Глава 13 «Закохана німфа»

Думка ще навіть не повністю дійшла до мене, коли я тягнулася до фоліанту, вимовляючи ім'я мага та своє. Не знаю скільки з переляку віддала часу, але ні краплі не пожалкувала, коли визирнувши з-за прилавка побачила сповитого вампіра та приголомшеного Аластара.

— Ти…?

— НІ! — пролунав істеричний жіночий крик від дверей. Тільки двері були не одні з тих, звідки виходили клієнти. Обернувшись побачила злякану німфу, що стоїть біля входу в бар «Весела моль». — Облиш його!

Легке заклинання Есмі, що зірвалося з кінчиків пальців, так само легко розбилося об щит мага.

— Я сказала відпусти! — закричала моя знайома злітаючи по сходах вниз і починаючи бити сивого по грудях. — Наомі, допоможи! Ну допоможи ж!

До уваги у мій бік я була не готова, бо подивилися на мене всі. І німфа, і некромант, і навіть сповитий вампір. І в цей момент до мене чомусь дійшло очевидне – Есмі купувала вкрадений час у цього вампіра. І вона не могла не помітити, що часу в Аластара майже не залишилася, а значить вона знала, що воно крадене та її це зовсім не хвилювало.

— Що тут діється? — через ті самі двері, що ведуть до бару, увійшов уже знайомий мені бармен, який виявився демоном. І вигляд у нього був загрозливий. — Есмі, я дозволив тобі привести на заміну подругу, а не влаштовувати балаган. Вас чути на весь бар! Відпусти його.

Останньою фразою він звертався до білобрисого, але зелені туманні пута з вампіра не спали, а тому він рушив на мага смерті, запалюючи на долоні пульсар.

— А ви тут на кшталт головного?

— Я тут власник самої лавки. — сказав демон.