Глава 12 «Ну, привіт, злодій»

— Вітаю. — поспішила вийти я і завмерла, коли шостим почуттям вловила, що чоловік переді мною – вампір. Той же своєю чергою помітив мої вуха та хвіст, і легко, ніби наші раси не ворогували віками, поцікавися:

— А де Есмі?

— На побаченні. — відповіла вже набридлою фразою та стала за стійку. — Чим можу допомогти?

— Продаю час за довіреністю, на ім'я Аластара Грейделона. Три дні, оплату будьте ласкаві в магічній енергії. — промовив чоловік і простягнув мені темну дощечку, від якої виходила сила – довіреність.

— Вибачте… — прошепотіла не знаючи, що робити, бо було очевидно, що це й є крадіжник часу. — Ви впевнені, що істота з довіреності згодна з продажем часу.

— Звісно. — легко погодився ікластий і блиснув криваво-червоними очима. — Він сам створив довіреність і в курсі, що його час продається.

— Але…

— Ну, привіт, злодій. Вибач, — почувся голос некроманта від входу до кухні. — На балансі недостатньо коштів.

Я не бачила вираз обличчя Аластара, тому що уважно стежила за вампіром і готова присягнутися, що його й так мертвенно біла шкіра зблідла ще більше. Було ясно видно, що очі спалахнули червоним полум'ям, а на обличчі з'явився вираз люті. Мені одразу чомусь згадався пунк у спаленому керівництві «Що робити, якщо покупець вампір». Так, це б зараз знадобилося.

— Ал!

— Рей! — почувся такий самий злий голос некроманта. — Вітаю з воскресінням, друже. — він явно виділив останнє слово, ніби намагаючись натиснути на свого супротивника.

— Здивований бачити мене живим? — сміється у відповідь кровопивця і наступної секунди я ховаюсь під прилавок, бо з рук чоловіків зривається магія.

До мене долинають лише уривки фраз про якесь дерево та смерть. Але як тільки до мене долітає зелений туман у перемішку з червоним, я закриваю вуха руками, намагаючись щільніше забитися в кут. Схоже, прилавок – антимагічний. Однак коли годинник, що стоїть на стелажах, починає бити свій хід – здригаюся. Час! Час некроманта скінчився! Через кілька секунд він впаде замертво, бо цей ікластик вкрав його час!