наче й чуєш, а водночас - як глухий. Наче і не було ніяких запахів навколо, але всередині нуртувала впевненість, що навколишнє просто таки переповнене різними ароматами. Але це все є поза межами відчутного людини і лише непевне внутрішнє чуття стверджує, що оточуюче дійсне і справді існує. 

В цьому стані сенсорної депривації мозок, психіка почали працювати з кількакратною потужністю, ніж зазвичай. Але це не допомогло зробити те єдине, чого хотілось в даній ситуації - зрозуміти, що в біса відбувається. 

В голову почав скрадатися голос. Спочатку настільки далекий, тихий і нечіткий, що сприймався фоновим шумом, який супроводжував наденергійну роботу мозку. Або просто як шум циркуляції крові у вухах та в шкірі обличчя. Але скоро виявилось, що це не так. Почали виділятись окремі звуки, які з часом стали зливатись в слова, а слова - в речення. Наостанок прийшло жахливе усвідомлення, що речення ці промовляє не один голос, а декілька. Найбільше жахало те, що вони не звертались до нього, а наче як розмовляли поміж собою. Це було схоже на розмову двух чи більше людей, які не здогадуються, що їх підслуховують.

Вони, голоси, розмовляли про неймовірні речі, масштаби котрих жахали. В їх словах чулись плани, які стосувались долей сотень галактик та мільйонів цивілізацій, які закінчували своє існування, лише починали його і таких, які мусили або могли зародитись через сотні, тисячі, мільйони, мільярди років. 

Відомо, що на зоряному небі ми бачимо лише ехо днів, які могли минути і тисячі, і мільйони років тому, через обмеженість швидкості світла. Ці ж…істоти…Великі Древні? бачили усе, бачили його майже водночас і єдині в цьому Всесвіті знали як в ньому насправді йдуть справи. І таким знанням вони володіли не тільки про цей Всесвіт. 

Жахливе усвідомлення масштабів почутого, масштабів, які б повністю зруйнували світосприйняття навіть людини з дуже непересічними розумовими здібностями почали виштовхувати з цієї темряви поки знову не стало видно лице чоловіка, який із задоволеним виглядом сидів, відкинувшись на спину крісла. 

-Ну що ж, - сказав він, знову звівши кінчики пальців до купи “будиночком” біля підборіддя та носу, - ви пройшли перше, загальне, випробовування. Побували - Там, - і не зійшли з розуму, не спалили собі мізки. Значить - можно почати навчання і поступово давати вам доступ до справжньої Інформації. Якщо ви, звісно, згодні. 

Не залишалось нічого, окрім як кивнути.