Глава 10 «Подружжя демонів»

Виходячи з червоними від збентеження щоками, я очікувала побачити якусь дріаду чи німфу, як максимум сирену. А побачила демоницю, що тримає під руку демона.

— Доброї ночі. — привіталася я, краєм ока помічаючи як Аластар виходить слідом. — Чим можу допомогти?

— Нам би час купити. — усміхається мені демониця і повертається до свого супутника. — Коханий, може, все-таки триста років?

— Сам нехай потім докуповує, чоловік він, чи хто? — голос у демона був гуркітливим, можна було навіть сказати лячним.

— Він ще малюк, а ми маємо про нього подбати. — штовхнула його кулачком дівчина та підійшовши ближче я помітила у неї округлий животик.

— То скільки часу на чиє ім'я? — поцікавилася я у пари.

— Коханий, ти мене любиш? — ігноруючи мене, звернулася до демона вона.

— Так.

— А як?

— Як не дивно. — закотив очі він, а ззаду мене почувся смішок від некроманта. — Десять років у шлюбі, а ти все питаєш.

— Ого, — здивувалася я, бо демони рідко створюють довгограючі союзи. — десять років разом, як вам це вдається?

— Маніпуляція і шантаж. — не моргнувши й оком відповів мені рогатий та глянув на свою дружину. Та жалісно ніби просила його поглядом і акуратно обіймала притискаючись до нього животиком. — Гаразд, — зітхнув він і відламав свій ріг. — давайте 300 років на демона, чиє ім'я Азраель Альваро. Ось оплата.

І він простяг мені ріг, а його дружина просто таки застрибала від щастя та обійняла його. Поки я проводила пальцем по книзі помітила, як демон ніжно пестить поглядом свою кохану і погладжує її животик. Азраелю точно пощастило з батьками, оскільки вони вирішили подарувати йому зайві роки життя.

— Оплату прийнято, операція пройшла успішно. Заходьте до нас ще. — повідомила їм і розпрощавшись спостерігала як вони йдуть. Готова присягнутися, що перед тим як демони увійшли у двері – у чоловіка на місці зламаного виріс новий ріг.