Глава 14 «Як виявляється добре, коли…»

— І ти хочеш сказати, що вважав його мертвим? — спитала я сидячи на тій самій кухні, після всіх розбірок.

— Так, я сам його поховав. Не міг навіть і подумати, що він вибрався з могили, підживившись моєю енергією від надгробка. — помахав некромант тією дощечкою, що служила довіреністю.

— Вампір. — знизала плечима я. — Адже не всі вони п'ють кров, деякі енергетичної раси.

І зіщулилася, згадуючи як вампір намагався вирватися, поки ми розповідали Ульріху, власнику крамниці, всю правду. Есмі сиділа та плакала поруч, поки червоноокий метався в бажанні розірвати чи то колишнього друга, чи то мене.

Адже нібито просто – є злодій, є потерпілий. Але всю картину псувала довіреність, яка насправді була надгробком. Все тому, що кілька років тому Аластар і Рей були найкращими друзями, вони займалися замовленнями на нечисть і нежить. Однак в одне з таких замовлень трапилося страшне – вампіра поранило нечисть дерево та він помер, стікаючи кров'ю на руках у друга. Некромант вирішив сам поховати товариша, та зі «зброї» при вбивстві зробити надгробок, магічно видозмінюючи його, вкладаючи силу. У магічному світі – це найвищий ступінь довіри, зробити предмет для людини вкладаючи туди не лише силу, а й частинку своєї аури, налаштовуючи на певну істоту.

Виявилося, що вампір не помер, просто його серце билося надто повільно, щоб некромант міг його почути. Рей на інтуїтивному рівні харчувався магією від надгробка, оскільки вона була налаштована на нього. А коли прийшов до тями, зненавидів друга, що закопав його живцем, а тому вирішив жити за його рахунок. Забрати час, який Аластар «хотів» відібрати у нього поховавши.

Вампір зійшовся з Есмі, закохав її за допомогою гіпнозу і та не ставила запитань. Вона просто купувала час, даючи своєму коханому живлячу енергію. А фоліант не відчував підробку, бо довіреність була справжньою, правда посмертною в розумінні некроманта.
Коли Ульріх зрозумів про підробку відправив вампіра до магів законників, що знають про його лаву і видав назад час, що належить некроманту. Есмі ж, щойно маг менталіст, що приїхав на місце зняв з неї гіпноз – вирішила звільнитися. І хоч демон намагався її вмовити залишитися і переконував, що вона не винна – та вирішила, що хоче відпочити та поїде до рідних.

І тепер, я вирішивши доопрацювати цю зміну, сиділа з черговим кухлем кави та дивилася на ставшого чомусь привабливим мага. І, так, набрехав гад. Його сивина не сильно відрізнялася від натурального попелястого кольору волосся.

— І куди ти тепер? — спитав він, спостерігаючи за зеленим туманцем, що розпливався від його рук.

— Думаю, влаштується продавцем часу. А ти?

— Та, ось думаю влаштуватися вишибалою в Лавку Часу. Давай разом? — якось по-особливому грайливо простяг чоловік.

— Що разом? Влаштуємось?

— Проведемо решту часу. — протяг змовницький він. — Раз ти розділила зі мною свій час, я зобов'язаний розділити з тобою життя. Згодна спробувати?

— Згодна. — прошепотіла дивлячись, як туман виводить невелике серце у нас у ногах і здригнулася від відчуття чужих губ на своїх. Як виявляється добре, коли можна відгеловінити некроманта та забрати собі!